16. Типи економічних систем:
Ринкова - вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку. Довільна система, яка дає можливість покупцям вступати в контакт з продавцями називається ринком. Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю.
Адміністративно-командна - спосіб економічної організації суспільства, за якого усі питання вирішують державні органи. Головні ознаки АКС: державна власність на ресурси, бюрократизація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ, панування номенклатури.
Традиційна.
Змішана - економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами,— а деякі приймаються урядом країни.
Постійна.
17. Ринок — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Походження терміну пов'язують з німецьким словом «Ring», що означає кільце, оскільки центрсередньовічного міста був площею з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання місту магдебурзького права на такій площі періодично проводились ярмарки, а згодом розміщувались крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста на явище, яке ще по-східному називають «базар».
РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ, ЙОГО ФУНКЦІЇ І МЕЖІ ДІЇ Механізм дії ринку Досвід країн, в яких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючий механізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану або Держпостачу успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силу сучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучасніша електронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво і розподіл не більш ніж 2 тис. виробів. Як же працює ринковий механізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складові елементи, їх чотири. Це - попит, пропонування, ринкова ціна і конкуренція. У загальному вигляді попит являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами. Пропонування - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами. Ринкова ціна - це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування - граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування. І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації. Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об'єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя - що і скільки виробляти, яким чином і для кого - розв'язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.
Суб'єктна структура ринку — це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.
Суб'єкти можна поділити на такі дві групи:
• прості економічні одиниці або мікросуб'єкти — елементарні одиниці у сфері споживання (індивіди, домогосподарства) й елементарні одиниці у сфері виробництва (фірми). Мікросуб'єкт складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу;
• комплексні економічні одиниці або макросуб'єкти, що складаються з групи простих економічних одиниць і є кількома центрами, які розпоряджаються благами (промислова галузь як поєднання групи фірм, профспілка як група працівників), та кількома інстанціями, що приймають рішення (різні плани, які іноді суперечать один одному, зіставляються, узгоджуються та приводяться у відповідність з домінуючим планом, наприклад, держави). Разом з цим нині прості економічні одиниці можна розглядати як
комплексні. Наприклад, в авторитарній родині плани ведення домашнього господарства (споживання й отримання доходу) підпорядковані рішенням голови родини. Там, де родинні зв'язки послаблені, кожен член родини має відносну незалежність, тобто може приймати рішення незалежно.
18. Структуру ринку розглядають з різних точок зору, що пов'язано із складністю цієї системи господарських відносин, які стосуються усього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.
Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків :
з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин;
з точки зору територіального підходу;
з точки зору конкретних видів характеристик товарів і послуг.
Ринок предметів споживання і послуг.Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання.Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів.Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення.Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво - з іншого.Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу.Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.
Ринок засобів виробництва.Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, всановлення на неї цін, укладання договорів.Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.Для досягення цієї мети у нашій країні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власники.Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подоланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами, що грунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного.Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть.Фондування - це свого роду "карткова схема" для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство.Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємтсва на нагромадження запасів, які можна було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.
Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкового народного госпадарства обслуговує всі сфери людської діяльності.Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання.Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інфрмації у суспільно-економічному житті.Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадовільно.На винаходи, перспективні розробки, наукову інформацію майже немає попиту.Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується, внаслідок чого невикористаними залишаються понад 80 відсотків винаходів, створених і зареєстрованих протягом 1985-1991 рр.Зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки призводить до консервації технічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями, вкрай спрацьованими основними виробничими фондами, порушеною екологією, важкими та небезпечними для людей умовами праці.
Фінансовий ринок. Фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів.Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає:ринок капіталів(інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів.Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів.У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємстві організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Ринок каптіалів(інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.
Валютний ринок.Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі - продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, український карбованець до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватись доларами, за агнлійські - фунтами стерлінгів, за японські - ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх, що і встановлює або доларова, або фунтова, або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи, за певну суму карбованців можна отримати 1 долар, а отже, і вартісне вираження товару.
Ринок праці(робочої сили).Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.
Для того щоб об'єктом купівлі - продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.
Тіньовий ринок.Ринок, який заборонений законом, називають тіньовим.Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально - економічного устрою.
Нелегальний ринок має таку саму структуру, що й легальний(законний), тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.
19. Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
До основних елементів інфраструктури ринку належать товарні біржі, фондові біржі, біржі праці, валютні біржі, аукціони, банківські і небанківські інститути.
Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення.
Торгово-промислові палати - це комерційні організації, голов-ним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговель-них зв'язків з партнерами зарубіжних країн.
Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оп-тимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної пове-дінки агентів цієї структури.
Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайня-тості населення.
Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована орга-нізація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяль-ність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси.
Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна органі-зація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення стра-хових операцій
Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.
20. Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.
Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення ціни попиту.
Нецінові фактори, які впливають на попит:
рівень доходів у суспільстві;
розміри ринку;
мода, сезонність;
наявність товарів-субститутів (замінників);
інфляційні очікування.
21. Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.
Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар
Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніша за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.
22. Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.
Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:
Ko — коефіцієнт еластичності попиту
Q — відсоток зміни кількості продажів
P — відсоток зміни ціни
Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їхніх цін.
Еластичність пропозиції обчислюється через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:
Km- коефіцієнт еластичності пропозиції
G — відсоток зміни кількості пропонованого товару
F — відсоток зміни ціни
23. Ри́нкова рівнова́га (market equilibrium) — це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку збігаються і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту. Аналіз взаємодії попиту і пропозиції (мал.) показує, що:
надлишок товару знижує ціну;
дефіцит товару підвищує ціну;
за ціни рівноваги не існує причин для її зміни.
Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги».
Цінова «стеля» — це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар. Ця ціна є завжди нижчою за рівноважну, тому на ринку відчувається постійний дефіцит товару. Це призводить до виникнення «чорного» ринку, знижує ініціативу продавців збільшувати у майбутньому пропозицію товару, капітал поступово починає переміщуватися у інші сфери діяльності.
Цінова «підлога» — це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Він завжди знаходиться вище рівня рівноваги, що призводить до виникнення стійкого надлишку товару і, як відповідь, до того ж «чорного» ринку.
Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги. При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках.
24. Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ
Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.
Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)
Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)
Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)
Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)
Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.
Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.
Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.
Граничні витрати (також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ
Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.
Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.
25. Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання уко-рінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:
- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;
- утворення двох особливих економічних суб’єктів виробничих відносин – найма-них працівників і капіталістів;
- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;
- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;
- перетворення грошей на капітал. Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час.
В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:
1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з нако-пиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вва-жав, що капітал – це засоби виробництва.
2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал – це гроші або їх замінни-ки – кредитні гроші, які пов’язані з отриманням доходу.
3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за пев-них історичних умов.
Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т–Г–Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вар-тістю. Сенс цієї формули – тут споживча вартість одного роду обмінюється на спо-105
26. Для основних фондів характерні збереження натуральної форми і поступове спрацювання. Економічний зміст зносу полягає у втрачанні основними фондами своєї споживної вартості та вартості.
Розрізняють два види зносу основних фондів: а) фізичний;
б) моральний.
Фізичний знос основних фондів пов'язаний, як правило, з їх використанням і виявляється в руйнуванні, поламках.
Існує дві форми морального зносу: 1) втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві; 2) втрата вартості діючих, фізично придатних машин внаслідок того, що випущено нові, кращі, більш потужні.
Амортизації підлягають витрати, пов’язані з:
придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів;
самостійним виготовленням основних фондів;
проведенням усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
поліпшенням земель.
Нарахування амортизації починається з кварталу, наступного за кварталом їх зарахування на баланс підприємства.
Не підлягають амортизації та повністю відносяться на витрати виробництва (обігу) у звітному періоді витрати підприємства на:
відгодівлю продуктивної худоби;
вирощування багаторічних насаджень.
Не підлягають амортизації і здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на:
будівництво і утримання житлових будинків, споруд загального благоустрою та об'єктів благоустрою міст і селищ міського типу;
будівництво і утримання автомобільних доріг загального користування;
придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів.
Основні фонди поділяються на такі групи:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;
група 2 - транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;
група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.
27.
28.
29.
30.
31. Заробітна плата – це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці.
В економічній теорії розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць.
Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову заробітну плату.
Номінальна і реальна заробітна плата не обов*язково змінюються в одному напрямі.
Рівень мінімальної заробітної плати законодавчо визначає держава. Вона є тим мінімумом, що забезпечує задоволення всіх основних фізіологічних і соціально – культурних потреб, виходячи із науково обґрунтованих стандартних наборів товарів і послуг
32. Заробітна плата містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній розрізняють основну, додаткову частиниі види винагороди, що входять у кожну з них.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці(норм часу, виробітку, обслуговування). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників (залежно від виробітку.)
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праі. Вона включає надбавки, доплати, гарантійні та компенсаційні виплати і премій, пов*язані з використанням виробничих завдань і функцій.
Виділяють такі основні форми оплати праці:
- відрядна, при якій оплата праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими виходячи з розряду виконуваних робіт.
- погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу.
33.
34.
35.
36.
37.
38.
39.
40.
41. Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї:
ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який
вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент
виробництва.
На величину номінального ВВП впливають два процеси:
динаміка обсягу виробництва;
динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в
постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на
величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва
42. Економічне зростання – збільшення річного обсягу виробництва товарів і послуг.
Типи економ зростання:
1-екстенсивний (розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок 3 факторів: основного капіталу, роб сили, матеріальних витрат).
2-інтенсивний (підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу, розширення в-ва на основі якісного поліпшення всіх його факторів)
Фактори економ зростання:
1-фактори пропозиції (к-сть та якість природних, трудових ресурсів, нові технології)
2-фактори попиту (забезпечення повного використання збільшених обсягів всіх ресурсів, що потребує сукупних витрат)
3-фактори розподілу (розподіл зростаючих обсягів ресурсів, з метою отримання максимальної к-сті корисної продукції)
43. Економічний цикл – коливання економічної активності, коли періоди підйому здійснюються періодами спаду в економіці.
Причини циклів:
-в силу зовнішніх факторів (війна, революція, природні катаклізми)
-в силу внутр. Факторів, що зароджуються в економіці
-синтез зовн і внутр. факторів
Фази економ циклів:
1-криза-рецесія(перевиробництво товарів, скорочення в-ва, падіння цін, банкрутство, зниження прибутків, падіння в-ва, зростання заборгованості, скорочення зайнятості)
2-депресія (в-во вже не скорочується, але суттєво і не зростає, товарні надлишки поступово реалізуються)
3-пожвавлення (підприємства, що пристосувались до нових умов поступово збільшують обсяги в-ва, здійснюються нове промислове в-во, збільшується зарплата, прибуток)
4-піднесення (повна зайнятість, в-во працює на повну потужність, оновлення капіталу, розширення в-ва, зростають прибутки, зарплата)
Види економ циклів:
1-однорічні, 2 – 3-5-річні, 3 – 7-11-річні, 4 – 17-18-річні, 5 – 45-60-річні, 6 – вікові логістичні цикли, 7 – цикли вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної
44. Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.
Для того, щоб забезпечити належний розвиток економіки, щоб захистити її від глибоких економічних криз, необхідно проводити наступні антициклічні та антикризові заходи: ведення відповідної грошово-кредитної політики; здійснення фіскальної політики (скорочення або підвищення витрат держбюджету; збільшення чи зменшення податкових ставок); регулювання заробітної плати; здійснення політики державних інвестицій. Важливими факторами антициклічної політики є також амортизаційна, податкова, промислова політика.
45. Інвестиції – витрати підприємств, пов’язані з утв та заміщенням наявного капіталу.
Види інвестицій:
- реальні та фінансові(вкладення у папери)
- прямі(фінансування напряму) і непрямі(фінансування через посередників)
- короткострокові, довгострокові
- приватні, державні, іноземні, спільні
Фактори що впливають на величину інвестиційного попиту:
-витрати на придбання, експлуатацію обладнання
-податки
-технологічні зміни
-наявний основний капітал
-очікування.