Оформлення матеріалів і виготовлення документів
Схеми землеустрою мають містити наступні текстові і графічні матеріали:
а) завдання на розробку схеми землеустрою;
б) пояснювальну записку;
в) загальні відомості;
г) матеріали погодження і затвердження схеми;
ґ) розрахункові таблиці (додатки у виді окремого тому);
д) графічні матеріали;
е) висновки.
Пояснювальна записка має тісно узгоджуватись з розрахунковими таблицями.
У вступі вказується підстава розробки схеми землеустрою, склад виконавців, перелік використаних матеріалів і виготовлених документів.
Текстове пояснення рекомендується ілюструвати схемами, діаграмами, картограмами, картодіаграмами, графіками тощо.
Графічні матеріали включають основні і допоміжні.
Основні графічні матеріали схем землеустрою:
а) схема сучасного використання земель;
б) схема перспективного використання земель;
в) схема організації території району.
Допоміжні графічні матеріали:
а) схема меліорації земель;
б) схема протиерозійних заходів;
в) схема природно-сільськогосподарського районування й агровиробничих груп ґрунтів (на ґрунтовій карті);
г) схема спеціалізації сільськогосподарського виробництва.
Крім того, до допоміжних графічних матеріалів може відноситись: схема землекористування району; ґрунтова карта; схема фізико-географічного, агрокліматичного та інших видів районування; спеціальні схеми проектних пропозицій: розселення, розміщення виробничих комплексів, використання торф'яних родовищ, використання водних ресурсів, розвитку автомобільних доріг і залізниць, рекультивації порушених земель, розміщення міжгосподарських об'єднань; кадастрова схема району, генплани населених пунктів, інша містобудівна документація, інші графічні матеріали, які розроблені в зв'язку зі специфічними умовами об'єкта проектування, складанням декількох варіантів тощо, матеріали додаються в схемі за узгодженням із замовником.
Основні графічні матеріали схем землеустрою рекомендується складати в масштабах картографічної основи.
На схемі організації території рекомендується відобразити:
а) всі елементи сучасного використання земель, що зберігаються;
б) проектні межі землекористувань сільськогосподарських підприємств і їхніх підрозділів;
в) існуючі та проектні межі населених пунктів;
г) розміщення землеволодінь і землекористувань;
основні елементи перспективної організації території району (угіддя, земельні масиви, що мають міжгосподарське значення: дороги, лісосмуги, лінії електропередачі, трубопроводи і комунікації).
На схемах сучасного і перспективного використання земель району, а також на схемі організації території району рекомендується категорії земель показувати кольоровим фоном, а види угідь і їх меліоративний стан - штриховими умовними знаками.
Матеріали Схем землеустрою вносяться до Державного земельного кадастру та передаються розробником до Державного фонду документації із землеустрою.
Розгляд, погодження та затвердження схеми та її реалізація
Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Схеми землеустрою реалізується поетапно через складання проектів організації території окремих землеволодінь і землекористувань, а також через робочі проекти створення захисних лісонасаджень, рекультивації порушених земель, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, проекти землеустрою щодо консервації малопродуктивних та деградованих земель та іншу землевпорядну документацію.
-
Проект встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень розробляють у випадках створення нових, об'єднання, розподілу, приєднання, збільшення або зменшення площі існуючих адміністративно-територіальних утворень. Нині процес створення нових, об'єднання, розподілу тощо адміністративно-територіальних утворень відбувається переважно на рівні або в межах адміністративних районів, у складі яких створюються або змінюються межі сільських (селищних) рад і населених пунктів.
Адміністративно територіальний устрій України — це територіальна організація нашої країни з розподілом її на адміністративно-територіальні утворення (одиниці), що є частиною її єдиної території, просторовою основою організації й діяльності місцевих органів державної влади й самоврядування. Такий розподіл ґрунтується на засадах єдності й цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із урахуванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Систему адміністративно-територіального устрою складають адміністративно-територіальні одиниці: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, Автономна Республіка Крим. Вони становлять частини території України, що є просторовою базою організації й діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.
Територія кожного адміністративно-територіального утворення має свої межі — умовні лінії, що відокремлюють її від інших територій. Їх установлюють і змінюють на підставі проектів землеустрою, розроблених державними та іншими землевпорядними організаціями відповідно до техніко-економічних обґрунтувань їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.
Межі не є постійними. З розвитком населених пунктів і збільшенням кількості їх жителів вони можуть змінюватися за рахунок залучення нових земельних ділянок у межі адміністративно-територіальних утворень. Рішення про встановлення й зміну меж районів і міст ухвалює Верховна Рада України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад.
Рішення про встановлення й зміну меж сіл, селищ ухвалюють Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за поданням районних і сільських, селищних рад.
Межі районів у містах установлюються і змінюються на підставі рішень міських рад, ухвалених за поданням відповідних районних у містах рад. Слід зазначити, що висновки про встановлення й зміну меж сіл, селищ, районів, районів у містах і міст можуть підготовляти також місцеві державні адміністрації міст.
Внесення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району в місті не тягне припинення прав власності й користування цими ділянками. Правовий режим таких ділянок можна змінити тільки у разі їх вилучення (викупу), що відбувається відповідно до норм Земельного кодексу України.
Проектні матеріали з установлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень мають містити:
1) ситуаційний план — план розміщення муніципального утворення;
2) кадастровий план — план стану використання земель у межах адміністративно-територіального утворення;
3) проектний план меж адміністративно-територіального утворення;
4) текстову частину з обґрунтуванням встановлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення, з їх описом і висновками погодження меж суміжних утворень.
На кадастровому плані показують:
- існуючі межі утворення і склад земель за функціональним використанням;
- межі земельних ділянок юридичних і фізичних осіб;
- межі земель комунальної і державної власності;
- межі земель транспорту;
- межі земель промисловості, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;
- межі земель лісового і водного фондів;
- межі земель сільськогосподарського призначення;
- межі земель природно-заповідного, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
На плані наводять експлікації існуючого використання земель. На проектному плані меж адміністративно-територіального утворення показують:
- існуючі межі адміністративно-територіальних утворень і склад їх земель за функціональним використанням;
- межі земель різного функціонального використання, які передбачається вносити до складу земель утворення;
- межі резервних територій різного призначення;
- проектні межі адміністративно-територіального утворення.
На плані наводять експлікацію земель. Він ілюмінується фарбами.
У текстовій частині проекту зазначають:
а) загальні дані про адміністративне утворення, експлікації існуючого використання земель у розрізі землекористувань і угідь;
б) перелік населених пунктів, внесених у межі утворення, перелік землеволодінь і землекористувань, чисельність населення;
в) основні напрями територіальних зон, баланс земель, дані про і проектні пропозиції, які впливають на територіальний розвиток і раціоналізацію структури землекористування;
г) проектні рішення щодо меж адміністративного утворення у розрізі землекористувань і угідь, експлікації земель, які зараховують до складу території утворення;
ґ) результати місцевого референдуму або сходки громадян за потреби;
д) економіко-екологічне обґрунтування меж адміністративно-територіального утворення;
ж) опис меж утворення.
Проект з установлення або зміни меж адміністративно-територіального утворення після розгляду в установленому законодавством порядку затверджується і виноситься в натуру (на місцевість).
3. Перед розробленням проекту землеустрою проводять обґрунтування змін меж адміністративно-територіальних одиниць. Документами, що обґрунтовують зміну меж областей та районів, слугують: Генеральна схема планування території України, схеми планування території областей і районів, схеми землеустрою, а також техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Обґрунтування зміни меж міст, селищ та сіл відповідно до ст. 173 Земельного кодексу України провадиться згідно з генеральними планами населених пунктів. Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються у такому порядку:
• підготовчі роботи;
• складання проекту;
• погодження та затвердження проекту;
• перенесення проекту в натуру (на місцевість).
Підготовчі роботи включають: збір, вивчення та систематизацію земельно-облікових та статистичних даних; аналіз планово-картографічних матеріалів об’єкту дослідження; вивчення еколого-економічних, соціальних, історичних, географічних та демографічних особливостей території; вивчення прогнозно-планувальної документації та техніко-економічних обґрунтувань щодо доцільності встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць; рекогноційне обстеження території; нанесення на планово-картографічний матеріал землекористувань та землеволодінь, що знаходяться у смузі проектування межі адміністративно-територіальних одиниць.
Складовими проекту землеустрою є:
пояснювальна записка;
додатки;
графічні матеріали.
Пояснювальна записка повинна містити: економічне обґрунтування доцільності встановлення або зміни меж, яке включає в себе інформацію щодо загальних обсягів економічного і фінансового потенціалу; перелік підприємств розташованих в смузі встановлення меж або на території, яка додатково включається в межі населених пунктів; інформацію про зайнятість населення, обсяги і склад податкових надходжень до місцевих бюджетів для забезпечення можливостей вирішувати питання місцевого значення; пропозиції щодо розвитку соціальної, оздоровчої, рекреаційної, транспортної інфраструктури; відомості щодо розмірів населених пунктів в існуючих та проектних межах та відомості щодо зонування по доцільному використанню земель з врахуванням їх придатності. При проектуванні меж адміністративно-територіальних одиниць необхідно враховувати, що межі районів та населених пунктів встановлюються:
на суходолі – за характерними точками на місцевості та по лініях рельєфу;
на річках та струмках – по середині головного фарватеру судноплавних річок, несудноплавних річок або їх головного рукава та струмків;
на природних водоймах – по лінії, розташованій по - середині водного простору, між берегами суходолу адміністративно-територіальних одиниць;
на штучних водоймах – відповідно до лінії меж, що проходили на місцевості до їх утворення, а у разі утворення чи зміни меж адміністративно-територіальних одиниць після утворення штучних водойм – по середині водного простору;
на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через ділянки річок та струмків – таким чином, щоб відповідні споруди повністю знаходились в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;
на автомобільних дорогах та залізницях – таким чином, щоб полотно доріг та полотно залізничних колій знаходилось виключно в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці.
Межа області встановлюється за межами районів, які входять до її складу, з районами, що входять до складу сусідніх областей.
У випадку розроблення проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту додатково складається перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади .
Складовою проекту землеустрою є додатки, які містять:
завдання на виконання робіт;
рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;
експлікацію земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальних одиниць;
опис меж адміністративно-територіальних одиниць;
матеріали погодження проекту;
матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогу координат їх поворотних точок.
Графічна частина проекту землеустрою включає:
план встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць (з нанесенням існуючих та проектних меж);
посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);
викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності-викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;
викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці.
Погодження та затвердження проекту землеустрою. Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці погоджується сільськими, селищними, міськими, районними радами та районними державними адміністраціями. У разі розширення меж населеного пункту на території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. У разі встановлення меж міст проект також погоджується з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою. Погоджений проект землеустрою підлягає державній експертизі землевпорядної документації. Після погодження проекту землеустрою та отримання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації приймаються рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вважається рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміну).
Перенесення меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) здійснюється після затвердження проекту землеустрою за окремим клопотанням замовника. Роботи виконуються відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376. У складі проекту землеустрою розробляється креслення перенесення в натуру меж адміністративно-територіальних одиниць. Креслення складається у масштабі не дрібнішому як 1:10 000. На кресленні відображається проектна межа, точки повороту межі та місця встановлення межових знаків та вказуються пункти їх прив’язки до державної геодезичної мережі. Креслення супроводжується умовними позначеннями та каталогом координат поворотних точок.
-
Чинний Земельний кодекс України (далі — ЗК України) містить спеціальну главу 29, що має назву «Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень» та включає чотири статті, які дають визначення межі адміністративно-територіального утворення, закріплюють систему органів, що приймають рішення про встановлення та зміну меж, визначають порядок встановлення та зміни цих меж, а також порядок їх посвідчення. Зокрема, ч. 1 ст. 173 ЗК України передбачає, що межа району, села, селища, міста, району у місті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Порівнюючи наведені в нормативно-правових актах (раніше діючих та чинних) визначення межі населеного пункту, слід звернути увагу на те, що в першому випадку межа відділяла одні землі від інших. Ішлося про відмежування земель населених пунктів як окремої категорії від земель інших категорій. У другому вже йдеться про межу, яка відокремлює територію однієї адміністративно-територіальної одиниці від інших територій. Якщо враховувати, що відповідно до закону територією вважається частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами, то тоді постає питання про межі інших адміністративно-територіальних одиниць. Ідеться, скажімо, про межі Автономної Республіки Крим та областей, що входять до складу системи адміністративно-територіального устрою України. У ст. 133 Конституції України закріплено вичерпний перелік адміністративно-територіальних одиниць, що складають основу адміністративно-територіального устрою. Вони теж повинні мати відповідні межі, але в ст. 173 ЗК України не названі. Загалом же, під адміністративно-територіальною одиницею здебільшого розуміється частина єдиної території держави, що є просторовою основою для організації й діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування.
Аналіз чинного законодавства, яке регулює порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць (населених пунктів), свідчить, що відповідна процедура обов’язково включає в себе: 1) розробку відповідного проекту землеустрою; 2) проведення державної землевпорядної експертизи проекту; 3) його затвердження; 4) посвідчення меж адміністративно-територіальної одиниці.
Стаття 175 ЗК України передбачає, що межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону. Це означає, що має бути прийнято закон, який детально регулюватиме відносини щодо порядку встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Окремі положення, які стосуються порядку встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, закріплені в ч. 2 ст. 173 ЗК України. Згідно з цією нормою межі району, села, селища, міста, району в місті встановлюються й змінюються за проектами землеустрою, що розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Отже, розробка проекту землеустрою щодо зміни межі населеного пункту без розробки його генерального плану суперечить змісту наведеної норми. Проте аналіз практики свідчить, що такі випадки досить поширені. Саме генеральними планами населених пунктів (проекти планування та забудови), на підставі яких мають розроблятися землевпорядні проекти щодо встановлення й зміни меж населених пунктів, визначаються потреби в розширенні територій для забудови та іншого використання. Аналогічно в цих документах визначається й потреба у зміні межі конкретного населеного пункту.
Згідно з чинним законодавством України для встановлення й зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються відповідні проекти землеустрою. Такі проекти виступають основою для створення повноцінного життєвого середовища в населених пунктах та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу земель в межах населених пунктів зі збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.
На виконання вказаної ст. 46 Закону України «Про землеустрій» Держкомземом України було видано наказ від 10.07.2008 р. № 165 «Про затвердження Методичних рекомендацій з розробки проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту», яким передбачено порядок і процедуру встановлення й зміни меж населених пунктів, що полягає в такому.
Підставою для складання проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж населеного пункту є рішення відповідних сільських, селищних або міських рад. Відповідні сільські, селищні, міські ради приймають рішення про доцільність встановлення або зміни меж населеного пункту та розробки відповідного проекту землеустрою.
Обласні ради уповноважені приймати рішення щодо встановлення або зміни меж селищ і сіл.
Районні державні адміністрації готують висновки щодо встановлення або зміни меж міст районного підпорядкування, селищ, сіл, в яких обґрунтовується доцільність встановлення або зміни таких меж.
Проект землеустрою вважається затвердженим шляхом прийняття рішення щодо встановлення або зміни меж населеного пункту, відповідно до компетенції, Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, рішення обласної ради.
Перенесення меж в натуру (на місцевість) здійснюється відповідно до встановлених норм і правил після прийняття постанови Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішення обласної ради щодо затвердження відповідного проекту.
Для посвідчення меж населеного пункту розробляється технічна документація щодо складання Державного акта на межі населеного пункту.
Після перенесення меж населеного пункту в натуру (на місцевість) та затвердження форми бланка Державного акта видається Державний акт України на межі.
Межі населеного пункту додатково відображаються на топографічній карті та кадастрових планово-картографічних матеріалах, які є невід’ємним додатком до Державного акта України.
Державна землевпорядна експертиза проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населених пунктів відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» є обов’язковою та підлягає затвердженню компетентним органом відповідно до повноважень, визначених ст. 174 ЗК України.
Затвердження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населених пунктів відбувається таким чином:
відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України, п. «г» ст. 6, ч. 1 ст. 174 ЗК України визначення меж районів і міст віднесено до компетенції Верховної Ради України. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад (ч. 1 ст. 174 ЗК України);
п. «з» ст. 7, п. «ж» ст. 8, п. «д» ст. 10, п. «и» ст. 12, ч. 2 ст. 174 ЗК України надають повноваження щодо встановлення і зміни меж сіл і селищ Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним радам та Київській і Севастопольській міським радам за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.
Відповідно до п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення з питань адміністративно-територіального устрою приймаються виключно на пленарних засіданнях. Особливості встановлення меж сільських населених пунктів регулювалися раніше чинними Технічними вказівками по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів, затвердженими Держкомземом України 30.10.1991 р.
Межі районів у містах визначаються міською радою (п. «и» ст. 12, ч. 3 ст. 174 ЗК України) виключно на пленарних засіданнях (п. 41 ч. 1 ст. 26, п. 26 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») за поданням відповідних районних у містах рад. При цьому слід підкреслити, що реалізувати це правило практично неможливо, якщо поділ міста на райони запроваджується вперше.
Певні повноваження з цього приводу реалізують і місцеві державні адміністрації. Так, згідно зі ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, і підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.
Посвідчення меж адміністративно-територіальних одиниць (населених пунктів) має відбуватися шляхом складання Державного акта України, форма та порядок видачі якого встановлюються Верховною Радою України. Законом передбачено, що цей акт буде видаватися відповідній адміністративно-територіальній одиниці й повинен містити відомості про її межі. На сьогодні форма такого акта ще не встановлена. Вважаємо, що Державний акт України на межі населеного пункту буде відрізнятися від державних актів, які сьогодні посвідчують право власності на землю або право постійного землекористування, оскільки він виконуватиме дещо іншу роль. Наявність такого державного акта надає важливе уявлення про просторові межі території певної адміністративно-територіальної одиниці. Варто зазначити, що чинний ЗК України не пов’язує ніяких правових наслідків із видачею і невидачею Державного акта на межі населеного пункту. На сьогодні Верховна Рада України не визначила ні форми, ні порядку видачі таких державних актів. У зв’язку з цим у літературі було зроблено слушний висновок про недоцільність та навіть шкідливість посвідчення меж адміністративно-територіальних одиниць такими державними актами.
В межах території села, селища, міста, району в місті можуть перебувати ділянки державної, комунальної, приватної власності. Право власності на ці землі, а також землі, надані в постійне користування, посвідчується відповідними державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Встановлення і зміна меж адміністративно-територіальної одиниці здійснюється в порядку землеустрою за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів. Наявність встановленої межі населеного пункту в сучасних умовах має важливе практичне значення. Так, згідно з ч. 3 ст. 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності й права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу. Важливого значення набуває встановлення та зміна меж населених пунктів з точки зору грошових надходжень до бюджету від використання земельних ресурсів.
Окрім того, слід звернути увагу на принципові моменти щодо меж населених пунктів, які закріплені в п. 12 Перехідних положень ЗК України. Відповідно до цього пункту до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідно сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади. Дослідження правозастосовної практики щодо розпорядження землями відповідними органами як в межах, так і за межами населених пунктів свідчить, що відсутність чи наявність таких меж виступає визначальним фактором щодо надання чи вилучення земельних ділянок органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Невизначеність меж населених пунктів — це серйозний резерв для «дерибану» прилеглих до населених пунктів земель, який був, є і залишатиметься основою корупції в земельній сфері.
Слід зазначити, що межа адміністративно-територіальної одиниці являє собою зовнішню межу її території, в межах якої здійснюються повноваження відповідного органу місцевого самоврядування, що відокремлює ці землі від суміжних територій. Варто підкреслити, що метою формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць є створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самоврядування всіх питань місцевого життя. Необхідна умова цього процесу — найбільш повне врахування інтересів населення, яке проживає на відповідній території.
Аналіз практики здійснення індивідуальної забудови, а також встановлення та зміни меж населених пунктів свідчить про те, що на момент проголошення незалежності України значна кількість населених пунктів взагалі не мала меж. Так, за даними Держземагенства України, станом на січень 2010 року із 29835 населених пунктів України встановлено межі згідно з відповідними проектами землеустрою у 19252 населених пунктах. Це становить 64,5% від їх загальної кількості, в тому числі: міста обласного значення (179) — встановлено 78 або 43,6%, міста районного значення (280) — встановлено 112 або 40%, селища міського типу (886) — встановлено 552 або 62,3%, сільські населені пункти (28490) — встановлено 18510 або 65%. Основною причиною повільних темпів робіт із встановлення меж вважається дефіцит фінансових коштів.
Особливої уваги потребує питання щодо встановлення та зміни меж приміських сільських населених пунктів. Останнім часом це питання суттєво актуалізувалося, оскільки значна частина міських жителів виявляє бажання здійснювати індивідуальне будівництво саме в цих населених пунктах.
Цікава практика з цього приводу сформувалася у приміських селах міста Харкова. Так, розпорядженням Президента України в Харківській області від 22.09.1993 р. № 740 була затверджена Програма індивідуального будівництва в приміській зоні м. Харкова. Згідно з цією програмою управлінням архітектури Харківської облдержадміністрації (замовником) інституту «Харківпроект» було видано завдання на розробку робочого проекту індивідуальної забудови за межами сільських населених пунктів. Цим завданням щодо конкретних населених пунктів області було визначено площу територій забудови, кількість земельних ділянок, орієнтовну загальну площу квартир. Строки проектування встановлювалися в межах 1994 р., а строки будівництва — 1995–1997 років. Передбачалося, що реалізація цієї державної програми буде фінансуватися за рахунок обласного бюджету. Було створено обласний центр індивідуального будівництва та вирішено інші питання індивідуальної забудови, яка здійснювалася переважно за межами сільських населених пунктів. Зокрема, вибір земельної ділянки за межами кожного населеного пункту для індивідуального будівництва здійснювався комісією районної ради. Акти вибору земельних ділянок для подальшого використання в зазначених цілях погоджувалися начальником Головного управління архітектури і містобудування Харківської області, обласного управління земельних ресурсів, головами райдержадміністрацій та затверджувалися замісником глави обласної державної адміністрації. Такі акти виступали підставою для виконання проектно-вишукувальних робіт на договірних засадах організаціями, що мали відповідні ліцензії. Питання щодо встановлення та зміни меж сільських населених пунктів залишалися на другому плані. В подальшому реалізація державної програми індивідуального будівництва в приміській зоні міста Харкова, на жаль, була припинена у зв’язку з відсутністю коштів та змінами в політичній обстановці. Спроби реанімувати цю програму в 2007–2010 роках виявилися безуспішними.
Аналіз чинного земельного законодавства щодо встановлення та зміни меж населених пунктів (зокрема, сіл) та вивчення відповідної практики дозволяє стверджувати, що доказами існування встановленої межі конкретного населеного пункту є рішення уповноваженого органу, акт про перенесення межі в натуру (на місцевість), технічна документація щодо складання Державного акта на межу населеного пункту і безпосередньо Державний акт з додатками у вигляді топографічної карти та кадастрових планово-картографічних матеріалів.