44. Типи композицій, властиві політичним портретам.

Портрет використовує різні жанрові форми: статтю, інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет.

Нарис - це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини.

45. Політичний портрет-інтерв ю: загальна характеристика жанру.

Особливо популярним стає портрет-інтерв'ю. Чимало різноманітних видань послуговуються таким способом аналізу особистості, через її ж власні думки, висловлювання про себе, про світ, про оточуючих.

Ларрі Кінг

46. Історико-політичний портрет у сучасних змі : автори й персонажі. Загальна характеристика жанру.

Завдання портретиста – актуалізувати історичну фігуру у сучасності; відректися від усіх існуючих кліше, нав’язаних персонажу, знайти до нього ключ і скласти свій погляд.

Об'єкт зображення — історично значуща особа.

Існує аналітичний історичний портрет та нарисовий історичний портрет.

Отже, під час біографічного, психологічного, емоційного вивчення героя враховуються також: автобіографічна інформація (записні книжки, щоденники, листи; цитати з преси); творча спадщина (якщо вона є); професійна діяльність (виражена у будь-яких матеріально духовних формах); мемуарні свідоцтва; історична інформація (що допомагає відтворити хроніку історичних подій та колорит і настрій епохи); матеріали преси (аби відтворити те, як герой оцінювався сучасниками й наступними поколіннями).

47. Історико-політичний портрет: принцип актуалізації, персоніфікації.

48. Історичні портрети в. Ключевського : характери на історико-політичному тлі.

В "Курсі російської історії" і в окремих статтях В. О. Ключевський створив цілу галерею образів багатоликих образів монархів Росії. Шляхом розкриття особистості він створював малопривабливе полотно, на якому образи російських монархів запам'ятовувалися більшою мірою не тільки як звичайні, а й історично малопривабливі люди, будь то Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Івана III чи Іван Грозний. Ключевський не приймав Івана IV, завуальовано негативно ставився до Катерини II, і лише Петра I виправдовував, виправдовував за особисту мужність і самопожертву. Таке ставлення В. О. Ключевського до самодержців Росії, що залишили помітний слід в історії держави. Одного разу згадав Ключевський Володимира Мономаха як "найрозумнішого і доброго з Ярославичів". З Ярославичів, але не більше того.

В.О. Ключевський робить висновок, що позитивне значення царя Івана в історії нашої держави зовсім не таке велике, як можна було б думати, судячи з його задумів і починань. Характеризуючи Івана Грозного, Ключевський виділив негативне значення титулу "цар", що виник при Івані Грозному, як титул, що відокремлює государя від його підданих. Царський титул закріпив перетворення князів-васалів в підданих. Столиця держави, Москва, відтепер прикрасилася новим титулом - вона стала "царством градом", а російська земля - ​​Російським царством. Але для народів Росії за царювання Івана Грозного починався один з найтрагічніших періодів його історії.

"Век нашей истории, начатый царем-плотником, заканчивался императрицей-писательницей" - таков один из афоризмов Ключевского, открывающий следующую лекцию, лекцию о Екатерине II и ее внешней политике.

В "Курсе русской истории" Ключевский дает оценку царствования Екатерины II ." Значение известной исторической эпохи или исторического дельца всего лучше оценивается тем, насколько увеличились или уменьшились в эту эпоху под влиянием исторического деятеля народные средства. Средства, которыми располагает народ, бывают материальные либо нравственные; итак, [следует] разрешить вопрос, насколько увеличились или уменьшились материальные и нравственные средства Русского государства в царствование Екатерины?" Ключевский приходит к выводу, что материальные средства чрезвычайно усилились., а средства нравственные, напротив, стали слабее.

Для Ключевского "самовластие само по себе противно; как политический принцип его никогда не признает гражданская совесть. Но можно мириться с лицом, в котором эта противоестественная сила соединяется с самопожертвованием, когда самовластец, не жалея себя, самоотверженно идет напролом во имя общего блага, рискуя разбиться о неодолимые препятствия и даже о собственное дело. Так мирятся с бурной весенней грозой, которая, ломая вековые деревья, освежает воздух и своим ливнем помогает всходам нового посева". И с этой точки зрения единственным российским самодержцем, по мнению BC Ключевского, был Петр Великий.

Историк был убежден, что "самодержавие - не власть, а задача, то есть не право, а ответственность". Задача самодержавного правления виделась Ключевскому в достижении народного блага, Царь же и должен нести ответственность за все неудачи. "Правление, сопровождающееся Нарвами без Полтав, есть нонсенс. Неудачное самодержавие перестает быть законным", - замечает ученый.

Ключевский был убежден в бесперспективности монархической формы правления. "Цари со временем переведутся: это мамонты, которые могли жить лишь в допотопное время", Таким образом, Ключевский резко отрицательно оценивал роль самодержавия в истории России.