3. Класифікація найважливіших видів тематичних карт

Геологічні, тектонічні, геоморфологічні, кліматичні, синоптичні, карти ґрунтів, зоогеографічні, ботанічні, ландшафтні, карти населення, економічні (загальноекономічні та галузеві), політичні.

4. Порівняти різні способи зображення на тематичних картах

Географічна карта — зменшене узагальнене зображення земної поверхні, виконане за допомогою умовних знаків і побудоване в певній картографічній проекції. На карті, навіть великого масштабу, неможливо детально передати всі елементи місцевості. Отже, потрібно вибрати з-поміж них найголовніші й найти повіті. Відбір елементів, їх узагальнення й вибір головного для зображення на карті називають картографічною генералізацією. Генералізацію завжди здійснюють з урахуванням масштабу та призначення карти. Завдяки генералізації на карті немає несуттєвих при цьому масштабі деталей місцевості, підкреслюються основні географічні особливості.

Відповідно до вимог картографічної генералізації розробляють умовні позначення для карт.

Умовні позначення. Знаковість — одна з основних особливостей будь-якої карти, те, що відрізняє її від інших джерел географічної інформації: від аеро- та космічних знімків, текстів, таблиць, макетів.

Умовні позначення на карті — графічні символи й знаки, якими на картах позначають розташування різних об’єктів і явищ, а також їх якісні й кількісні характеристики. Умовні позначення можна поділити па чотири групи: контурні, значкові, лінійні та пояснювальні.

Контурні масштабні умовні позначення складаються із зовнішнього контуру об’єкта іі умовних знаків, які його заповнюють. Контурні умовні позначення використовують для зображення об'єктів, розміри яких мають бути виражені в масштабі карти або плану, наприклад будівлі, майдани, угіддя, болота, озера тощо.

Значков умовні позначення застосовують для зображення невеликих за розміром об'єктів, наприклад дорожніх знаків, окремих дерев, стовпів, свердловин тощо.

За допомогою лінійних умовних позначень зображують об’єкти лінійного характеру, довжина яких має бути виражена в масштабі карти. Це річки, дороги, кордони, лінії зв’язку, трубопроводи.

Пояснювальні умовні знаки дають додаткову якісну та кількісну характеристику об’єкта. Пояснювальні умовні знаки бувають графічні, буквепі й цифрові. Наприклад, назви населених пунктів; стрілки, які вказують напрямок течії річки; зображення листяного чи хвойного дерева на позначення переважання тих чи інших порід у лісі.

Колір на картах застосовують для позначення якісних відмінностей об'єктів місцевості за видовими ознаками (наприклад, дня об’єктів гідрографії використовують синій колір, для рослинності — зелений), а також внутрішньовидових ознак (наприклад, природні форми рельєфу зображують коричневим кольором, а штучні - чорним).

Способи зображення на каргах географічних об’єктів і явищ. Основним елементом будь-якої карти, що за допомогою умовних знаків та інших засобів розкриває її зміст, є картографічне зображення. Оскільки карти відрізняються за змістом, то й способи подання на них інформації також різні. Розглянемо основні з них, які найчастіше використовують у шкільному курсі географії).

Спосіб позначень — найпростіший, найдавніший і найпоширеніший у світовій практиці спосіб передавання корисної інформації. За допомогою позначень показують місцезнаходження об'єктів, які не виражені в масштабі карти або займають меншу за знак площу. За формою знаки поділяють на геометричні, буквені, наочні.

Спосіб лінійних знаків застосовують для передавання ліній у їх геометричному розумінні (трубопроводи, кордони, межі); об'єктів лінійного простягання, які виражені за своєю шириною в масштабі карти (дороги, річки); об'єктів площинного простягання (гірські хребти).

Кількісні та якісні особливості лінійних об’єктів передають за допомогою малюнка, кольору й ширини знака.

За допомогою способу якісного тла певну територію поділяють на якісно однорідні ділянки за природними, економічними чи політико-адміністративними ознаками. Якісне тло передає відповідним кольором або штриховкою явища, які мають на земній поверхні суцільне поширення. Можливе поєднання кольорового тла зі штрихами. Цим способом зображують, наприклад, геологічну будову території, ґрунти, природні зони, держави, одиниці адміністративно-територіального устрою тощо.

Спосіб ареалів допомагає виокремити па карті області поширення певних однорідних явищ. Ареали зображують суцільною чи пунктирною межею, зафарбуванням, штрихами, позначають написом чи малюнком. На відміну від способу якісного тла, явища, зображені цим способом, не мають суцільного територіального поширення: на карті вони показані окремими «плямами» (басейни корисних копалин, льодовики, багаторічна мерзлота, болота, заповідники тощо).

Спосіб ізоліній. Ізолінії — це лінії, що сполучають на карті точки з однаковими кількісними показниками. Наприклад, висоту суходолу показують горизонталі, глибину морів — ізобати, температуру повітря — ізотерми, кількість опадів — ізогієти, солоність води — ізогаліни. Цим способом зображують явища, які мають суцільний і безперервний розподіл на земній поверхні. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями часто нафарбовують у різні кольори (як, наприклад, позначають рельєф на фізичних картах).

Спосіб картограм застосовують для відображення відносних значень кількісних показників, що характеризують певні явища в межах наявних па карті територіальних, зазвичай адміністративних одиниць. Цей спосіб у шкільних атласах найчастіше використовують при створенні кліматичних, гідрологічних карт, карти густоти населення, позначення лісистості чи розораності території. Для картограми обов’язковою є шкала (штрихова, одноколірна чи багатоколірна), причому насиченість кольору чи густота штрихування мають наочно передавати інтенсивність певного явища.

Способом картодіаграм відображають абсолютні статистичні показники в межах територіально-адміністративних одиниць, річкових басейнів, природних зон. Діаграми можуть мати вигляд стовпчиків, смужок (лінійні фігури); куба, круга (об’ємні фігури) тощо. Діаграмні фігури можуть бути також структурними: фігура поділена на відповідні зображуваному явищу частини (наприклад, круг зображує кількість населення області, а сектори круга — його національний склад).

Основні види картографічних способів зображення мають багато варіантів, комбінацій, тобто використовуються не тільки окремо, а й поєднуються певним чином. Це залежить від типу об'єкта, явища чи процесу, а також від наявних даних. Так, на кліматичній карті доцільно використати способи ізоліній, знаків та ареалів. Певного поширення набувають карти, на яких картограми поєднуються з картодіаграмами, що характеризують абсолютні й відносні показники одного явища.