22. Нормування метеорологічних умов

Основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничого приміщення, є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.

Температура, відносна вологість та швидкість руху повітря нормуються для робочої зони – простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладено оцінку оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та пори року.

Оптимальні (комфортні) вважаються такі параметри мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і створюють умови для високого рівня працездатності людини.

Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття (умови, які не шкідливі для здоров’я).

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату нормуються залежно від періоду року:

Теплий – середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв ≥ +10 °С;

Холодний – середньодобова температура повітря зовнішнього середовища tзв ≤ +10 °С.

Від категорії робіт за важкістю їх виконання: легкі; середньої важкості; важкі;

Від категорії приміщень, в яких проводяться роботи:

“холодні” – приміщення з незначним надлишком тепла до 20 кКал/м3 × год;

“гарячі” – приміщення з явним надлишком тепла > 20 кКал/м3 × год.

Приклади екстремальних ситуацій

Допустиме перебування людини у воді залежно від температури:

10 °С 1–2 хв; 15 хв смертельні наслідки;

16–18 С не більше години; 19–20 °С – 40–120 хв; > 26 °С – 12 год.

Зона довготривалого перенесення висоти:

9 км – 9 с; 8 км – до 3 хв; 1,5–2 км – довготривале;

23. Прилади для вимірювання метеорологічних умов

Для того, щоб визначити чи відповідає повітря всередині даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Вимірювання температури повітря – проводиться в кількох точках робочої зони: на рівні 1,3–1,5 м від підлоги, на відстані 1 м від нагрівальних приладів.

Термометри: ртутні, спиртові; парні термометри (які складаються із зачорненого і посрібленого) – в умовах теплового випромінювання; термографи – для безперервного реєстрування температури (самописні прилади).

Вимірювання відносної вологості повітря – відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в цей час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі визначається: психрометром Августа; Аспіраційним; гігрометром; для запису зміни вологості – гігрографом.

Вимірювання швидкості руху повітря здійснюють анемометрами: крильчастими – 0,3 – 5 м/с, чашковими – 1 – 20 м/с; кататермометрами v < 0,5 м/с.

Для вимірювання інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометри.

Для контролю вмісту шкідливих речовин в повітрі застосовують такі методи:

• газів і парів (лабораторний, експрес-метод, автоматично-дистанційний);

• для замірювання запиленості (ваговий, рахунковий, фотометричний, електричний).