70. Укр фронт 1939

Безпосередня підготовка СРСР до війни з Польщею розпочалась з кінця серпня. Для нарощування чисельності управлінь Київського особливого військового округу та Білоруського особливого військового округу, на основі яких передбачалося створити управління Українського і Білоруського фронтів, були залучені слухачі воєнних академій. Групи офіцерів академії Генерального штабу інструктував особисто начальник оперативного управління Генштабу РСЧА. Вони виїхали до пунктів призначення наприкінці серпня 1939 року, коли світ ще не довідався про початок світової війни [12, 8–9]. З 11 вересня 1939 року відповідно до директиви наркома оборони СРСР були сформовані управління Українського і Білоруського фронтів (управління армій цих фронтів були створені ще в серпні) під командуванням командарма 1-го рангу С. Тимошенка та командарма 2-го рангу М. Ковальова відповідно. До складу керівництва Українським фронтом були призначені: начальник штабу – комдив М. Ватутін, члени Військової Ради – корпусний комісар В. Борисов і перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов. Війська фронту розпочали висування у вихідні райони. В районі Перга, Олевськ, Білокоровичі зосереджувався 15-й окремий стрілецький корпус; в районі Новоград-Волинський, Славута, Шепетівка – 5-а армія (командувач – І. Совєтников); в районі Купель, Сатанів, Проскурів – 6-а армія (командувач – П. Голіков); в районі Гусятин, Кам’янець-Подільський, Нова Ушиця, Ярмолинці – 12-а армія (командувач – І. Тюленєв). Армії з силами та засобами підсилення складали армійські групи: Шепетівську, Волочиську та Кам’янець-Подільську. Після початку бойових дій 15-й стрілецький корпус передавався до складу Шепетівської групи. Окремо виділялись з’єднання та частини на прикриття кордону з Румунією. Штаб фронту розташовувався у місті Проскурів.

На основі рішення наркома оборони по зосередженню військ КОВО (директива №16648 від 11.09.1939), начальник генштабу своїми директивами від 11 та 12 вересня віддав розпорядження розпочати з 14 вересня 1939 року оперативне перекидання військ за встановленим ним графіком [4, 87]. Зосередження військ мало бути закінчене 27 вересня, але фактично на Українському фронті воно завершилось із запізненням на 7–8 днів, а для 62, 135 та 187 стрілецьких дивізій – на 9–10 днів! Це сталося внаслідок того, що: а) не був розроблений план вивантаження ешелонів у районах призначення; б) до плану вивантаження військ вносились станції, яких насправді не існувало: без рейок, шпал, платформ; в) командування проводило розвантаження біля самого кордону (цим утворило затори й черги); г) заходи по зосередженню збіглися з мобілізаційними перекиданнями, які спрямовувались до тих самих районів вивантаження, це створювало зайве скупчення на станціях та вузлах; ґ) відчувалась нестача паротягів та несвоєчасне подання рухомого складу (війська в очікуванні своєї черги для завантаження простоювали по декілька днів) [2, 24; 4, 88–93; 6, 25–28].

Безпосередньо втрати Українського фронту сягали 2713 осіб, в тому числі 972 безповоротних та 1741 санітарних [10, 179–213]. За радянськими джерелами, втрати польської сторони сягали 3,5 тис. вбитих та 20 тис. поранених, 452 536 військовослужбовців захоплено у полон, з них 18 789 офіцерів. Безпосередньо на території Західної України полонено 392 334 осіб [5, 21; 6, 103; 7, 44; 8, 31; 9, 24]. Переважну більшість польських полонених рядового складу розпустили по домівках, натомість багато польських офіцерів, відправлених до спецтаборів НКВС, у середині 1940 року були знищені.