- •Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства
- •Мова – суспільне явище. Функції мови.
- •Українська літературна мова і мова професійного спрямування
- •Специфіка мови професійного спілкування
- •Комунікативні якості професійної мови
- •Складники системи національної мови
- •Мовне законодавство в Україні
- •Статус української мови як державної
- •Основні характеристики сучасної української літературної мови. Види мовних норм.
- •Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку літературної мови
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12. Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •15.Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •13.Давня література й початки формування літературної мови.
- •14.Усна й писемна форми української літературної мови.
- •15. Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •16.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •17. Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18. Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста
- •19.Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20. І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21.Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •23.Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.
- •24.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця
- •25.Принципи українського правопису
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови. Історія становлення мови економічної науки в Україні.
- •27 Писемні форми репрезентації наукової інформації(рецензія,тези)
- •29.Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика.
- •30.Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •Складові частини документа Інформаційна складова
- •Матеріальна складова
- •31.Поняття “термін”, „термінологія”, “терміносистема”. Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми.
- •33 Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у наукових текстах.
- •34. Види антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.
- •Антонімія
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37. Неологізми, архаїзми, історизми в українській літературній мові та в економічній термінології.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова в лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39. Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів. Їхня роль в усній і писемній науковій та офіційно-діловій мові.
- •40. Поняття «граматична норма». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксичні конструкції в різностильових текстах.
- •42. Синтаксична норма в наукових і ділових текстах. Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченняхнаукового та ділового стилю.
- •44. Синтаксична норма. Однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового та ділового стилів.
- •45. Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела,оформлення бібліографічного опису.
- •46.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •47. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •49. Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум).
- •50. Специфіка публічної монологічної мови.
- •51. Специфіка публічної діалогічної мови.
- •55. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової та мовної інформації.
- •56. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства
Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства є найсуттєвішими складовими. Нормальний розвиток мови – це одна з передумов здорового розвитку нації, утвердження естетичних і моральних ідеалів. Література й мова – духовні підвалини нації, без яких вона не може розвиватися в інших сферах суспільного життя – культурі, освіті, політиці, економіці, мистецтві. Словесна творчість народу – це його характер, його пам'ять, історія й духовна могутність. У ній відбито психічний стан народу, звичаї, традиції, побут, сучасне й минуле, розум і досвід нації. Мову І.Франко назвав «коштовним скарбом народу» , Олесь Гончар – «генофондом культури», а М.Рильський – основою духовного життя.
Відомо, що мова – це духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства. Дуже добре про мову сказав К.Ушинський: «Мова народу – кращий, ніколи не в’янучий цвіт, що вічно і знову квітне. У мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина»
Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджують своє господарство, виробництво, передають наступним поколінням величезний досвід, набутий упродовж віків. Мистецтвом слова є художня література. Стан літератури в суспільстві відбиває стан мовного самовиявлення народу в найширшому розумінні цього слова. Література підвищує інтелектуальний рівень особистості, збагачує словниковій склад мовця, розвиває творчу уяву, мислення, що вкрай необхідно людині як у навчальній, так і в подальшій професійній діяльності.
Мова – суспільне явище. Функції мови.
Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.
У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:
1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.
2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.
3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.
4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.
5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.
6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).
7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.
8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.
9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.
10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.