- •1.Сутність системного аналізу
- •2.Концепція політичної системи д. Істона
- •3.Модель політичної системи г. Алмонда
- •4.Структура політичної системи
- •5. Функції політичної системи
- •6. Закономірності формування політичної системи
- •7. Типологія політичних систем
- •8.Сутність та основні ознаки держави
- •9..Наки держави темиуванняеми0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000Основні концепції походження держави
- •9. Функції держави
- •Функції держави
- •11. Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •12.Поділ державної влади
- •15. Організація державної влади в Україні
- •17.Становлення теорії громадського суспільства
- •18. Структура громадянського суспільства
- •19. Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •20. Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні
- •21. Сутність і види влади
- •22. Концепції влади
- •23. Ресурси політичної влади
- •24.Ознаки легітимності політичної влади
- •25.Типи легітимності політичної влади
- •26."Політична і економічна влада в Україні, їх сутність і взаємодія"
- •27.Політичний режим : сутність,характеристика
- •28.Типи політичних режимів
- •29.Тоталіризм як політичний режим
- •31.Демократичний політичний режим
- •32.Політичні принципи демократі
- •33.Основні концепції демократії
- •34.Трансформація політичних режимів
- •35.Політичний режим в Україні
- •36.Поняття політичної еліти
- •37. Сучасні концепції політичних еліт
- •40.Еліта і бюрократія
- •41.Шляхи формування політичних еліт
- •42.Особливості сучасної української еліти.
- •43.Сутність політичного лідерства
- •44.Витоки політичного лідерства
- •45.Функції політичного лідерства
- •46.Типологія політичного лідерства
- •47. Механізми формування політичного лідерства
- •48. Особливості політичного лідерства в Україні.
- •49.Політичні партії як різновид суспільних об'єднань.
- •54. Взаємозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
- •55. Партійна система України
- •56. Поняття «групи інтересів»
- •57. Типологія груп інтересі
- •58.Політичне представництво груп інтересів
- •61. Основні типи й види політичної поведінки
- •62. Основні форми політичної участі
- •63.Політична участь в україні
- •64.Сутність політичної культури
- •Структура політичної культури
- •65.Поняття політичної свідомості
- •Буденна й теоретична політична свідомість
- •Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •67.Типологія політичної культури є. Вятра
- •68.Функції політичної культури
- •69. Політична культура України
- •§ 5. Політична культура сучасної України
- •70. Сутність політичної соціалізації
64.Сутність політичної культури
У політології існують різні підходи до розуміння сутності політичної культури та її визначення. Ці відмінності пов'язані передусім з неоднозначністю самого поняття «культура». Як зазначається в енциклопедичному словнику, культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях; поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, побуту, художня культура); у більш вузькому розумінні — сфера духовного життя людей1. Як видно з наведеного визначення, культуру можна розуміти як феномен матеріального й духовного життя суспільства і як вияв лише його духовного життя. Ця відмінність дається взнаки і в розумінні політичної культури. В одних випадках її трактують лише як феномен свідомості, духовного життя суспільства, соціальних спільностей, індивідів, в інших — розуміють ширше. Розглянемо ці відмінності детальніше. Термін «політична культура» вперше увів до наукового вжитку німецький філософ-просвітитель Іоганн Готфрід Гердер(1744—1803). Концептуальне осмислення політичної культури як складової політичного життя та об'єкта вивчення політології було здійснено лише в 50—60-ті роки XX ст. Інтерес до політичної культури був зумовлений передусім усвідомленням західними дослідниками необхідності з'ясування впливу глибинних, емоційних і соціально-психологічних чинників на стабільність політичних систем. Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної культури зробили американські політологи Г. Алмонд і С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціонування. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття шодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій. «Поняття «політична культура», — писали Г. Алмонд і С Верба у праці «Громадянська культура» (1965), — вказує на специфічні політичні орієнтації — установки стосовно політичної системи і її окремих частин та установки щодо власної ролі в системі. Це сукупність орієнтацій стосовно особливої сукупності об'єктів і процесів. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях та оцінках його членів»2. Отже, автори обмежили політичну культуру лише сферою політичної свідомості. Поряд з цим, традиційним, підходом до розуміння політичної культури існує інший підхід, який розглядає політичну культуру як органічну єдність політичної свідомості й політичної поведінки. Так, на думку польського політолога Є. Вятра, «політична культура — це сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються взаємовідносин влади і громадян»3. Такий підхід, шо грунтується на визнанні органічної єдності в політичній культурі двох сторін — духовної, ідеологічної і практичної, діяльної, досить поширений. Очевидно, він дещо повніше розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо поведінка — це спосіб існування культури, без якого вона неможлива. З наведеного вище визначення культури взагалі видно, що вона охоплює не всю багатоманітність виявів матеріального і духовного життя суспільства, а лише типи і форми організації життя й діяльності людей, створювані ними матеріальні й духовні цінності. Це саме стосується й політичної культури. Вона охоплює не всі вияви політичної свідомості й політичної поведінки, а лише те в НИХ, ЩО є найбільш поширеним, типовим для суспільства, соціальної спільності чи індивіда. Російський політолог М. X. Фарук-шин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, властивих даній соціальній спільності»4. Третій підхід до розуміння політичної культури близький до другого. Відповідно до цього підходу поряд з політичною свідомістю й поведінкою до політичної культури долучаються також способи функціонування політичних інститутів.
Отже, політична культура в широкому розумінні — це [b]сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.