Розділ ііі

I рівень

1. Розділ філософського знання, що вивчає природу пізнання та можливості пізнання людиною світу та самої себе:

а) аксіологія;

б) антропологія;

в) гносеологія;

г) онтологія.

3. Представник агностицизму:

а) Аристотель;

б) Імануїл Кант;

в) Карл Маркс;

г) Людвіг Фейєрбах.

4. Сутність агностицизму виражається судженням:

а) людство ніколи не буде знати все про все;

б) у науках існують невирішені проблеми;

в) усі наші знання є гіпотези;

г) «річ у собі» принципово не може бути пізнаною.

5. Агностицизм Імануїла Канта проявляється у твердженні:

а) світ «речей для нас» в принципі неможливо пізнати;

б) світ «речей у собі» є предметом нашого пізнання;

в) неможливо пізнати істину досвідним шляхом;

г) існує прірва між світом «речей для нас» і світом «речей у собі».

6. Форма чуттєвого пізнання:

а) поняття;

б) сприйняття;

в) судження;

г) умовивід.

7. Форма абстрактного мислення:

а) відчуття;

б) сприйняття;

в) судження;

г) уявлення.

8. Позиція раціоналізму – джерело пізнання:

а) інтуїція;

б) досвід;

в) розум;

г) відчуття.

9. Позиція емпіризму – теоретичне мислення:

а) головне джерело знань;

б) не може виходити за межі досвіду;

в) здатне виходити за межі досвіду;

г) є умовою емпіричного пізнання.

10. Вислів: «Розсудок нічого не може споглядати, а почуття нічого не можуть мислити. Тільки із поєднанням їх може виникнути знання» – належить:

а) Джону Локку;

б) Імануїлу Канту;

в) Рене Декарту;

г) Френсісу Бекону.

11. Визначення істини як відповідності знання дійсності вперше сформулював:

а) Арістотель;

б) Бенедикт Спіноза;

в) Карл Маркс;

г) Платон.

12. Істину як відповідність мислення відчуттям суб’єкта визначав:

а) Рене Декарт;

б) Девід Юм;

в) Жан-Поль Сартр;

г) Джон Дьюї.

13. Зведення критерію істини до формально-логічної узгодженості суджень науки з вихідними угодами – конвенціями – характерне для:

а) екзистенціалізму;

б) марксизму;

в) неокантіанства;

г) неопозитивізму.

15. Визначення істини як «доньки часу» належить:

а) Георгу Гегелю;

б) Карлу Марксу;

в) Рене Декарту;

г) Френсісу Бекону.

16. Форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво об’єктивних знань про природу, суспільство і про саме пізнання, безпосередня мета якої – осягнення істини і відкриття об’єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів:

а) мистецтво;

б) наука;

в) релігія;

г) філософія.

17. Точка зору антисцієнтизму:

а) наука в сучасних умовах стала ворожою людині, веде до дегуманізації суспільства, до перетворення наукових відкриттів у пануючу над людиною силу;

б) наука – джерело прогресу людського суспільства;

в) наука як вища форма суспільної свідомості має право втручатися в усі області природної і соціальної дійсності, для неї немає ні моральних, ні юридичних перепон;

г) наукові досягнення можуть бути використані як на благо, так і на шкоду людям.