68.Рівень домагань

Рівень домагань людини – це її потреби ,мотиви або тенденції що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.

Рівень домагань залежить від віри у свої здібності та прагненні отримати репутацію. Цього можна досягти за рахунок успіхів у певній сфері діяльності (успіхи, звання, наукові ступені) чи екстравагантності одягу та стилю поведінки.

Рівень домагань людини – відноситься до ідеалу, оскільки визначаються цілі яких людина прагне. Власне розуміння сутності рівень домагань людини дозволяє з’ясувати такий парадокс: вона не радіє успіху і не засмучується після невдачі. Самооцінка і домагання розвиваються шляхом поступової інтеріоризації зовнішніх оцінок які фіксуються у класному журналі і виражають суспільні вимоги людини до самої себе тим самим посилюючи відповідальність за навчальну роботу та визначає успіх в її життєдіяльності.

Це пов’язано з тим, що завжди зацікавлена не лише щось робити, досягати мети, а й отримувати задоволення. Успіх як подія, що отримала соціальну та суспільну оцінку. Саме суспільство вирішує чи можна вважати успіхом результати людей. Успіх можна засвідчувати і самому собі.

Добра думка про себе – це вже половина щастя.

69. Самооцінка

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини ,має така якість особистості як самооцінка . Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей. Термін „самооцінка” прирівнюють до терміну „самоповага”. Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.

Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:

Увага збоку дорослих,

Співробітництво з ними,

Відчуття поваги з їхнього боку,

Взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від її ставлення до себе.

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки :

Конкретні оцінки вчителів і оточення ,

Успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки

До рівнів самооцінки (самоповаги) відносять:Високий – те що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе.Низький – неповага до себе та до оточуючих.Середній (нормальний) – адекватна думка про себе.

71.Розвиток , концепція розвитку людини: біогенетична , соціогенетична

Розвиток людини — це процес кількісних та якісних змін, який охоплює

становлення людини в біологічному, психічному та соціальному плані. Він

характеризується фізичними (морфологічними, біохімічними,

фізіологічними), психічними змінами (появою новоутворень, нових

механізмів, нових процесів, нових якостей), розширенням та поглибленням

взаємозв’язків різних властивостей особистості, новим рівнем

функціонування та формування психологічних стратегій рішень особистих,

професійних, соціальних проблем, цілісністю, інтегративністю тощо

Представники біогенетичного підходу кладуть в основу розвитку

особистості біологічні процеси дозрівання організму. Сам процес розвитку

трактується основним чином як дозрівання, стадії якого універсальні.

Якщо представники цього підходу й говорять про роль соціального

середовища, то лише як про умову для дозрівання заданих природою

(генетично обумовлених) якостей та властивостей.

Представники соціогенетичного підходу повністю відкидають значення

біологічних факторів і пояснюють процес розвитку людини через структуру

суспільства, через способи соціалізації, взаємовідносини з оточуючими,

тобто соціальна поведінка людини пояснюється через замкнуті в собі

властивості середовища, до яких людина повинна пристосуватися.

72.Вік

Вік — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої іс­тоти, а також стадії життя. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» — багатоаспектне. Можна виділити чо­тири підвиди: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно пов'язаний з поняттям психологічного ча­су, а саме — з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція — люди сприймають себе молодшими, ніж вони є.

Головна особливість психологічного віку, часу — це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього — і на поведінку людини.

Вікові особливості особистості розглядаються як елементи практи­чної психологів та є предметом дослідження вікової і диференціаль­ної психології . З погляду практичної психології суб'єкту діяльності звертають увагу на особливості психіки дорослої людини в рі­зні періоди її розвитку.

73.Вікові періоди

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.

ранній (від народження до трьох років) і дошкільний (з трьох до семи) вік; молодший шкільний вік (з семи до десяти років); середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти); старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості)