1. Морфологічний принцип правопису передбачає напи­сання однаковим способом тих самих значущих частин слова (морфем). Цей принцип забезпечує графічну одно­типність морфем незалежно від тих звукових змін, які можуть відбуватися в цих морфемах у мовленнєвому по­тоці. За фонетичним принципом написання слова відпові­дає його літературній вимові. Цей принцип лежить в ос­нові написання багатьох слів української мови: нива, лам­па, хмаринка, аґрус. Фонетичний принцип є визначальним і при написанні слів чесний (від честь), тижневий (від тиждень), словацький (від словак), овруцький (від Овруч), запорізький (від Запоріжжя). Інколи слова пишуться традиційно, без урахування мор­фологічної будови слова чи його звучання у сучасній українській мові. Такий принцип написання називається традиційним або історичним. У цьому випадку враховуються походження слова, його особливості, які склалися у процесі історично­го розвитку мови. Наприклад: кров – кривавий, допомог­ти – допомагати. Крім згаданих принципів, які є основними для україн­ської орфографії, використовуються й інші (лексико-синтаксичний, семантичний, принцип морфолого-графічних аналогій тощо).

2. Знак м’якшення (ь)

1. Знак м’якшення (ь) у словах іншомовного походження пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н:

1. а) Перед я, ю, є, ї, йо: адью, кондотьєр, конферансьє, монпансьє, ательє, марсельєза, мільярд, бульйон, віньєтка, каньйон; В’єнтьян, Фетьйо, Кордильєри, Севілья;  Готьє, Лавуазьє, Жусьє, Мольєр, Ньютон, Реньє, Віньї.

2. б) Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм; Дельфи, Нельсон, але: залп, катафалк і т. ін.

3. в) Відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, Базель, Булонь, Рафаель, але: бал, метал, рулон, шприц; Галац, Суец та ін.

2. Знак м’якшення не пишеться перед я, ю коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у: мадяр, малярія; дюна, ілюзія, нюанс, тюбик, тюль; Аляска, Дюма, Сю.

3.       Вживання апострофа

Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.

У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:

- на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який,

- після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я, арф'яр, черв'як.

В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян (бурйан], су­зір'я, у сузірі, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та сло­вотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясува­ти, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.

Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант, кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.

Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних частин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезактивація, підохотити, відучити, педінститут.

В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після г' к, х, якщо далі чується звук й: комп'ютер (компйутер], інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, Рейк'явік, П'ємонт, Лук'ян, Мар'ян, Валер'ян, Аляб'єв, Григор'ев, Монтеск'є,

Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають помякшення попереднього приголосного: бюст |6'ycт] (хоч можлива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.

Апостроф вживається також:

а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи g складу: мо' {може), все 'дно (все одно), ка 'є (каже);

б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артаньян, д'Анунціо, О'Генрі, Шон О'Кейсі.

4. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні. При словотворенні та словозміні найтиповішими є такі чергування приголосних: - група приголосних -ЦЬК- змінюється на -ЧЧ- при творенні іменників з суфіксом -ИН- : козацький-козаччина, вояцький-вояччина, Вінницький-Вінниччина; - групи приголосних -СЬК-, -СК- змінюються в -Щ-: міський-міщани, полтавський-Полтавщина, піску-піщаний, віск-вощина; - групи приголосних -СЬК-, -ЗЬК- змінюються на -Щ-, -ЖЧ-: волоський-волощук, водолазький-Водолажченко; - у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників Г, Ж, З перед Ш змінюються на ЖЧ, а С+Ш=ШЧ (Щ): високий-вищий, низько-нижче, дорогий-дорожчий, вузько-вужче, АЛЕ: легко-легше. Окремо зупинимося на змінах приголосних при творенні слів з суфіксами -СЬК-, -СТВ-. Перед цими суфіксами деякі приголосні змінюються, змінюючи при цьому й самі суфікси: - К, Ч, Ц + СЬК, СТВ = ЦЬК, ЦТВ: козак-козацький-козацтво; ткач-ткацький-ткацтво; молодець-молодецький, молодецтво; - Г, Ж, З + СЬК, СТВ = ЗЬК, ЗТВ: боягуз-боягузький-боягузтво, Париж-Паризький, Прага-Празький; - Х, Ш, С + СЬК, СТВ =СЬК, СТВ: волох-волоський, птах-птаство, товариш-товариський-товариство, Полісся-поліський. Інші приголосні перед суфіксами СЬК, СТВ не змінюються: студент-студентство-студентський, марксист-марксистський, людина-людський-людство, брат-братський-братство тощо. 5. Подовження приголосних і подвоєння букв

Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв. Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюють­ся букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звуч­ний), віддати (від + дати), наддніпрянський Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголос­них: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + ре­форм + є + ний), буквений (букв + є + ний.

Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-: а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви­ соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',  б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-). Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний. У похідних словах написання нн або н зберігається: не­скінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, не­доторканний —недоторканність, вихований — вихованість, за­безпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, при­таманний — притаманність. Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утво­рених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному та­ким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина. Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний). Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними бук­вами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними: а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив      чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, об­личчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах -      молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося; 6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю; в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню. Подовжується приголосний і подвоюється буква л у діє­слові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо. Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздат­ність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко. 6.Спрощення в групах приголосних. Для зручності вимови при збігові декількох приголосних підряд один зі звуків випадає, тобто спрощує вимову. В українській мові спрощення зберігається й на письмі. Так, у групах приголосних -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ- випадають середні приголосні звуки: тиждень - тижневий, проїзд-проїзний, область-обласний, честь-чесний, щастя-щасливий. АЛЕ: кістлявий, пестливий, зап’ястний, хвастнути, хвастливий, шістнадцять, хворостняк. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ці слова вимовляються так, як пишуться. ПРИМІТКА: Спрощення на письмі не відбувається в словах іншомовного походження компост-компостний, форпост-форпостний, контраст-контрастний, баласт-баластний, хоча у вимові звук Т спрощується. Спрощення відбувається в групах приголосних -ЗКН-, -СКН- при творенні дієслів: бризки-бризнути, брязкіт-брязнути, писк-писнути, тріск-тріснути. АЛЕ: випуск-випускний, виск-вискнути.

7. 1. Правопис префіксів

1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х

переходить у с-: сказа?ти, спалахну?ти, стовкти?, сфотографува?ти, схил.

Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба?вити,

звести?, зжи?тися, ззирну?тися, зсади?ти, зці?пити, зчепи?ти, зши?ток,

ізно?в.

Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним

звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо?мити,

зігнорува?ти, зорієнтува?тися, зумо?вити; зга?слий, з’є?днувати, з’їзд,

зма?зати, знадли?вий і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних,

пишемо здебільшого префікс зі-: зібга?ти, зігну?ти, зідра?ти,

зізна?тися, зіпсува?тися, зіста?вити, зі?ткнення, зіщу?литися тощо.

Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого

становить звукосполучення губний + й: зів’я?лий, зімкну?ти, зім’я?ти,

зіп’я?стися (і сп’ясти?ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується

із зо-: зігріва?ти й зогріва?ти, зімліва?ти й зомліва?ти, зіпріва?ти й

зопріва?ти, зітлі?ти й зотлі?ти.

2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-,

об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий

приголосний перед глухими не змінюється: безкраї?й, безкори?сливий,

відкриття?, ві?дстань, міжконтинента?льний, міжплане?тний, надпоту?жний,

обпали?ти, обтруси?ти, передпла?та, передча?сний, підтри?мка,

понадпла?новий, представни?к, розтягну?ти, ро?зчин, розхита?ти,

черезплі?чник.

3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре-

вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження

найвищого ступеня ознаки: прега?рний, презавзя?тий, прекра?сний,

прему?дрий, прекра?сно, препога?но; префікс при- вживаємо здебільшого в

дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії,

результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі?гти, прибудува?ти,

прикрути?ти, прибо?ркати, пришви?дшити; прибуття?, приту?лок,

при?браний, прива?бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки

з префіксом при-: приста?ркуватий і под.

Крім того, префікс пре- виступає у словах прези?рливий, прези?рство й у

словах старослов’янського походження: преосвяще?нний, преподо?бний,

престо?л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених

внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при?гірок, при?ярок;

прибере?жний, прикордо?нний.

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі?звисько, прі?звище, прі?рва.

4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-:

архідия?кон, архієпи?скоп, архієре?й, архімільйоне?р, архіреакціоне?р,

архіважли?вий, архіскладни?й та ин.

Іменникам властиві такі суфікси:

1) -Ик, -ник, -івник, -чик, -щик, в них завжди пишеться буква и: в\злик, бр<тик, к>ник, гірн_к, зазівн_к, працівн_к, хл>пчик, пр<порщик.

2) Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з буквою -и: в<риво, д>бриво, к\риво, м+ливо, м%сиво, мор>зиво, п<ливо, п+чиво; але: м<рево (не матеріал і не продукт праці);

3) -альник, -ильник, -ільник та ін., в них після л перед н завжди пишеться ь: пост<чальник, уболів<льник, маст_льник, бол%ль­ник та ін.;

4) -аль, -ень, -ець, -ість, -тель, в яких кінцевий приголосний завжди м’який: скрип<ль, ков<ль, в+летень, в’#зень, бельг%єць, мовозн<вець, св%жість, вихов<тель, люб_тель;

5) -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), які пишуться завжди з двома -н: гарбуз_ння, павут_ння, кам%ння, кор%ння, нас%ння, ход%ння, гул#ння, спри#ння, удоскон<лення, зв+рнення, напр\ження тощо;

6) -ен(я), -єн(я) пишуться з одним н і вживаються в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен#, гусен#, чаєн#;

7) -ечок, -єчок, -ечк(а)(-єчк(а) — суфікси зменшено-пестливих слів, які пишуться тільки з -е: верш+чок, міш+чок, кра@чок; д%жечка, коп%єчка, р%чечка та ін.;

8) -ичок, -ичк(а), які вживаються тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик-, -иц(я) і пишуться тільки з буквою -и: в>гничок (бо вогник), в\личка (бо вулиця), к>шичок (бо кошик), п<личка (бо палиця);

9) -енк(о), -єнк(о) — вживаються здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Шевч+нко, Корн%єнко, Горбач+нко, зрідка — в загальних назвах: безб<тченко, бондар+нко;

10) -еньк(о), -єньк(о) вживаються для творення пестливих назв і пишуться з м’яким знаком: б<тенько, с+рденько, н%женька, топ>­ленька;

11) -иськ(о), -їськ(о), -ищ(е), -їщ(е), за допомогою яких утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: дівч_сько, хлопч_сько, гно^сько; поб>їще, стан>вище, дід_ще, в>гнище;

12) -ович, який вживається тільки при утворенні чоловічих імен по батькові: Бор_сович, Григ>рович, Ігорович, Юрійович, Олекс%йович;

13) -івн(а), -ївн(а), які використовуються при утворенні жіночих імен по батькові, від імен на й — суфікс -ївн(а): Юріївна, Серг%ївна, Горд%ївна, Олекс%ївна, від інших — суфікс -івн(а): Тар<сівна, Вас_лівна, Петр%вна.

14) Суфікси -ир, -ист, -изм, які вживаються після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р тільки в словах іншомовного походження, завжди пишуться через и: дант_ст, пейзаж_ст, класиц_зм, педант_зм, терор_зм;

після інших приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: гарн%р, пломб%р, спеціал%ст, піан%ст, модерн%зм, плюрал%зм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьб_ст, побутов_зм, речов_зм та ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.

8. У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

9. Географічні назви слов’янських та інших країн

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

1. Е. Російська літера е передається через е: Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ,

Але інколи е передається через є:

1. а) На початку слова: Євпаторія, Єйськ, Єлець, Єнісей, Єреван; так само після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт.

2. б) Після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -ев, -єєв російських назв, похідних переважно від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєво, але: Плещеєво, Ржев, мис Рум’янцева.

3. в) Коли російському е основи відповідає в аналогічних українських основах і (тобто на місці колишнього ): Бєжецьк, Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк, Благовєщенськ.

Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Арабатська стрілка, Біла, оз. Біле, Біловезька Пуща, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Цілиноград і под. Це стосується і польського іа: Біла Підляська, Білосток тощо.

2. Літера ё передається:

1. а) Через йо на початку та в середині слова, коли вона означає звукосполучення й + о: Йолкіно, Соловйово.

2. б) Через ьо в середині слова, коли вона означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньова, р. Оленьок, але: р. Березова, Орел.

3. в) Через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щокіно.

3. Літера э передається через е: Ельбрус, Ельтон, Емба, Естонія.

4. И. Літера и передається:

1. а) Через і або ї:

   1. 1) Через і в основі географічних назв, зокрема на їх початку, а також у кінці: Батумі, Бородіно, Вітебськ, Воткінськ, Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Кінешма, Поті, Сочі, Сухумі, Челябінськ; Двіна, оз. Ільмень, Індигірка, Іртиш, оз. Селігер.

   2. 2) Через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Зілаїр, Кутаїсі, Троїцьк, Ананьїно, Мар’їно.

2. б) Російське и передається через и:

   1. 1) Після ж, ч, ш, і ц перед приголосним: Жигалово, Жиздра, Жила Коса; Ачинськ, Нальчик, Чирчик; Єгоршино, Ішим, Камишин, Тушино; Щигри; Цимлянська.

   2. 2) У географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для української та російської мов: Гаврилово, Данилов, Дмитров, Михайловське; але Ніколаєвськ-на-Амурі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

3. Примітка. І зберігається в географічних назвах, утворених від людських імен, які в українській мові пишуться через і: Леонідово.

   1. 3) У коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Клин, Кричев, Курильські острови, Липецьк, Лихославль, Тихвін, Тихорєцьк.

   2. 4) У складних географічних назвах, де и виступає у функції сполучного звука: Владивосток, П’ятигорськ, Семипалатинськ.

   3. 5) У префіксі при-: Приволжя, Примор’я, Прикумськ.

   4. 6) У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимовники, Тупик; Боровичі, Котельнич, Осиповичі, Углич; Бронниці, Гливиці, оз. Колвицьке, Луховиці; Митищі, Ртищево.

   5. 7) У закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники, Валуйки, Горки, але Жигулі (бо тут м’яка основа).

   6. 8) У словах Сибір, Симбірськ і похідних від них (наприклад, Новосибірськ).

5. Ы. Літера ы передається через и: Викса, Витерга, Іртиш, Сизрань, Сиктивкар, Чебоксари, Шахти.

6. У словах: Росія, російський, Білорусь, білоруський приголосний с не подвоюється.

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький.

ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна.

10.

1. Імена, по батькові,прізвища (Олексій Иосипович Кругліков); у складних прізвищах, псивдонімах чи іменах, які пишуться через дефіз, кожна частина починається з великої літери (Іван Семенович Нечуй-Левицький).

2. Назви найвищих державних посад (Президент України).

3. Назви сторін світу у випадках коли вони є і назвами територій (Західна Україна, країни Сходу).

4. Географічні назви (Великі Луки, Європа, Лондон).

5. У документах державного значення слово Закон (коли йдеться про один конкретний закон) пишеться з великої літери. Коли це слово вживається безвідносно до якогось певного закону або виступає в множині, закон (закони). Пишеться з малої літери.

6. У назвах установ і підприємств з великої літери пишеться перше слово - Центральний будинок культури залізничників.

7. Символічна числова назва завжди береться в лапки; перше слово в ній пишеться з великої літери: завод "Червоний гумовик", фірма "Світанок".

11. Написання часток не, ні з різними частинами мови

Написання не, ні разом чи окремо з різними частинами мови залежить від того, чим виступає не, ні – часткою при повнозначній частині мови чи префіксом у слові.

Якщо не є заперечною часткою, то вона з усіма частинами мови пишеться окремо, а якщо префіксом – то разом.

Не пишеться разом: 1 )з усіма частинами мови , якщо слово без не не вживаються: негода, неук, негайний, неволити, невтомно; 2) з дієсловами, яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити). 3) з іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, дієприкметниками (без залежного слова), якщо з не вони означають одне поняття (до них часто можна дібрати синоніми): несподіванка, невеселий (сумний), недобрий (злий), недалеко (близько), непідписаний документ; 4) у складі префікса недо-, який означає неповноту дії, стану чи ознаки: недобачати (погано бачити), недоїдати (погано харчуватися), недолюблювати (відчувати неприязнь), недоказувати (замовчувати щось), недодивитися (не помітити через неуважність). 5) з деякими службовими частинами мови: неначе, немов, невже, незважати на. 6) при зіставленні непротилежних ознак: Річка нешвидка, а(проте) глибока.

Частка не пишеться окремо:

1. Із дієсловами: не працювати, не спить, не поїдуть, не прислухатися, не доїдати страву, не дочути до кінця та інші.

2. Коли в реченні є протиставлення: Дорога не близька, а така далека; Думки ваші не нові, а давні; Море не чорне, а синє; Не довго він був у полі, а лише три дні.

3. Якщо прикметник має при собі пояснювальне слово (займенник, прислівник) із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк та інші: Ні до чого не здатний керівник; Нітрохи не цікавий фільм; Нікому не відомий; Далеко не гарний; Мені зовсім не рідний; Аж ніяк не приємні спогади.

4. Якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: Не доля вирішує – людина творить свою долю; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання; То не бистра річка клекоче, то шумить старий ліс.

5. При дієсловах і дієприкметниках, що виступають присудками; у дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: Він не може не бачити, як усе змінилось;

6. Із дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: Перед лісом розляглося поле, не засаджене деревами; Ця робота ще й досі не доведена до кінця; Я відклав убік ще не дописану сторінку.

7. Із прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: Не близький світ; Не велика пані; Хіба ж це не варто знати?; Ця річечка не широка(заперечення); але: Ця неширока річечка впадає у Дніпро (одне означальне поняття).

8. Якщо між часткою та прикметником-присудком можливе дієслово є (був, була тощо): Цей міст не старий (не є старий);але: Цей міст (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

9. Із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не досить, не дуже (але недуже дитя – хворе).

Правопис частки Ні Ні пишеться разом: 1) у заперечних займенниках і прислівниках: ніхто, ніякий, нічий, ніде, ніколи; 2) якщо слово без ні не вживається: нікчемний, нічліг, нікчема. Ні пишеться окремо: 1) якщо вживається для заперечення наявності предмета чи ознаки, а також у стійких сполученнях слів: ні краплини, ні риба ні м(ясо, ні живий ні мертвий; 2)якщо виступає у ролі повторюваного сполучника: Ні собі, ні вам я спокою не дам.

12.Правопис складних іменників

Разом пишуться:

а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід, силосонавантажувач, тепловоз;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорногуз, чорнозем;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, трудодень, шлакоблок (але людино-день); сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: автострадда, велотрек, радіокомітет);

г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, перекотиполе, пройдисвіт; Непийпиво, Перебийте, Убийвовк (прізвища);

ґ) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто — називного) та іменника: дванадцятитонка, сторіччя, стоп'ятдесятиріччя, шестиденка;

д) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півдюжини, півкарбованця, півколо, півмісяць, півогірка, пів'яблука; напівавтомат, напівсон; полукіпок, полумисок; перед іменниками — власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва;

є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, вітловодолікування, термогідродинаміка.

Через дефіс пишуться:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж,розтяг-стиск;

б) іменники, що означають спеціальність, професію: магнітолог-астроном, лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик.Лисичка-Сестричка;

г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, козир-дівка, крекінг-процес, свят-вечір, стоп-кран;

ґ) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор, генерал-лейтенант, контр-адмірал, прем'єр-міністр, унтер-офіцер, член-кореспондент, штабс-капітан;

д) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;

є) складні іменники з" першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер;

є) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;

ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра, люби-мене, розрив-трава, чар-зілля;

з) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: б-ка — бібліотека, вид-во —видавництво, д-р — доктор, ін-т — інститут, л-ра — література, т-во — товариство, ф-ка — фабрика;

и) перша частина складного слова (яке пишеться разом або через дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: кулько й ролико-підшипники, радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.

13. І ВІДМІНА

У кличному відмінку однини деякі іменники з пестли­вим значенням, що належать до м’якої групи, мають за­кінчення -ю: мамусю, матусю, бабуню, бабусю, кумасю, доню; частина іменників мішаної групи поряд із закінченням -є може мати закінчення -о: вельможо, тещо, Мишо.

У родовому відмінку множини іменники 1-ї відміни ма­ють переважно нульове закінчення: неділь, калош, круч, хат, хмар, але є іменники з закінченням -ей: мишей, вошей, сви­ней, а також із закінченням -ів: суддів, легенів (і легень), губів (і губ), бабів (і баб).

II ВІДМІНА

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

За «Українським правописом» закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники, що позначають:

1. а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Морбза та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, коня, пса, ясеня.

в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу).

г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Жи­томира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святбшина, Тернополя, Харкова.

Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широко­го Яру тощо.

д) Інші географічні назви з наголосом у родовому від­мінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвій­ ності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Кол­гуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.

е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців та днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду - назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, чер­вінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.

є) Назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, ком­байна, мотора, поршня, трактора.

ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ром­ба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приго­лосний, коли вони означають:

а)  Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кис­ню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту (але хліба).

б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, берез­няку, вишняку, гаю, гурту, загалу; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ре­нету, ренклоду та ін.

в)   Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вок­залу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, ма­газину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, са­раю, тину, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках – назвах архітек­турних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закін­чення – -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.

г)   Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату, комітету, університету, штабу.

д)    Переважна більшість слів із значенням місця, про­стору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, май­дану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але: горба, хутора, тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, став­ка, ярка.

є) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.

є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.

ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як тер­мін, звука) ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, ко­локвіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світо­гляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, елект­ролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, обра­зу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.

и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але го­пака, козака.

і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.

ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різ­ними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, ви­слову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опу­ху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.

й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, ост­ровів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Ган­гу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ель­тону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Кбтліну, Кіпру, Криту.

У місцевому відмінку однини іменники 2-ї відміни ма­ють закінчення -ові, -еві, -єві, -у, -ю, -і, -ї. Закінчення -ові, -еві, -єві мають:

1) іменники чоловічого роду – назви людей: при дядь­кові, на Олегові, на племінникові, на воротареві, на викла­дачеві, на другові. У деяких випадках іменники цієї гру­пи можуть уживатися із закінченням -у: при дядьку, на Олегу, на племіннику, на другу;

2)іменники середнього роду – назви істот (людей, тва­рин тощо) зі зменшувальним суфіксом -к- переважно ма­ють закінчення -ові, хоча можуть уживатися і з закінчен­ням -у; на маляткові (на малятку), на хлоп’яткові (на хлоп’ятку), на дівчаткові (на дівчатку), на лошаткові (на лошатку), на зайчаткові (на зайчатку), на курчат­кові (на курчатку);

3) іменники чоловічого роду – назви істот (не людей), поряд із закінченнями -ові, -еві, -єві мають закінчення -і, -ї: на коневі - на коні, на ведмедеві - на ведмеді, на волові - на волі, на змієві - на змії.

Закінчення -у, -ю мають:

1) іменники чоловічого і середнього роду з основою на -к, що означають неістоти: у вінку, у гайку, на соняшнику, на ярмарку, у шовку, на сонечку, на ліжку, у цеберку. Рідше вживаються форми цих слів із закінченням -ові: на соняш­никові, на ліжкові;

2) іменники чоловічого роду (назви неістот), в яких на­голос із основи переходить на закінчення: у боргу, у роду, у пилу, у яру, у рою, на даху, на шляху. У деяких іменни­ках такого типу закінчення -у, -ю та -і, -ї можуть вжива­тися паралельно, що зумовлюється різним місцем наголосу в слові: на мосту - на мості, на плоту - на плоті, у рову - у рові, на боку - на боці, у краю - у краї.

Закінчення -і, -ї мають:

іменники чоловічого і середнього роду (без суфікса -к-), що означають неістоти: на дивані, у водограї, на папері,у полоні, при розподілі, уві сні, при розумі, у столі, на трам­ваї: у вікні, на світанні, у небі, на святі, на узбіччі.

Деякі іменники у поєднанні з прийменником по можуть мати паралельні закінчення -у, -ю та -і, -ї: по вікну - по вікні, по склу - по склі, по Дніпру - по Дніпрі, по небу - по небі, по місту - по місті, по селу - по селі, по морю - по морі, по подвір’ю - по подвір’ї.