- •Екзаменаційні питання
- •Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.
- •3.Філософія Стародавнього Китаю.
- •4. Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.
- •1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)
- •Космоцентризм і натурфілософія мілетців (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен).
- •6.Елейська школа(Ксенофан, Парменід, Зенон).
- •7.Основні риси філософії піфагорійців.
- •8.Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.
- •9.Атомістика Демокріта та його послідовників (Епікур, Лукрецій Кар).
- •9.Антропоцентризм філософії Сократа.
- •(Вікіпєдія) Філософські погляди
- •Політичні погляди
- •10. Філософія Сократа
- •(Вікі) Основні філософські погляди
- •12.Енциклопедична філософія Аристотеля.
- •2.2.5. Арістотель
- •(Методичка) 5. Енциклопедична філософія Аристотеля
- •Метафізика
- •Категорії
- •13.Загальна характеристика середньовічної філософії: апологетика, патристика, схоластика; реалізм і номіналізм.
- •14.Загальна характеристика філософії Відродження. Гуманізм і реформація.
- •Гуманістичний напрям(хіv - хv ст.)
- •Реформаційний напрям(хvі-хvіі ст.)
- •15.Раціоналізм у філософії Нового часу. Філософія р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца (методичка) 1. Особливості філософської парадигми Нового часу
- •16.Емпіризм і сенсуалізм у філософії Нового часу. Філософія ф.Бекона, Дж.Локка, т.Гоббса.
- •17.Докритичний період творчості Канта: космогонія, матерія, космогонічна гіпотеза.
- •Докритичний період
- •18.Кантіанський переворот у гносеології. Вихідні принципи “Критики чистого розуму” і.Канта.
- •19.Морально-етичне вчення Канта.
- •20.Панлогізм і діалектика Гегеля.
- •Гегелева діалектика
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
- •Філософія вселенського песимізму а.Шопенгауера.
- •Філософія а. Шопенгауэра
- •Філософсько-антропологічне вчення ф.Ніцше, проблема людини як Надлюдини.
- •Особистість як об'єкт філософського вивчення Ніцше: за матеріалами ранніх робіт
- •(Методичка) 2. Філософія Фрідріха Ніцше
- •Значення слів Ніцше “Бог помер”, проблема нігілізму.(з попереднього пит.)
- •Романтизм як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології. Особливості українського романтизму.
- •3. Романтизм і німецька класична філософія
- •Неоромантизм у філософії культури о.Шпенглера. Неоромантизм в філософії культури о.Шпенглера
- •Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом з.Фройда й аналітичною психологією к.Г.Юнга.
- •Фройдівське розуміння проблеми амбівалентності культури, її конструктивних і деструктивних функції.
- •Основні категорії психоаналізу з.Фройда та поняття “сублімації”.
- •Фройдівський аналіз проблеми невдоволення людини в культурі.
- •Основні засади аналітичної психології к.Г. Юнга.
- •Архетипи колективного несвідомого в аналітичній психології к.Г.Юнга.
- •Мистецтвознавчий аспект глибинного психоаналізу к.Г.Юнга.
- •Неофройдизм е.Фромма.
- •Причини людської агресивності та морально-етична їх нейтралізація за вченням е.Фромма.
- •Е.Фромм про біофільський та некрофільський характер діяльності людини.
- •Загальна характеристика філософії екзистенціалізму. І . Екзистенціалізм як провідний філософський напрям хх ст.
- •Філософія екзистенціалізму
- •2.3. Экзистенциализм
- •Причини “бездомності” людського існування.
- •Проблема відновлення справжнього буття людини.
- •Проблема свободи та відповідальності у філософії екзистенціалізму.
- •3. Людина як свобода. Екзистенційна ситуація
- •5. Буття людини між життям і смертю
- •Проблема співвідношення існування та сутності в людському бутті, принциповий характер їх пріоритетів. ( у Сартра в праці)
6.6.1.3. Філософія історії
Філософсько-історичні погляди Маркса, як і його антропологія, базуються на поняттях "відчуження" і "присвоєння". При цьому витлумачення "сутності людини" і "сутності історії" слугує для взаємного їх обгрунтування.
За Марксом, в основі родового життя людства лежить практика — активність людини, яка переслідує свої цілі. Діючи, створюючи і руйнуючи, люди творять світову історію. Жорсткі з'єднання та обмеження в досягненні цих цілей створені самими ж людьми — це такі, які набули самостійності, відчужені та уречевлені результати людської діяльності, що не мають трансцендентного чи надприродного характеру. Ці "застиглі форми" людського відчуження є часовими, відносними, історичними.
В Маркса в різноманітних формах повторюється єдина філософсько-історична (історіософська) схематика, згідно з якою вся історія людського відчуження та його ліквідація вкладаються в три щаблі.
Перший щабель — відношення "особистої залежності", за яких соціальне відчуження є величезним та всесильним. Індивід тут або повністю залежний, або цілковито обмежений вузькими рамками пануючих над ним соціальних спільнот. Це — ранні фази людської історії, і вся історія традиційних суспільств до появи сучасного індустріального суспільства підпадає в Маркса під дану категорію.
Другий щабель — відношення "особистої незалежності". Це сучасне Марксу індустріальне суспільство зі світовими ринками, найманою працею та правовим забезпеченням особистої свободи індивіда. Панування соціального відчуження тут найбільш відчутно втілене в грошах, які, за Марксом, становлять собою річ, або речову форму соціального відчуження. Тому Маркс вважає другий щабель поєднанням особистої незалежності з речовою залежністю.
На другому щаблі людство накопичує сили для переходу до третього щабля, до стадії "присвоєння" людиною всіх накопичених людством сил та потенцій. Людина повинна перетворитися з підлеглої відчуженим результатам своєї власної діяльності на володаря, пануючого над цими результатами. Не людина повинна підпорядковуватися відчуженим сутностям (поділу праці, державним інститутам, грошам, моралі, релігії, ідеології), а, навпаки, все це повинно бути перетворене для слугування людині, індивідам, людям в їх особистісній унікальності. Замість "часткового", "абстрактного" індивіда, спотвореного соціальним відчуженням, яке є найбільш дійовим на індивідуальному рівні у формі поділ)' праці, повинна розвиватися людина-індивід "універсальних потенцій", що втілює в собі всі накопичені культурні потенції роду, його вміння, знання, таланти.
Основою Марксової філософсько-історичної концепції є гегелівський принцип "заперечення заперечення". Маркс вважав людей, що практично діють, певним "самодвигуном" та рушійною силою історії. Не визнаючи жодних "зовнішніх сил", які б були рушієм історії, Маркс вважає суб'єктами історичного процесу активних, творчих, діяльних індивідів. При цьому люди й стають власне людьми, коли вони починають практично виділяти себе з природи, тобто коли починають "виробляти власні умови життя".
В плині історичного процесу Маркс виділяє ще один важливий чинник — власність, і передусім власність на засоби виробництва. Рух власності, її зміни в процесі історичного часу — це те, що розрізнює попередні і наступні форми суспільства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою виробничу діяльність, змушені вдосконалювати й свої відносини, "форми спілкування", змінювати традиційні схеми поділу праці і створювати деякі нові типи власності. Це й становить механізм зміни історичних форм суспільства, або суспільних формацій. Сама ж "зміна" розуміється Марксом за схемою "заперечення" і оформляється в понятті "соціальної революції".
Вищевказані концептуальні положення філософії історії Маркса отримали в нього назву "матеріалістичного розуміння історії", автором і творцем якого він вважав себе разом з Ф.Енгельсом.
Марксова концепція філософії історії має своєю перевагою і, водночас, хибою принципову відкритість, неповноту, яка є відображенням нескінченності історичного буття людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в XX столітті даної концепції з різноманітними формами соціального радикалізму, що, врешті-решт, спричинило величезні соціальні катаклізми, які пережило людство в нашу епоху.