2. Перший етап революції в Англії, соціально-політичні реформи, „ Велика ремонстрація” і „Трьохрічний акт „ 1641 р.

3. Проголошення республіки у Англії в 1649 р. Зміни в державно-політичній системі. „ „Навігаційний акт” 1651 р., „Знаряддя управління” 1653 р.

Після страти короля і проголошення республіки до влади в країні прийшли індепенденти. Будучи фанатиками віри, вони розпочали будівництво держави відповідно до свого тлумачення Святого Письма. Держава, на їхню думку, повинна будуватися на тих самих засадах, що й громади вірян, тобто на основі ідеї суспільного договору, який передбачав взаємне визнання прав та обов'язків членів колективу чи громадян. Крім того, індепенденти не терпіли будь-якого іншого тлумачення Святого Письма, тому одразу розпочали репресії проти інших релігійних сект. Найбільше постраждали дигери («справжні урівнювачі»), які розорювали пустирі, вважаючи, що вони не можуть бути чиєюсь власністю, а отже, є спільними. Дигери вважали, що в суспільстві всі мають працювати заради спільного блага на чолі з обраними наглядачами. У держави не повинно бути грошей, а за купівлю-продаж слід карати смертю. Кромвель, звичайно, не поділяв поглядів дигерів. Він був твердо переконаний, що приватна власність є невід'ємним правом кожної людини, а встановлення майнової рівності — це порушення англійських традицій. Інша секта —левелери («урівнювачі»), на чолі з Джоном Лільберном, стверджувала: оскільки перед Богом усі рівні, то слід для всіх встановити і рівні права. З цього твердження випливали їхні вимоги: встановлення загального виборчого права для чоловіків, ліквідація палати лордів, скасування «гнилих містечок» (міст, які в минулому здобули право посилати своїх депутатів до парламенту, але згодом занепали) та ін. Урівнювачі оголошували народ джерелом влади. Левелери свого часу відіграли вирішальну роль у страті короля і в реформі парламенту. Але й вони зазнали гонінь і переслідувань. Перемігши у громадянській війні, О. Кромвель з відданою армією здійснив каральні походи в Шотландію, яка визнала своїм королем Карла II, сина страченого Карла І. Наступною жертвою стала Ірландія, католики якої допомагали англійському королю у боротьбі проти парламенту. Походи в Шотландію та Ірландію суттєво відрізнялися від династичних війн середньовіччя. Вони започаткували майбутню англійську колоніальну імперію. Важливим для колоніальної експансії та морської першості Англії став виданий 1651р. Навігаційний акт, за яким усі товари, що потрапляли до Англії, могли перевозитися лише англійськими суднами або ж суднами країни-виробника. Цей акт, спрямований проти голландців, які вели посередницьку торгівлю, призвів до війни проти Голландії, в якій остання зазнала поразки. З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ. Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Розуміючи неминучість переобрання, депутати прагнули закріпити за собою місця з новому парламенті. Відтак Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів). «Святі» прийняли низку важливих реформ: • оголосили свободу совісті (віросповідань); • запровадили цивільний шлюб; • ввели вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину; • вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому статуті (кодексі), прийнятому 1653 р. Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив «парламент святих». За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою. Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва. Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці. Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерк у Бельгії, що знаходилося під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайка і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. «Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі». 

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин. Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль. Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки. Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади.

Навігаційний акт Кромвеля – англійський протекціоністський закон 1651 року, що дозволяв зовнішньоторгові перевезення лише на англійсь­ких кораблях чи кораблях країни-виробника. Навігаційний акт був значним інструментом англійської політики протекціонізму і сприяв прискореному економічному розвитку країни протягом двох століть. Був скасований в 1849 році.

Торгівля. Держава під натиском революції також сприяла розвитку зовнішньої торгівлі. У 1651 р. було прийнято Навігаційний акт Кромвеля, який зобов'язував доставляти товари в Англію з Азії й Америки тільки на англійських суднах, а з європейських держав — на англійських або суднах країн-експортерів. Навігаційний акт сприяв розвитку англійського суднобудування та мореплавства і був спрямований на підрив монопольного становища Голландії. Реалізація його в другій половині XVII ст. призвела до ряду англо-голландських воєн. Після їхнього успішного завершення Англія стала найбільшим у світі морським і торговим центром. Положення Навігаційного акта потім були розширені в актах 1660, 1663, 1672 і 1696 pp. Основані на принципах меркантилізму, вони відіграли велику роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Їх скасували лише в середині XIX ст. у зв'язку з досягненням Англією промислової гегемонії у світі і з переходом до вільної торгівлі. У цей час Англія вже обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію. Після революції почався активний процес зміцнення великої земельної власності. Наприкінці XVIII ст. англійське селянство зовсім зникло з історичної арени, а середні розміри земельної власності становили вже 300 акрів (акр дорівнює 0,4 га), тоді як наприкінці XVII ст. вони становили 70 акрів і половина земель була в руках селян.

4. Реставрація монархії у Англії в ХVІІ ст. .Утворення і суть партій торі і вігів у Англії. Спроби реставрації абсолютизму. „Habeas corpus act” 1679 р.

5. „Славна революція” 1688 р. у Англії, її суть та оцінка. „Білль про права” 1689 р.

„Акт про престолоспадкування” 1701 р., «Акт про посади» 1707 р. і ін.

6. Виборча реформа 1832 р. у Англії. ЇЇ причини, зміст та оцінка. Виникнення політичних партій.

7. Чартистський рух у Англії. Виборча реформа 1867 р.

У 1836-1838рр. економіку Англії потрясла криза перевиробництва. Ціни на товари впали, вони не знаходили збуту, скоротився вивіз товарів за кордон. Скорочувалось виробництво, зростало безробіття, падала зарплата. Керівники робітничого руху зрозуміли: настав час самостійно боротися за свої права, нову реформу виборчого права, сподіваючись, що маючи депутатів у парламенті, можна домагатися значних перемін. У 1836р. виникла Лондонська асоціація робітників, на чолі зі столярем У.Ловеттом. У місті Лідсі – Великий Північний Союз, очолений адвокатом-ірландцем Ф.О’Коннором. Цей робітничий рух отримав назву “чартизм”. Річ у тому, що робітники неодноразово звертались до парламенту, короля й уряду з петиціями - хартіями, де викладали свої прохання та пропозиції стосовно нової реформи виборчого права. У травні 1839р. Лондонська асоціація робітників підготувала петицію “Народна хартія” до парламенту під якою почали збирати підписи робітників. Чартисти вимагали: -Загального виборчого права;-Щорічного переобирання парламенту;-Введення таємного голосування;-Скасування майнового цензу для кандидатів у депутати;-Зрівняння виборчих округів і рівного представництва від них;-Оплати праці депутатів.Були дві групи чартистів:1.МОРАЛЬНІ СИЛИ – на чолі з У,Ловеттом – співпраця з буржуазними радниками та мирні парл.методи боротьби.2.Очолена О’Коннором і Д. О*районом – за самостійність робітничого руху і вичтупала за радикальні, революційні методи боротьби, аж до повстання.Лютого 1839р. у Лондоні зібрався перший чартиський Конвент, який прийняв рішення продовжувати боротьбу(не рад., а мирну) АЖ ДО ПРИЙНЯТТЯ НОВОЇ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ РЕФОРМИ..На конференції у Манчестері в липні 1849р. створено новий керівний орган – НАЦІОНАЛЬНА АСОЦІАЦІЯ ЧАРТИСТІВ. Складено петицію – хартію до парламенту та оголошено про збір підписів під нею. В разі відхилення – “священний місяць” страйків.1847р. – закон про встановлення у промисловості 10-годинного робочого дня – це один із найбільш вагомих результатів робочого руху.

Виборча реформа 1867

Внаслідок парламентської реформи 1832р виборчих прав не отримали дрібна і частково середня буржуазія , а також робочий клас. Невирішеність цієї проблеми постійно загострювала політичну обстановку в країні.

З 1857 р. поступово відновлюється боротьба за реформу виборчого законодавства.Висуваються такі вимоги:загальне виборче право для чоловіків;таємна прцедура голосування;трирічний термін повноважень парламенту.Профспілки стали ініціатором нового піднесення ..Трейд-юніони сподівались , що збільшення кількості виборців-робітників посилить їх вплив на палату громад , що забезпечить ефективність економічної боротьби з підприємцями.. Також в 1865р. вимогу виборчої реформи висунула радикальна буржуазія на конференції у Манчестері. Їхні вимоги зводились до розширення числа виборців, а не до загального виборчого права. В травні 1866 р. відбувся крах на лондонській біржі , негаразди в економіці відбились і на політиці. З партії торі. на поч 60-х рр Б.Дізраелі сформулював ряд положень, це зокрема принципи перерозподілу парламентських місць і зменшення впливу графств у виборчій системі.. Восени 1866р. відбулись грандіозні мітинги за виборчу реформу в Ліндсі, Бірмінгемі, Глазго. В лютому 1867р. в Палату общин було внесено новий проект реформи , який після прийняття кількох поправок , 15 серпня 1867р. став законом. Зміст реформиРеформа передбачала новий перерозподіл депутатських місць: 11 “містечок” були зовсім позбавлені права вибору депутатів в палату громад, а 35 “містечок” зберегли право вибору лише одного депутата. Вивільнені мандати були передані найбільшим прмисловим містам і графствам. Новий закон значно змінив вибрче право жителів міст: воно надавалось всім власникам або наймачам будинків , які сплачують податок на користь бідних , і квартиронаймачів , які сплачують в рік не менше 10 фт.ст. орендної плати ( ценз осілості 1рік).У графствах виборче право отримали землевласники , які мають не менше 5 фт. ст. річного доходу, а також наймачі або власники приміщень, з прибутковістю не менше 12 фт.ст.. Оцінка реформи.Найбільш важливим нововведенням була обмовка про те , що безпосереднім платником податків на користь бідних вважається і той ,хто цей податок вносить через свого домовласника , який до цього часу розглядався як єдиний платник податків. Завдяки цьому у виборчі списки потрапляли не тільки домовласники , але і всі їх мешканці. Отже виборчі списки розширилися за рахунок дрібної буржуазії , ремісників і робітників.В результаті реформи 1867р. загальне число виборців збільшилось більше , ніж на мільйон. Проте дві третини чоловічого населення Англії – основна маса робітників , а також жінки були позбавлені виборчих прав. До 1872р. зберігалось відкрите голосування, а також нерівномірний розподіл виборчих округів

8. Виникнення лейбористської партії у Англії. Акт про парламент 1911 р. у Англії.

9. Виникнення англійських колоній у Північній Америці. Їх політичне та економічне становище. Організація управління.

10. Війна американського народу за незалежність від Англії. „Декларація незалежності” 1776 р. (зміст та оцінка)

11. „Статті конфедерації” у США 1781 р.: передумови прийняття, зміст та оцінка.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778 рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'язаним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді 1777 р. приймає першу Конституцію - "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей документ набуває чинності з 1 березня 1781 р. Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керівництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату (по одному). Однак Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права. Проголошений союз штатів був слабким, оскільки: • не існувало загального бюджету союзу; • Конгрес не мав права укладати торговельні угоди з іншими державами, запроваджувати митні тарифи, вводити інші податки для потреб союзу; • був відсутній механізм реалізації постанов Конгресу; • ліве крило в Конгресі та більшість фермерів вважали, що центра лізація несумісна з демократією. З огляду на все це, Дж. Вашингтон назвав Статті конфедерації "мотузкою із піску".