111. Що таке життєва позиція.

Сукупність найважливіших або типових для даної людини ставлень до життя називається її життєвою позицією. Усвідомлена життєва позиція формується на основі певного цілісного розуміння світу, життя і самого себе, тобто на основі світогляду. Тому В. О. Сухомлинськийназивав позицію людини її «світоглядом у дії». Життєва позиція людини знаходить свій прояв у її практичних діях, а також в її оцінках, намірах, прагненнях. При цьому дії людини, яка має певну життєву позицію, вирізняються цілеспрямованістю та послідовністю. Така позиція дає змогу людині за будь-яких життєвих обставин залишатися самою собою, дотримуватися певної лінії поведінки, а не плисти за течією. Головна характеристика життєвої позиції людини — це міра її активності. Якщо людину хвилюють не лише її власні справи, а й усе те, шо відбувається у колективі, у країні, у світі, і вона не відчуває себе лише стороннім спостерігачем, а прагне якось вплинути на ці події, щось відстоювати і з чимось боротися, то про таку людину звичайно кажуть, що вона займає активну життєву позицію. Проте активність — не єдина характеристика життєвої позиції людини. Важливе значення має також і спрямованість. Бо ж одна справа, коли людина всі свої сили спрямовує тільки на досягнення власного благополуччя, і зовсім інша — коли вона кожним своїм вчинком прагне принести людям добро, полегшити їхнє життя, досягти якоїсь суспільно важливої мети. Крім того, позиція людини може бути оптимістичною або песимістичною. Якщо людина високо оцінює свої можливості, переконана, шо своїми діями вона здатна щось змінити на краще, прагне бачити у житгі насамперед його світлі прояви, вірить у те, що, незважаючи на тимчасові поразки та труднощі, у світі все одно переможуть істина, добро й краса, то таку людину називають оптимістом. Щоправда, такий оптимізм не слід сплутувати з так званим «рожевим оптимізмом», за якого життєрадісність людини пояснюється лише тим, що вона не бачить або не хоче помічати труднощів і навіть трагізму життя.

112. Що таке сенс людського життя

Проблема сенсу людського життя носить філософський і релігійний характер і може бути віднесена до числа основних проблем духовної культури. Вона хвилювала людей з давніх-давен, проте однозначно не вирішена людством і до сьогодні.

 Сенс життя різні люди бачать у різному: це може бути власний добробут та добробут родини, прагнення реалізувати свій творчий чи науковий потенціал, покликання, релігійні уявлення та устремління. Є люди, яких, можливо, не так і багато, які бачать сенс життя в служінні іншим людям, громаді, народу, ідеям та ідеалам.

 Слід розрізняти питання про конкретну мету дій певного періоду життя (тобто про те, «що робити») та питання про сенс життя (тобто про те, «навіщо робити», яка мета та цінності є вихідними, життєво визначальними). Адже людина може діяти досить цілеспрямовано, відповідно до визначеної мети, але в цілому її життя буде безглуздим, якщо ця мета не має загальної основи, тобто не просвітлена уявленням про сенс життя, який завжди повинен бути більшим за мету. Інакше людина при досягненні проміжної мети опиниться в ситуації втрати сенсу життя, що може бути дуже драматичним.

Хоча життя людини неодмінно супроводжується задоволенням тих чи інших потреб, на мою думку, важливо розуміти, що сенс людського життя не може зводитися до цього. Щодо цього ще відомий грецький філософ Сократ зазначав, що людина живе не для того, щоб їсти, пити, одягатися, а навпаки - вона їсть, п'є тощо для того, щоб жити.

Хоча сенс життя окремої людини є унікальний та неповторний, кожний вирішує це питання на свій розсуд, все ж є якісь загальні основи для уявлення про нього.

Джерела сенсу життя люди здавна шукали у внутрішньому світі людини. Багатьма філософами, письменниками поділялася думка, що справжнім призначенням людини є творіння добра заради добра. Навіть якщо справжній сенс життя вбачався у прагненні до задоволення потреб, робились принципові уточнення, що задоволення повинно стати помірним, розумним, переважно духовним. У спадщині нашого великого співвітчизника Григорія Сковороди, що відповідає християнській традиції, сенс життя вбачався у любові як такій та любовному ставленні до світу.

Ще один підхід до вирішення питання про сенс життя - це ідея реалізації сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення особистого внеску в історію, культуру, прогрес суспільства. Для ілюстрації цього я послалася б на приклад подружжя Кюрі, яке, аби поставити атом на службу людству, займалося з ризиком для свого життя дослідженням небезпечних радіоактивних речовин. Ціною власного здоров’я (відомо, що Марія Кюрі захворіла на рак), подружжя заклало підвалини для рентген-діагностики, що дозволило більш точно і вчасно визначати діагноз хвороби, а відтак суттєво підвищило ефективність лікування, тим самим врятувавши або подовживши життя мільйонів людей.

У той час коли одні вбачали сенс життя в дослідженні Всесвіту (наприклад, італійський філософ та поет Джордано Бруно висловив здогадки щодо безкінечності Всесвіту, за що був визнаний єретиком і спалений на вогнищі), інші відкривали людству невідомі сторінки світової історії (наприклад, український археолог Вікентій Хвойка відкрив для сучасників Трипільську культуру, дослідник древньої Греції Генріх Шліман віднайшов легендарну Трою, французькі дослідники знайшли під нашаруваннями піску і повернули людству єгипетський храм Карнак).

Таких прикладів щодо різних сфер діяльності людини можна наводити безліч. І всіх їх об’єднує те, що люди, які залишили свій визначний слід в історії, повністю віддавалися справі свого життя, виконували місію, відведену їм долею, наповнювали своє життя високим смислом. 

В сучасну епоху проблема пошуку сенсу життя набуває особливої гостроти. В умовах, коли відбувається глобальна переоцінка усіх цінностей та ломка традицій, дедалі виразніше виявляється хиткість, нестійкість людського буття. Втрата або відсутність сенсу народжує у людини відчуття малозначущості власного існування, а відтак може призводити до важких наслідків, аж до психічного розладу та самогубства.

Людину дедалі більш поглинає потік масової культури та масового споживання. І щоб не захлинутися в ньому, «не втратити себе», людина повинна виробити певну життєву позицію, яка б ґрунтувалася на її особистих уявленнях про сенс життя.