2. Види цивільно-правових договорів.

Довгий час у практиці господарювання юристи використовували поняття „угода”, який був закріплений у Цивільному кодексі УРСР та у багатьох інших законах та підзаконних актів. У Цивільному кодексі України термін угода замінено на термін правочин (глава 16). Згідно з ст. 202 ЦК, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

В свою чергу, глава 52 Цивільного кодексу розкриває поняття договору. Згідно з ст. 626 “договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків”. По аналогії із цим визначенням можна стверджувати, що господарським договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення господарських прав та обов'язків.

В концепцію Господарського кодексу України закладено розуміння співвідношення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України як цілого та частини, загального та спеціального регулювання. Згідно з ст. 175 згаданого Кодексу, майново-господарські зобов’язання (які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку) визнаються цивільно-правовими. Відповідно, згідно з п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Глава 20 Господарського кодексу України носить назву “Господарські договори”, хоча саме поняття господарського договору не розкриває. Стаття 179 Кодексу визначає господарський договір як підставу виникнення господарсько-договірних зобов’язань. Зокрема зазначається, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Таким чином, Господарський кодекс України розуміє господарський договір насамперед як одну із підстав виникнення та як спосіб оформлення майнових зобов’язань (в термінології кодексу, господарсько-майнових).

На відміну від цивільного договору, сторонами господарського договору можуть бути тільки суб’єкти господарської (підприємницької) діяльності, або ж не господарюючі суб'єкти - юридичні особи. У пункті 3 ст. 75 Господарського кодексу України зазначається: зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

На відміну від цивільно-правових договорів, предметом господарського договору є продукція, роботи, послуги, майнові права, інші цінності, які задіяні у сфері господарського, тобто публічного товарообороту, а не приватно-правового обороту майна між суб’єктами, що не ведуть господарської діяльності.

Також із господарських договорів виникають організаційно-господарські зобов’язання - господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Такими господарськими договорами виступають установчі договори господарських товариств (повних та командитних товариств та деяких видів об’єднань суб’єктів господарювання, які будучи договорами, тим не менше регулюють організаційно-господарські зобов’язання).

Для господарських договорів є характерним публічне (а не приватне) правове регулювання, на відміну від механізмів укладення, виконання і припинення більшості цивільних договорів. Зокрема:

а) господарські договори, на відміну від цивільних договорів, у ряді випадків можуть укладатися незалежно від конкретного волевиявлення однієї із сторін господарського договору. Так, стаття 178 Господарського кодексу України регулює публічні зобов'язання суб'єктів господарювання, а стаття 633 Цивільного кодексу України – публічні договори підприємців у сферах роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними;

б) крім цього, для господарських договорів може бути встановлений особливий механізм формулювання змісту договору. Так, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори;

в) також є ряд випадків, коли укладення господарського договору є обов’язковим. Наприклад, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Зауважимо, що елемент публічності наявний і у цивільно-правовому регулювання договірних відносин (ст. 630, 633 Цивільного кодексу України), особливо у сфері публічних договорів із кінцевими споживачами – фізичними особами. Такі правовідносини сторін, в силу ст. 55 Господарського кодексу України, не визнаються господарськими зобов’язаннями, хоча є суміжним правовим інститутом. Наявність у суміжних цивільних договірних відносинах елементу публічного регулювання лише віддзеркалює цю істотну характеристику, з необхідністю властиву більшості господарських договорів.

Види господарських договорів.

Класифікація цивільно-правових договорів

критерій класифікації	характеристика договору
1	2
суб’єктивний склад	двосторонній
	багатосторонній
зміст істотних умов	простий
	складний (змішаний)
регулятивні функції	попередній
	основний
спосіб формування змісту договору	регульований
	плановий
майновий баланс	платний
	безоплатній
особа, на користь якої укладено договір	на користь сторони договору
	на користь третіх осіб
юридична підстава укладення договору	власні намірі
	за державним замовленням
спосіб пропозиції	взаємопогоджувальний
	приєднання
обсяг та направлення регулювання	генеральний
	поточний
предметна ознака	постачання, купівля-продаж, підряд, доручення, виконання робіт тощо
співвідношення прав та обов’язків	односторонній
	двосторонній
коло споживачів	вільний
	обов’язковий (публічний)
тип	майнові	передача майна
		виконання робіт
		надання послуг
	організаційні	утворення юридичної особи
		розподіл ринку
		між державною та торговими, підприємствами (про права споживачів)

Теорія господарського права класифікує господарські договори за певними ознаками:

а) за суб’єктним складом. Бувають дво- і багатосторонні договори.

б) за юридичною підставою укладення договору:

- господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень, актів планування тощо;

- господарські договори, які укладаються на підставі власних господарських намірів сторін.

в) за способом укладання:

Залежно від способу укладання господарські договори поділяються на консенсуальні та реальні. Більшість господарських договорів є консенсуальними. Ці договори вважаються укладеними, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Для укладення реального договору, поряд з згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (передача грошей в договорі позики відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України).

г) за способом пропозиції:

-договори, істотні умови якого визначаються сторонами спільно в результаті переговорів, листування тощо;

- договори приєднання – одна сторона визначає істотні умови майбутнього договору, а інша має право лише погодитись з ними або не погодитись. Зокрема:

- згідно з ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору;

- згідно з п. 4 ст. 179 Господарського кодексу, договір приєднання пропонується однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

г) за змістом істотних умов:

прості – текст, котрих містить елементи одного виду договору;

складні (змішані) – в одному тексті є елементи двох і більше договорів. Згідно пункту 2 ст. 628 Цивільного кодексу сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

д) за обсягом та направленістю регулювання:

- генеральний договір (укладається на весь період діяльності сторін, визначає загальні умови, принципи діяльності) і поточний договір (укладається на підставі генерального, на виконання його, більш широко деталізує окремі сторони співробітництва сторін за генеральним договором);

е) за регулятивними функціями:

- попередній договір (регулює відносини стосовно укладення в майбутньому господарського договору) і основний договір (регулює конкретні відносини в сфері підприємницької діяльності).

Згідно з ст. 635 Цивільного кодексу, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору (ст. 182 Господарського кодексу встановлює такий строк – не пізніше одного року).

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

є) за предметною ознакою: договори купівлі-продажу, договори оренди, поставки тощо.

ж) в залежності від способу формування змісту господарського договору: регульовані і плановані.

Зміст регульованих договорів визначається сторонами і відповідає їхнім господарським намірам.

Зміст планових договорів формується на підставі державного замовлення і має обов’язково відповідати цьому замовленню (Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”, Закон України “Про державне оборонне замовлення”).

Крім цього, згідно з ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

з) в залежності від співвідношення прав та обов’язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

и) в залежності від майнового балансу. Договори бувають відплатні та безоплатні. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Як правило, господарські договори є відплатними. З цього виходить і законодавство про оподаткування;

і) в залежності від кола споживачів договори бувають публічними та індивідуальними. Згідно з ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

ї) залежно від особи, на чию користь укладено договір: договір на користь сторони договору та договір на користь третьої сторони.

Згідно з ст. 636 Цивільного кодексу України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Прикладом такого договору може бути страхування позичальниками ризиків неповернення кредитів на користь банків.