Питання №1. Психолого-педагогічна характеристика військової дисципліни

Сучасний стан розвитку Збройних Сил, виконання складних завдань обороноздатності держави сьогодні, як ніколи, вимагають високої організованості, порядку та дисциплінованості від військово-службовців.

Ці вимоги викладені:

1. Законодавцем, а саме Верховною Радою України у Статутах Збройних Сил України, в першу чергу у Дисциплінарному статуті Збройних Сил України. “Військова дисципліна, - відмічається в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України;

2. Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України:

• у директиві № 1-1/1384 від 28 жовтня 2002 року “Про додаткові заходи щодо поліпшення дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях”;

• у Концепції виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом, Президента України від 4 вересня 1998 року;

• у Концепції гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України: Схвалена Указом Президента України від 12 січня 2004 року, № 28/2004.

3. Міністром оборони України та начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України – у відповідних наказах та директивах, в першу чергу це наказ МОУ № 11 від 19.04.1997 року “Про зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України” та наказ № 748 від 15.12.2005 року “Про затвердження Інструкції про порядок надання доповідей і донесень про злочини, порушені кримінальні справи, події, грубі порушення військової дисципліни у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України”.

У цих документах формуються вимоги та окреслюються шляхи організації виховної та соціально-психологічної роботи щодо зміцнення військової дисципліни, визначаються технології впливу на свідомість і поведінку військовослужбовців.

В науці про військову дисципліну важливе місце відводиться психологічному аспекту, оскільки дисципліна як характеристика військової дія­льності й поведінки військовослужбовця має свої психічні та соціально-психологічні (особистісні, міжособистісні, групові) механізми, які підтри­мують нормативність дій і взаємодії військовослужбовців.

Відомий англійський психолог Норман Коупленд у книзі «Психоло­гія і солдат» визначає військову дисципліну як основну складову мораль­ного стану, бойової майстерності військ. «Головним призначенням дисци­пліни, - пише Коупленд, - є необхідність згуртування мас, індивідів в організований колектив, що діє як одне ціле, спрямований на досягнення єдиної мети, зв'язаний єдиною волею». Така система діє як у ми­рний, так і у воєнний час. Вона швидше призводить до досягнення певної мети, ніж інші. Н.Коупленд вважав дисципліну і моральний дух солдатів таємною зброєю будь-якої держави.

Основні ідеї, на яких базується система дисциплінування, відомі ще з давніх часів. У працях Платона, Аристотеля, Ксенофонта, Плутарха та інших античних філософів, істориків і полководців знайшли своє відобра­ження принципи оптимізації, зміцнення дисципліни. Проблеми системного дослідження психологічних аспектів дисцип­ліни розглядаються в наукових працях - вчені, психологи, письменники, прославлені полководці намагаються знайти відповідь на запитання: Чому здійснюються порушення військової дисципліни? Які причини порушень? Які шляхи її зміцнення?

Аналіз наукових основ дисципліни, оцінка громадської думки показують, що в першу чергу потребує розвитку і розробки саме інтелектуальна "складова" її теорії. Тривалий час догматична ідеологізація дисциплінарної проблематики призводила до того, що науковий підхід поступився місцем загальнополітичним деклараціям, бездоказовим свідченням в тому, що радянська дисципліна переважає дисципліну будь-якої іншої армії. Порушення військової дисципліни у військових підрозділах пояснювалися "слабкою організаторською і виховною робо­тою, недостатньою вимогливістю”. Вже сьогодні доведено, що порушення дисципліни залежать від індивідуально-психологічних властивостей особис­тості.

Ряд вчених (Я.В.Подоляк, Е.П.Утлік, М.Ф.Феденко), до­сліджуючи окремі аспекти проблеми, довели не лише залежність кількості грубих проступків від характеру, темпераменту, нервово-психічної стійко­сті військовослужбовців, а й від таких соціально-психологічних явиш, як колективний настрій, колективна думка, колективні традиції, устремління та ін. На це вказують і українські військові вчені – доктор психологічних наук, полковник М.Й.Варій, кандидат психологічних наук, половник В.С.Корнілов та інші. Рекомендації вчених та військових практиків були втілені при роз­робці Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України. Згідно з цим документом однією з основних складових виховної роботи є морально-психологічне забезпечення вій­ськової дисципліни та профілактика правопорушень. Це система організаційних, соціально-правових та виховних заходів щодо формування і розвитку у військовослужбовців особистісної відповідальності за свідоме виконання вимог Конституції та законів України, Статутів Збройних Сил, Військової присяги, функціональних і службових обов’язків, наказів командирів і начальників, досягнення такого рівня морально-психологічного стану особового складу військ (сил), який забезпечуватиме своєчасне, повне і якісне вирішення поставлених завдань. Як бачимо, з психологічної точки зору це досить складна проблема, яка потребує ґрунтовної та цілеспрямованої роботи у цій галузі.

Зважаючи на викладене, слід відмітити, що дисципліна, як властивість військової діяльності й поведінки військовослужбовця, має свої психологічні та соціально-психологічні (особисті, міжособисті, групові) механізми, які підтримують нормативність дій і взаємодії військовослужбовців. Відповідно до цього психологічна робота повинна сприяти вирішенню цієї проблеми з урахуванням психологічних характеристик як окремого військовослужбовця, так і військового колективу в цілому.

Психологія військової дисципліни - це система теоретичних положень і практичних рекомендацій з питань вивчення, урахування й формування дисциплінованості воїнів та дисципліни військових колективів на основі вимог статутів Збройних Сил, а також умов служби. Багатогранність, складність й особливість військової діяльності породжує різні види дисципліни. Вони регулюються спеціальними нормами, правилами військової дисципліни, у яких конкретизуються вимоги, що належать до певної сфери діяльності військовослужбовців.

Військову дисципліну в найбільш загальному плані можна класифікувати за наступними ознаками: за змістом; за характером військової діяльності суб’єкта; за ступенем інтенсивності його спілкування; за рівнем свідомості тощо.

Відповідно виділяють:

- загальну військову дисципліну, що ґрунтується на нормативних обов’язках військовослужбовців, що зафіксовані в статутах, і в однаковій мірі стосуються всіх військовослужбовців;

- дисципліну управління, що спирається на обов’язки командирів і начальників та на норми, що повинні реалізуватися в процесі командування й організаторської діяльності;

- дисципліну підпорядкування як дисципліну однієї-єдиної норми –норми підпорядкування командиру (начальнику);

- військову дисципліну бойового чергування, яка визначається наказами і директивами Міністра оборони, начальника Генерального штабу –Головнокомандувача Збройних Сил України, наказами командирів частин та з’єднань;

- дисципліну навчального процесу, що є найважливішою умовою навчання та виховання військовослужбовців, їх згуртованості;

- військову дисципліну експлуатації техніки і зброї, яка визначається регламентом нормативів, технічних правил, інструкцій і настанов.

До різних видів військової дисципліни належать і такі, що регулюють якийсь окремий бік діяльності підрозділів і частин. Це, наприклад, такі види військової дисципліни як: дисципліна строю, дисципліна вартової та внутрішньої служби, дисципліна зв’язку, дисципліна спостереження, маскувальна дисципліна, дисципліна маршу, дисципліна польотів, морських походів тощо. Кожна діяльність регламентується поряд із загальними вимогами ще й своїми власними нормативами, які відображають її технологічну й психологічну структуру, а також характер взаємодії між людьми. Військова дисципліна з одного боку, являє собою чіткий і точний порядок в організації та діяльності військового організму, що є її об’єктивною стороною, а з другого – суворе дотримання цього порядку всіма військовослужбовцями – це є її суб’єктивною стороною. Обидві вони знаходяться в непереривній єдності. Об’єктивна сторона дисципліни знаходить своє відбиття в правових нормах, правилах військової дисципліни, закріплюючих вимогах, та порядок їх виконання. Суб’єктивна сторона дисципліни проявляється в установленні належної поведінки кожного військовослужбовця, фактичній поведінці військовослужбовців.

Обов'язковою умовою зміцнення військової дисципліни є додержан­ня статутного порядку. На жаль, його іноді ототожнюють з внутрішнім порядком у частині (підрозділі). Таке спрощене поняття суперечить інтере­сам справи.

Забезпечити статутний порядок - це означає досягти чіткої організації навчального процесу, зразкового несення бойового чергування, вартової та внутрішньої служби. Статутний порядок зумовлює високу навчальну дисципліну, здорові стосунки військовослужбовців, суворе виконання розпорядку дня, розумну організацію дозвілля особового складу. Тобто, весь уклад життя, служба та побут воїнів повинні бути організовані з суворим дотриманням законів, указів, постанов, статутів, наказів та інших керівних документів.

Розглядаючи психологічне супроводження військової дисципліни, слід відзначити, що забезпечення цього процесу проводиться за трьома ос­новними напрямами: індивідуально-особистісного підходу; управлінського підходу; колективно-групового підходу.

Індивідуально-особистісний підхід передбачає аналіз психологіч­них основ дисципліни. Увага акцентується на особистісних факторах психології поведінки окремо взятого військовослужбовця. Значення цього підходу полягає в тому, що він створює базу даних для індивідуально-виховної роботи, без якої не працює жодна дисциплінарна система.

Управлінський підхід - це процес побудови дисциплінування підлеглих командиром у ході його командно-організаторської діяльності (управління поведінкою військовослужбовця) в різноманітних ситуаціях військової служби. За психологічну основу дисципліни тут береться керів­на діяльність в цілому, яка складається з регулювання, контролю, вказівок, розпоряджень та інших дій.

Колективно-груповий підхід передбачає залежність дисципліни від умов функціонування всіх динамічних елементів: колективної думки; ко­лективних традицій; колективних взаємин; колективного настрою; психо­логічної сумісності й самопочуття особистості в колективі; колективних психологічних установок і ціннісних орієнтацій.

Морально-психологічний стан особового складу військового підрозділу є центральним компонентом військової дисципліни.

Створення і зміцнення дисципліни - це процес формування колективної волі, подолання суперечностей між інтересами особистості й колективу.

Головною ланкою дисциплінарної структури є нормативні системи (закони, статути, норми і принципи моралі), призначені для морально-правового регулювання військової діяльності, побуту військово­службовців. Разом з тим, вимоги нормативних систем повинні бути узго­джені з дією психологічних механізмів.

Отже, для функціонування, розвитку й посилення психологічних механізмів військової дисципліни необхідні сприятливі організаційні й матеріальні умови, добре організована дисциплінарна система з одного боку, нормативно-впорядкована життєдіяльність особового складу - з іншого. Тому виконання норм поведінки не приходить разом із знанням положень військових статутів Збройних Сил України. Це достатньо тривалий і скла­дний процес зміни як свідомості підлеглих, так і командира, у ході якого досягається реальне узгодження механізмів пред'явлення взаємних вимог та обов'язків щодо основних питань служби.

Оскільки психіка людини має три сфери - інтелектуальну, емоційну й вольову, то при аналізі дисциплінованості можна виділити інтелектуаль­ний, емоційний і вольовий компоненти.

Характерним фактором інтелектуального компонента дисциплінованості є знання своїх обов'язків, навичок дисциплінованої поведінки (ди­сциплінованою особою є та людина, котра не лише на людях, а й повсяк­денно дотримується норм поведінки); усвідомлення суті військової дисципліни, впевненість військовослужбовця в необхіднос­ті сумлінно виконувати вимоги військового обов'язку, уміння прогнозува­ти й передбачати наслідки того чи іншого вчинку.

Емоційний компонент дисциплінованості визначається переважно станом властивостей основних нервових процесів людини. Справа в тому, що під час повсякденної служби є немало джерел психічної напруги. Відповідно, у військовослужбовців з'являються негативні емоції, які негативно позна­чаються на службі.

Але тривалість і ступінь психічної напруги у різних військовослуж­бовців неоднакові. Людина з сильними властивостями нервових процесів швидко адаптується до наявної ситуації і дисциплінується, а за слабкої не­рвової системи негативні емоції знижують її дисципліну. Ось чому так ва­жливо знати темперамент і характер кожного військовослужбовця. Так, наприклад, аналіз здійснених злочинів свідчить, що близько половини з них були скоєні військово-службовцями, які за психофізіологічними особ­ливостями належать до холеричного темпераменту.

Вольовий компонент дисциплінованості пов'язаний з видами само­контролю поведінки військовослужбовців у колективі.

Перший вид - поверховий (грубий) контроль військово­службовцем своїх взаємин з іншими товаришами по службі. Сприймаючи ситуацію, він висуває на перший план власну потребу. Насамперед він ре­єструє недоліки поведінки інших, а власні помилки не аналізує, що стає передумовою порушення статутних норм.

Другий вид - більш глибокий самоконтроль. Він забезпечує пра­вильну поведінку за рахунок зіставлення своїх дій з нормативними потребами військових статутів. З урахуванням такої інформації він коригує власну поведінку та заспокоює негативні емоції.

Третій вид самоконтролю (вищий) дає можливість прогнозувати власну поведінку з урахуванням наслідків, які можуть виникнути у конк­ретній ситуації. Людина, яка володіє вищим видом самоконтролю, постій­но аналізує не тільки власний емоційний стан, але й стан інших товаришів по службі, з якими контактує, враховуючи їх реакцію на свої слова й вчин­ки. оцінювати власні вчинки з погляду дося­гнення цілей колективом.

Отже, дисциплінованість - це складна психологічна якість особистості воїна, яка мас свою моральну і військово-професійну характеристику, структуру, рівні розвитку, показники й критерії оцінки. Психологіч­ним критерієм оцінки дисциплінованості можуть бути такі показники: сумлінність при виконанні службових обов'язків; участь у суспільно­му житті; відсутність порушень; характер позитивних вчинків та ін.

Внутрішня необхідність суворо виконувати вимоги дисципліни керує діями військовослужбовця навіть тоді, коли він перебуває поза межами військової частики, де контроль начальників відсутній (відпустка, відря­дження, звільнення в місто та ін.). Такі дії військовослужбовця характери­зують його рівень самодисципліни, тобто здатність керувати собою, своїми вчинками, виявивши силу волі, терпіння, вчасно помічати особисті помил­ки, недоліки, попереджувати або усувати їх своєчасно.

Досліджуючи психологію зміцнення військової дисципліни, потрібно зазначити роль складової частини поведінки - вчинку. Вчинком людина виражає свою думку, світогляд і ставлення до інших людей. Із низки вчинків складається пове­дінка людини. Вчинок - дія, соціальне значення якої усвідомлюється особою (групою), яка здійснила його.

Важливим елементом вчинку є форма поведінки, що виступає своє­рідним інструментом, за допомогою якого людина здійснює об'єктивні зміни в навколишньому світі, які сприймаються органами чуттів (зір, слух). Форма поведінки повинна розглядатися у взаємозв'язку із сутністю вчинку, його цільовою спрямованістю.

Ступінь дотримання високої військової дисципліни є однією з об'єктивних характеристик здатності відповідних суб'єктів управління до практичного керівництва підрозділами.