Види давньогрецьких театрів
Театр Діоніса в Афінах. Найдавнішою з відомих театральних будівель є театр Діоніса в Афінах, розташований в священній огорожі Діоніса на південно-східному схилі Акрополя, що в подальші епохи ще декілька разів перебудовувався. Його розкопки були завершені в 1895 р. Дерпфельдом.
По двох незначних залишках стіни Дерпфельд встановив круглу орхестру – терасу з діаметром 27 м. (Е.Фіхтер вважає, що діаметр цієї орхестри рівний приблизно 20 м). Вона була розташована на схилі Акрополя таким чином, що її північна частина вдавалася в гору, а південна – підпиралася стіною, що підіймалась в найпівденнішій частині на 2–3 м. над рівнем священної огорожі Діоніса і на заході впритул стикалася із старим храмом.
Ніяких кам’яних сидінь в цьому театрі ще не було: глядачі сиділи на дерев’яних лавах, а, можливо, на нарах чи просто стояли. Візантійський учений Свіда повідомляє, що в 70-у олімпіаду (тобто у 499-496 до н.е.) тимчасові сидіння зруйнувалися, і після цього афіняни спорудили театрон, тобто особливі місця для глядачів.
Скена спочатку не позначала палацу або храму. Проте більш пізні п’єси Есхіла і драми Софокла вже вимагали як задника палацу або храму, і на дотичній орхестри почали споруджувати дерев’яну будівлю скени, на фасаді якої незабаром з’явилися 3 двері. В цей же час входить у побут і сценічний живопис, причому розписні дошки могли розставлятися між колонами проскенія.
При Периклі театр піддався перебудівництву, яке закінчилося, ймовірно, після його смерті. Стара орхестра була відсунута на північ. Таким чином, було досягнуто дещо більшого простору для представлення акторів і для сценічних пристосувань, потрібних для розігрування драм Софокла і Еврипіда. Південна межа тераси була повністю перебудована, і замість старої кривої опорної стіни була споруджена з крупних глиб конгломерату довга (близько 62 м.) пряма стіна, яка підтримувала терасу.
На відстані приблизно 20,7 м. від західного кінця стіни виступає до скени приблизно на 2,7 м. солідний фундамент, який має в довжину близько 7,9 м. Вважають, що він служив опорою для машин, які застосовувалися в театрі. Але сама скена була ще дерев’яною. Дещо на південь від старого храму був збудований новий храм Діоніса, в якому була поміщена статуя бога із золота і слонячої кістки, створена Алкаменом.
Опорні стіни глядацьких місць стикалися з одеоном – будівлею для музичних змагань, споруда якого була закінчена Периклом в 443 до н.е. Сидіння в цьому перебудованому театрі були все ще з дерева, за виключенням, можливо, деяких почесних місць. Були параскенії. Будівля скени при постановці, яка вимагала зображення палацу або будинку, була звичайною двоповерховою, причому верхній поверх, можливо, дещо відступав назад і залишав акторам простір спереду і з боків. Храм міг мати загострений фронтон. Периклівська реконструкція була завершена спорудженням великого залу, котрий йде вздовж усієї довжини нової опорної стіни, з відкритою колонадою на його південній стороні.
Наступна велика перебудова афінського театру відбувалася в 2-ій половині 4 ст. до н.е. (завершена біля 330 р.) і була пов’язана з ім’ям Лікурга, завідуючого афінськими фінансами. Замість тимчасових дерев’яних будов була збудована постійна кам’яна скена. Параскенії виступали приблизно на 5 м. від фасаду скени. Фасад скени мав 3 двері. Ймовірно, по фасаду і на своїх внутрішніх сторонах параскенії мали колони. Деякі вчені вважають, що в кам’яному театрі Лікурга існував дерев’яний проскеній, який дещо відступав від будівлі скени і утворював портик (подібно тому, як це було пізніше в театрі еллінізму).
П’єси розігрувалися як і раніше на рівні орхестри, перед скеною, фасад якої пристосовувався (за допомогою рухомих ширм, перегородок і інших пристосувань) для постановки окремих п’єс. Глядацькі місця, значну частину яких можна бачити в Афінах і дотепер, були споруджені з каменя. Для підтримки їх була збудована подвійна опорна стіна.
В нижньому ярусі простір місць для глядачів розділявся сходами, які радіально підіймаються, на 13 клинів. У верхньому ярусі число сходів подвоювалося. Усього на схилі пагорба було 78 рядів. Орхестра була дещо відсунута ще далі на північ. Навколо орхестри для стоку дощової води був влаштований канал.
Театр епохи еллінізму. В епоху еллінізму (ІІІ–І ст. до н.е.) театр став одним з провідників грецької культури на Сході. Театри будувалися не тільки в знову виниклих крупних торгових центрах, але й в дрібних містах. В Александрії – столиці царства Птоломеїв в Єгипті, при Птоломеї II (285–246 до н.е.) відбувалися святкування на честь Діоніса, що обставлялися з великою пишнотою, під час яких влаштовувалися вистави трагедій і комедій.
Монархічний режим, що встановився в державах еллінізму і поступовий спад грецької класичної культури, що відбувався, проявився як в театрі так і в інших видах мистецтва. Стародавня комедія зовсім зникає. Нова комедія (Меандр, Филимон і інші) відтворювала сучасне життя тільки в плані сімейно-побутових відносин і особистих переживань людини.
В той же час побутові тенденції нової комедії вимагали від виконавців відповідної зміни стилю гри. На обличчі актора все ще збереглася маска, але збільшилося число уживаних масок (9 – для ролей чоловіків, 17 – для жінок, 11 – для хлопців і 7 – для рабів), виразність цих масок вказує на прагнення можливо більш індивідуалізувати традиційні типи комедії. В епоху еллінізму вперше виступають актори-професіонали.
З’являються акторські товариства, які брали на себе захист інтересів своїх членів, і виступали організаторами драматичних і музичних змагань. Членами товариств були тільки чоловіки і причому вільно народжені. В епоху еллінізму актори також були у великій пошані і акторські товариства мали права юридичної особи. Для організації вистав актори навіть під час війни могли вільно виїжджати до інших держав, їх особа і майно були недоторканими. Самі актори одержували звільнення від несення військової служби.
За своєю архітектурою театр епохи еллінізму відрізняється від театру класичної епохи. До нас дійшли руїни театрів еллінізму, оскільки вони споруджувалися вже з каменя (хоча окремі частини будувалися ще іноді з дерева). Розкопки дозволяють з великою точністю відновити їх план і складові частини. З театрів епохи еллінізму відомі театри в Епідаврі, Мегалополі (міста в Пелопоннесі), Прієні, Ефесі (Мала Азія).
Перед нижнім поверхом скени – кам’яна прибудова, яка складалася із стовпів з розміщеними спереду напівколонами (в деяких театрах з напівколон і повних колон) і забезпечену плоским дахом. Ця прибудова в написі Оропа називається проскенієм, в будівельних документах Делоса (біля 300 р. до н.е.) – проскенієм і логейоном. Постановки нової комедії, в якій хор був вже відсутній, здійснювалися не на орхестрі, а на плоскому даху, що йде від колон проскенія до 2-го поверху скени.
Цей сценічний майданчик називали логейоном (говорю), а іноді і просто – проскенієм. Глибина логейона – 2,5–3,5 м. при такій же приблизно висоті. Приміщення під проскенієм називалося гіпоскенієм. За логейоном підносився 2-й поверх скени – епіскеній. Його фасад, на думку ряду дослідників (Беті, Фіхтер, Буллі, М.Бібер), представляв собою на початку епохи еллінізму солідну стіну з дверима, перед якою і розігрувалася дія. Проте приблизно у 2 ст. до н.е. в стіні були зроблені широкі отвори і таким чином влаштовані виходи з епіскенія на логейон.
Ці отвори, звані фіромами, служили не тільки для появи акторів, але і для поглиблення сценічного майданчика; в них ховалися актори, які по п’єсі повинні були ховатися або займатися підслуховуванням. Вітрувій в своєму трактаті "Про архітектуру" (кн. 5, гл. 6, 8) згадує про тригранні призми-периакти, що обертаються навколо своєї осі, за допомогою яких відбувалася зміна декорацій. Ці периакти, ймовірно, поміщалися в бічних фіромах.
У всіх театрах епохи еллінізму орхестра утворює повний або майже повний круг. Її діаметр варіює залежно від величини будівель приблизно від 11 (Ороп) до 30 м. (Мегалополь). Скена звичайно всюди має форму подовженого чотирикутника, середня глибина якого рівна 4–7 м., а максимальна ширина 35–40 м. Параскенії в епоху еллінізму поступово відмирають, що пояснюється появою високої сцени. При вказаних рисах схожості кожний окремо взятий театр епохи еллінізму мав у своїй будові ряд особливостей. Деякі з цих театрів були побудовані ще в 5 (театр в Еритреї) і 4 ст. до н.е., але в епоху еллінізму піддалися перебудові.
Театр в Епідаврі. Театр був збудований середині 4 ст. до н.е. архітектором Поліклетом Молодшим. Цей театр, за свідченням грецького історика і географа 2 ст. н.е. Павсанія, вже в старовині вважався найзнаменитішим зі всіх грецьких і римських театрів по витонченості своєї архітектурної форми. Він і зберігся краще за інші грецькі театри. Театр в Епідаврі – єдиний театр, руїни якого дають можливість отримати уявлення про внутрішній устрій скени. Простір місць для глядачів є півколом. Поперечний прохід розділяє його на 2 яруси: 13 сходів ділять нижній ярус на 12 клинів, 23 сходи верхнього ярусу ділять його на 22 клини. Сидіння в нижньому і верхньому рядах першого ярусу мають спинки і, значить, є почесними місцями.
Орхестра складає повний круг діаметром 24,32 м. Навколо орхестри йде канал для стоку води. Поверхня орхестри, облямована кам’яним бордюром, являє собою утрамбовану землю, циліндровий камінь позначає центр орхестри. Будівля скени в основних контурах добре збереглася. Вона представляє собою довгий прямокутник, розділений на 5 приміщень. Центральне з них відповідає за своєю довжиною діаметру орхестри.
Перед трьома середніми приміщеннями знаходився кам’яний проскеній, який складався з іонічних напівколон діаметром 0,33 м. і заввишки 3,5 м. На думку деяких дослідників (Дерпфельд, Флікінгер, Пікард-Кембрідж), він був збудований тільки в 3 або 2 ст. до н.е. і замінив собою дерев’яний проскеній. На обох кінцях кам’яного проскенія виступають невеликі параскенії, споруджені, мабуть, в той же час. Є також і красиві ворота з двома дверима: одні двері вели на орхестру, інші – на похилий підйом, до даху проскенія. Із спорудженням кам’яного проскенія дія, ймовірно, була перенесена на логейон.
Театр в Мегалополі. Театр був споруджений перед Терсиліоном – приміщенням для зібрання 10 тисяч аркадян. Чудова будівля Терсиліона була створена в 4 ст. до н.е., тоді ж був збудований і театр. Терсиліон підтримувався безліччю колон, його вестибюль служив замість скени як завершення орхестри.
Театр в Мегалополі, що вважався найбільшим у всій Греції (вміщав більш ніж 40 тис. глядачів), був відомий, окрім того, особливими театральними пристосуваннями, які пізніше римляни позначали як "рухому сцену" (scaena ductilis). В одному з пародів театру існувало приміщення, що називалося, згідно клеймам на цеглі, як скенотека.
Децпфельд вважає, що це приміщення служило для зберігання "рухомої сцени", яку він визначає як кулісу, що висувалася в разі потреби перед вестибюлем Терсиліона. Проте Беті і Фіхтер вважають, що "рухома сцена", яка зберігалася в скенотеці, являла собою жвавий дерев’яний поміст, що споруджувався для драматичних вистав між орхестрою і Терсиліоном, цей поміст замінював скену.
Близько 200 р. до н.е. (а на думку Пікард-Кембріджа – біля середини 2 ст. до н.е.) в театрі був збудований мармуровий проскеній і з того часу вистави йшли вже на високій сцені.
Театр в Прієні. Театр був збудований між 350 і 330 рр. до н.е. (німецький вчений А.Геркан вказує 300 р. до н.е.). Спочатку скена була дерев’яною. Кам’яна скена була збудована не раніше початку 3 ст. до н.е. Вона представляла собою двоповерхову будову з одноповерховою будівлею спереду, яка виходила на орхестру.
Плоский дах цієї більш низької будівлі складався з дерев’яних дощок, розміщених між кам’яними балками. Передня стіна складалася з кам’яних напівколон, приставлених до опорних стовпів. Оскільки існували отвори з боків опор, то, очевидно, до них могли бути прикріплені дерев’яні панелі. Отже, колони представляли собою постійну декорацію, а розписані дошки між ними – змінну декорацію.
На думку А.Геркана, верхній поверх над плоским дахом був спершу закритий за винятком одних дверей. Існування тільки одних дверей для виходу на дах проскенія, а також наявність пристосувань для зміцнення декорацій між колонами проскенія змушують зробити висновок, що дія розвивалася спочатку перед проскенієм. Проте приблизно до середини II ст. до н.е. дія була перенесена на дах проскенія – логейон. Це витікає з деяких змін, зроблених в театральній будівлі: місця для почесних гостей були перенесені з першого ряду глядацьких місць до п’ятого, у фасаді скени на 2-му поверсі з’явилися широкі фіроми, на орхестрі перед проскенієм були встановлені статуї.
Театр в Пергамі. Пергам – столиця Пергамського царства еллінізму в Малій Азії (створене в 283 р. до н.е. Філетером), що перейшло в 133 р. до н.е. до римлян і перетвореного ними в провінцію Азію.
Театр був побудований на схилі шляхів гори у вузькій лощині (вузькість використаної лощини пояснює ту обставину, що число сходів, котрі йдуть догори, зменшується, замість того, щоб збільшуватися). Два поперечних проходи розділяють глядацькі місця на 3 яруси. Скена і проскеній були зроблені з дерева. Якщо в класичну епоху це було правилом, то в епоху еллінізму скена і проскеній споруджувалися майже завжди з каменя, дерев’яні конструкції там, де вони були, замінені, певне, ще у 3 ст. до н.е. кам’яними.
Таким чином, Пергамський театр зберігав значні залишки дерев’яної конструкції від 2 ст. до н.е. За часів пізнього еллінізму (1 ст. до н..) в Пергамі була споруджена кам’яна скена. За римських часів перед фасадом скени спорудили низьку глибоку сцену, яка стоїть на стилобаті проскенія. З обох кінців сцени висотою в 1 м. вели на орхестру поряд із пародами сходи із 5 сходинок.
Театр Лікурга. Збудований в епоху еллінізму в Афінах, отримав за зразком стародавніх театрів цієї епохи високу сцену, яка підтримувалася спереду колонами проскенія (фундамент якого ще до цих пір можна розрізнити).
Параскенії були вкороченими, виступаючи тільки на 1,8 м. від фасаду проскенія. Завдяки цьому було виграно простір для прибудови більш широких пародів і полегшення доступу до глядацьких місць. Про фасад скени, її внутрішній устрій в театрі еллінізму в Афінах немає ніяких відомостей. Існують розбіжності про час появи високої сцени в афінському театрі. Ймовірно, вона з’явилася незадовго до середини 2 ст. до н.е.
З того часу п’єси стали розігруватися (можливо і в Афінах) не перед проскенієм, а на логейоні, за виключенням, мабуть, тих випадків, коли поновлювалися старі трагедії з хором (Дерпфельд вважав, що проскеній завжди був тільки декораційною стіною і що в епоху еллінізму актори грали не на високій сцені, а на орхестрі перед проскенієм.
Ляльковий театр. Винахідник і грецький вчений Герон створив перший ляльковий театр. Пересувався цей театр на прихованих від глядачів колесах і являв собою невелику архітектурну споруду – чотири колони із загальним цоколем і архітравом. Ляльки на його сцені приводяться в рух складною системою шнурів і зубчатих передач, теж прихованих від очей публіки, відтворювали церемонію святкування на честь Діоніса.
Як тільки театр виїжджав на середину міської площі, на його сцені перед фігурою Діоніса спалахував вогонь, на пантеру, яка лежить в ногах божества, лилося вино з чаші, а свита починала танцювати під музику. Потім музика і танці припинялися, Діоніс повертався в іншу сторону, полум’я спалахувало на другому жертовнику і вся дія повторювалася спочатку. Після цього ляльки зупинялися і вистава закінчувалася.
Другий театр, Герона, був дуже малий за розмірами і все легко переносилося з місця на місце. Він представляв собою невелику колону, на верху якої знаходився макет театральної сцени, прихованої за дверцями. Вони відкривалися і закривалися п’ять разів, розділяючи на акти драму про сумне повернення переможців Трої.
На крихітній сцені з винятковою майстерністю показувалося, як воїни споруджували і спускали на воду парусні кораблі, пливли на них по бурхливому морю і гинули в пучині під миготіння блискавок і гуркоти грому.
Висновок. Давньогрецька драматургія зробила величезний вплив на розвиток світового театру. Особливу увагу в Давньогрецькій драматургії привертає постановка великих суспільно-політичних і філософських питань, насиченість творів античного театру ідеями патріотизму, увага до людини з усім багатством її духовного життя, глибоке розкриття героїчних характерів, що виховувало свідомість глядачів.
Одинадцять комедій дійшли до наших днів повністю. Це твори Аристофана. Критика діяльності афінських посадовців, яка наводилася Аристофаном, була настільки гострою, що один з лідерів періоду війни афінян і спартанців – Клеон – навіть намагався притягнути поета до суду після постановки однієї з його комедій. Розорення громадян, загострення суперечностей між міським і сільським демосом, викриття вад були присутні в нескладних за сюжетом творах комедіографа. І його сучасники впізнавали в них себе. Розквіт грецького театру припадає на період творчості найбільших драматургів Греції – Есхіла, Софокла і Еврипіда.