1.2. Специфіка і шляхи формування мотивації у підлітків в процесі навчання

Проблема мотивації підлітків є сьогодні надзвичайно актуальною. Педагоги і батьки звертаються до психологів зі скаргами на небажання підлітків вчитися, відсутність інтересу, потреби у придбанні знань і взагалі життєвій позиції. Часто це пояснюють зміною ведучого типу діяльності. Якщо основним заняттям в житті молодшого школяра було навчання, то для підлітка головне – це спілкування з однолітками. Навчання відходить на другий план, що призводить до зниження шкільної успішності.

Однак слід зазначити, що ситуація не виглядає настільки однозначною. Поряд з учнями, які втрачають інтерес до навчання в середніх класах школи, існує велика група школярів, яка, навпаки, починає більше приділяти увагу навчанню, відповідально ставитися до неї, з'являється виборчий інтерес до шкільних предметів. Тому, аналізуючи проблему, необхідно говорити не тільки про зниження мотивації, а й про зміни, що відбуваються в мотиваційній сфері дітей підліткового віку.

Навчальна мотивація – поняття системне, воно складається із сукупності різноманітних мотивів, цілей, потреб, інтересів учнів, які утворюють певну ієрархію. Ієрархія мотивів протягом шкільного навчання змінюється, тому «становлення мотивації є не просте зростання позитивного і посилювання негативного відношення до навчання, а які стоять за ним ускладнення структури мотиваційної сфери, що входять до неї спонук, поява нових, більш зрілих, іноді суперечливих відносин між ними» [9]. Формування мотивів навчання – це створення умов для появи внутрішніх спонукань (мотивів, цілей, емоцій) до навчання, усвідомлення їх учнями і подальшого саморозвитку ними своєї мотиваційної сфери.

Л. І. Божович виділила дві групи мотивів навчання: пов'язані з самою навчальною діяльністю (її змістом і процесом) і ті, що лежать поза навчальної діяльності (широкі соціальні мотиви) [2, c.84].

З переходом в середню ланку відбуваються серйозні зміни в мотиваційній сфері дітей. Мотив обов'язку і відповідальності відходить на другі позиції, а інші соціальні мотиви підлітком недостатньо усвідомлені. Однією з важливих причин зниження мотивації є недостатнє врахування учителем соціальних мотивів, коли у підлітка не розкривається зв'язок навчання з соціально-значущими видами діяльності (працею, самоосвітою), коли в ході навчання не реалізуються специфічні для підлітка прагнення до дорослості, до самостійності, до взаємодії зі однолітками в ході навчальної роботи.

Мотив самовизначення не відіграє істотної ролі в мотивації бо у підлітків ще слабко розвинене розуміння необхідності навчання для майбутньої професійної діяльності. Важливість навчання «взагалі» вони розуміють, але це не стає реальним спонуканням до діяльності.

Тому потрібне постійне підкріплення мотивації навчання з боку у вигляді заохочення, покарання, відміток та ін. Найважливіша потреба дітей підліткового віку – це потреба в самоствердженні, бажання зайняти певне місце в колективі. Тому потреба в визнанні з боку однолітків може стати важливим стимулом до навчання. Якщо високий статус може бути досягнутий за допомогою хороших знань, підліток у стані виявляти серйозну цікавість до навчання, докладати значних зусиль з подолання труднощів. Найчастішою причиною поганої поведінки підлітків є прагнення (і невміння) завоювати собі бажане місце в колективі однолітків. Іноді недисциплінованість і погана успішність – це єдина можливість виділитися, довести оточуючим, що вони безсилі його виправити.

Невміння знайти своє місце серед однокласників також викликає характерне для підлітків прагнення будь-що домогтися гарних оцінок навіть у тому випадку, якщо наявні знання не відповідають їм, що може призводити до конфліктів з вчителями. Фетишизація позначки свідчить про те велике значення, яке набуває для підлітка положення хорошого учня: воно визначає його соціальний статус у класі. В. С. Мухіна вказує, що висока відмітка дає також можливість підтвердити здібності підлітка. Збіг оцінки та самооцінки важливі для його емоційного благополуччя [12, c.84].

На жаль, однією з причин відсутності інтересу до навчання є нерозвиненість навчально-пізнавальної мотивації. Якщо для юнаків і дівчат, учнів у 10-11 класах, на перший план виходить те, що важливо в майбутньому, то для підлітків основний критерій оцінки навчальних предметів іншої – вони приділяють увагу тому , що цікаво і захоплююче. Ні зміст, ні організація навчальної діяльності часто не задовольняють цю потребу, тому навчання здається дітям заняттям нудним і даремним. Це може бути обумовлено як недостатнім рівнем розвитку інтелектуальної сфери дітей, відсутністю у них інтересу до серйозних знань, так і такою організацією навчального процес , при якій дитина позбавлена ​​здатності самостійно мислити, добувати нові знання

Г. І. Щукіна підкреслює, що у значної частини школярів (особливо підлітки) пізнавальний інтерес спрямований на практичне використання знань. Пізнавальний інтерес цих школярів часто пов'язаний зі схильністю до практичної, трудової діяльності, цінності якої для формування інтересу до пізнання великі, але далеко ще не вивчені [20, c.94].

Говорячи про зв'язок навчальної мотивації і шкільної успішності, слід зазначити, що школярі, у яких розвинені пізнавальні мотиви навчання, мають, як правило, хорошу шкільну успішність. Вони зберігають стійкий інтерес до навчання, навіть якщо потрапляють в несприятливі умови. Такі школярі більш усвідомлено ставляться до навчання, у них переважає мотивація досягнення успіху і високий рівень домагань. Слабовстигаючіі школярі гірше усвідомлюють свою мотивацію навчання. Їх приваблює зміст навчальної діяльності, але пізнавальна потреба виражена слабше. У них виражений мотив «уникнення неприємностей» і рівень домагань невисокий [11]. Однак висока шкільна успішність не обов'язково зумовлена ​​високим рівнем розвитку пізнавальних мотивів. Хороше навчання може бути забезпечене за рахунок розвинених соціальних мотивів (насамперед мотиву обов'язку і відповідальності) і мотиву престижу.

Крім суб'єктивних особливостей самих учнів, мотивація визначається специфікою освітнього закладу, організацією освітнього процесу, суб'єктивними особливостями педагога і насамперед його ставленням до учня, своєрідністю навчального предмета .

Не менш значиму роль у формуванні навчальної мотивації грає характер взаємин між учителем і учнями. Позитивне ставлення до вчителя сприяє формуванню інтересу і до предмету який він викладає. У своєму дослідженні В. Л. Грабал підкреслює, що спосіб спілкування між учителем і учнем роблить значний вплив на якість мотивації навчальної діяльності. Автор виділяє два типи вчителів :

- Вчителі, які в ході оцінки користуються головним чином груповий нормою, оцінюють діяльність учнів у вузькому інтервалі часу. Вони розглядають досягнення учня в порівнянні з існуючим рівнем досягнень класу. При такому відношенні у слабких учнів актуалізується потреба уникнути невдачі, а у більш сильних – потреба взагалі не актуалізується;

- Вчителі, які використовують індивідуальні норми при оцінці учнів. Досягнення учнів вони розглядають у зіставленні з їх попередніми досягненнями. Це зменшує боязнь неуспіху, страх перед опитуванням, у слабкіших учнів з'являється віра у власні сили, власний успіх [5, c.57].

Якщо поведінка вчителя постійна в часі, якщо учень в основному згоден з ним, то поведінка вчителя перетворюється на важливий мотиваційний фактор (позитивний чи негативний), що впливає не тільки на актуальні досягнення учнів, а й на розвиток мотивації досягнення у майбутньому.

Протягом середнього шкільного віку у багатьох учнів складається звичка тривалий час утримувати цілі своїх дій і підпорядковувати їм свою поведінку. Підлітки виявляють завзятість у досягненні мети і в подоланні труднощів на цьому шляху, розвиток стрижневих виборчих інтересів робить все поводження підлітків цілеспрямованим.

До кінця підліткового віку складається вміння ставити перспективні цілі, пов'язані з майбутнім. Якщо ж дитина не розуміє значення того чи іншого навчального предмета, не бачить, навіщо йому потрібні знання в тій чи іншій області , то він вважає його вивчення безперспективним.

Таким чином, для мотиваційної сфери підлітків характерно поєднання і взаємопроникнення широких соціальних мотивів і пізнавальних мотивів, укладених в самому навчальному процесі. Формування мотивації припускає розвиток у дитини соціальних мотивів.

Підліток повинен розуміти, де йому можуть стати в нагоді отримані в школі знання, розуміти, які його соціальні потреби вони можуть задовольнити, бачити сенс у вивченні тих чи інших предметів. Дорослі повинні підтримувати віру дитини в те, що знання корисні, що вони потрібні йому для життя, що розумним і освіченим бути краще, а не породжувати в душі дитини сумніви в цінності освіти. Необхідно також розвивати пізнавальну мотивацію, формувати інтерес до навчання. Для цього викладання навчальних предметів має бути вибудовано так, щоб у процесі навчання дитина отримувала нове знання, щоб у неї була можливість самостійного пошуку цього знання, його застосування.