Гегель, Георг Вільгельм Фрідріх

(1970 - 1831)

Німецький філософ, створив найбільшу і найрозгалуженішу в історії філософської думки діалектико-ідеалістичну систему-як завершення західноєвропейської класичної філософії данного напрямку.

Цілісно система викладена в його “Енциклопедії філософських наук”, а конкретніше у таких працях як “Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духу”.

“Наука логіки” – теж нова наука, створена Гегелем. Її предмет – мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії – водночас поняття і об’єктивні визначення світу.

Основний принцип “Науки логіки” – тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру діалектичної логіки. Вона складається із трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Дана послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей – буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Через це діалектична логіка збігається з теорією пізнання.

Вся діалектична логіка є системою філософських категорій, кожна з яких – конкретне визначення принципу, ланка його розгортання.

Наука логіки. Розділ перший. Вчення про буття

§ 84. Буття − це поняття тільки в собі; визначення цього поняття суть сущі визначення; у своїй відмінності вони суть інші по відношенню один до одного, і їхнє подальше визначення (форма діалектичного) є перехід в інше. Це подальше визначення є одночасно виявлення зовні й, отже, розгортання в собі сущого поняття й разом з тим занурення буття в себе, його заглиблення в себе. Виявлення поняття в сфері буття являє собою щось двояке: воно настільки ж стає тотальністю буття, як і знімає безпосередність буття, або форму буття як такого.

§ 85. Саме буття, а також і наступні визначення (не тільки буття, але й логічні визначення взагалі), можна розглядати як визначення абсолютного, як метафізичні визначення бога; але найближче до цих визначень знаходиться лише перше, просте визначення деякої сфери, і потім третє, яке є поверненням із процесу розрізнення до простого відношення із собою. Адже дати метафізичне визначення бога − значить виразити його природу в думках, як таких; але логіка обіймає всі думки, допоки вони залишаються ще у формі думки. Другі ж визначення, які суть деяка сфера у її різноманітності, являють собою, навпаки, дефініції кінцевого. Але якби ми вживали форму визначень, то це означало б, що уявленню підноситься деякий субстрат, тому що абсолют, який повинен слугувати вираженням бога в значенні й формі думки, залишається стосовно свого предикату лише деякою наявною думкою, невизначеним для себе субстратом. Так як думка (а це єдине, що тут важливо) міститься лише в предикаті, то форма пропозиції, так само як і названий суб’єкт, являє собою щось зайве.

Додаток. Кожна сфера логічної ідеї виявляється деякою тотальністю визначень і деяким зображенням абсолюту. Таким виявляється також і буття, яке містить у собі три щаблі: якість, кількість і міру. Якість постає як тотожна з буттям визначеність, так що дещо перестає бути тим, чим воно є, коли воно втрачає свою якість. Кількість є, навпаки, зовнішня буттю, байдужна для нього визначеність. Так, наприклад, будинок залишається тим, чим він є, будучи при цьому більшим чи меншим, і червоне залишається червоним, будь воно світліше або темніше. Третій щабель буття, міра, є єдність перших двох, якісна кількість. Всі речі мають свою міру, тобто кількісну визначеність, і для них байдуже, чи будуть вони більш-менш великі; але разом з тим ця байдужність має також свою межу, при порушенні якої (при подальшому збільшенні або зменшенні) речі перестають бути тим, чим вони були. Міра слугує відправним пунктом переходу до другої головної сфери ідеї − до сутності.

А. ЯКІСТЬ

a. Буття

§ 86. Чисте буття утворює початок, тому що воно одночасно є й чиста думка, і невизначена проста безпосередність, а першопочаток не може бути чим-небудь опосередкованим і визначеним.

…

§ 87. Це чисте буття є чиста абстракція й, отже, абсолютно негативне, яке, взяте також безпосередньо, є ніщо.

…

§ 88. Так само й ніщо як безпосереднє, рівне собі, є, навпаки, те ж саме, що й буття. Істину як буття, так і ніщо являє собою єдність їх обох, ця єдність є становлення.

…

b. Наявне буття

§ 89. У становленні буття як тотожне з ніщо й ніщо як тотожне з буттям суть лише зникаючі моменти; завдяки своєму внутрішньому протиріччю становлення впадає (fällt) у єдність, у якій обидва моменти зняті. Результат становлення являє собою, отже, наявне буття.

Примітка. … 1) наявне буття є єдність буття й ніщо, у якому зникла безпосередність цих визначень і, отже, у їхньому відношенні зникло їхнє протиріччя − єдність, у якій вони ще суть тільки моменти; 2) тому що результат є зняте протиріччя, то він є у формі простої єдності із собою, тобто сам є якесь буття, але буття, що містить заперечення або визначеність; він є становлення, покладене у формі одного зі своїх моментів, у формі буття.

…

§ 90. α) Наявне буття є буття, що має визначеність, яка є безпосередня, або суща визначеність, є якість. Наявне буття, рефлексоване в цій своїй визначеності в себе, є наявно-суще, щось. Категорії, що розвиваються в наявному бутті, ми відзначаємо тільки сумарно.

Додаток. Якість є взагалі тотожна з буттям, безпосередня визначеність на відміну від розглянутої після неї кількості, яка, щоправда, також є визначеність буття, але вже не безпосередньо тотожна з останнім, а байдужа до буття, зовнішня йому визначеність. Щось є завдяки своїй якості те, що воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є. Далі, якість є по суті лише категорія кінцевого, яка тому й знаходить своє справжнє місце лише в царстві природи, а не у світі духу. …

§ 91... Якість як суща визначеність є реальність в протиставленні запереченню, яке міститься в ній, але відмінне від неї. Заперечення, будучи вже не абстрактним ніщо, а якимсь наявним буттям і щось, є лише форма в останньому, воно є інобуття. Так як це інобуття хоча і є власне визначення якості, але все-таки найближчим чином відмінне від нього, тому якість є буття-для-іншого − широта наявного буття, щось. Буття якості як таке на противагу цьому відношенню з іншим є у-собі-буття.

Додаток. Основа всякої визначеності є заперечення (omnis determinatio est negatio, як говорить Спіноза). …

§ 92... β) Буття, фіксоване як відмінне від визначеності, як в-собі-буття, було б лише порожньою абстракцією буття. У наявному бутті визначеність єдина з буттям, і разом з тим вона, покладена як заперечення, є границя, межа.. Інобуття є тому не якесь байдуже наявному буттю, що перебуває поза ним, але його власний момент. Щось завдяки своїй якості, по-перше, кінцеве й, по-друге, мінливе, так що кінечність й мінливість належать його буттю.

Додаток. Заперечення в наявному бутті ще безпосередньо тотожне буттю, і це заперечення є те, що ми називаємо границею. Лише у своїй границі й завдяки їй щось є те, що воно є. Не можна, отже, розглядати границю як лише зовнішнє наявному буттю; вона, навпаки, пронизує все наявне буття. …

…

с. Для-себе-буття

§ 96. α) Для-себе-буття як відношення з собою є безпосередність, а як відношення негативного із собою воно є для-себе-суще, єдине, одне (das Eins) − те, що в собі не має розходжень і, отже, виключає інше із себе.

Додаток. Для-себе-буття є завершена якість і містить у собі буття й наявне буття як свої ідеальні моменти. Як буття для-себе-буття є просте відношення із собою, а як наявне буття воно визначене, але тепер ця визначеність уже не є більше кінцева визначеність, щось у його відмінності від іншого, але нескінченна визначеність, що містить у собі відмінність як зняте.

…

§ 98. γ) … Якісна визначеність, яка досягла в одному в собі й для себе визначеного буття, перейшла, таким чином, у визначеність як зняту, тобто в буття як кількість.

…

Додаток 2-ий. Вказаного в попередньому параграфі переходу якості в кількість ми не зустрічаємо в нашій повсякденній свідомості. Остання вважає якість і кількість двома самостійними визначеннями й тому стверджує: речі визначені не тільки якісно, але також і кількісно. … Але кількість є не що інше, як знята якість, і це зняття має місце саме за допомогою розглянутої тут діалектики якості. Ми мали спочатку буття, і його істиною виявилося становлення; останнє утворило перехід до наявного буття, істина якого полягає в зміні. Але зміна виявила себе у своєму результаті не вільним від відношення з іншим і від переходу в інше для-себе-буття, і, нарешті, це для-себе-буття виявилося в обох сторонах свого процесу, у відштовхуванні й притягуванні, зняттям себе й, отже, зняттям якості взагалі в тотальності його моментів. Але ця знята якість не є ні абстрактне ніщо, ні настільки ж абстрактне й позбавлене визначень буття, а є лише байдуже до визначеності буття, і саме ця форма буття й виступає в нашій повсякденній свідомості як кількість. Ми, відповідно до цього, розглядаємо спочатку речі під кутом зору їхньої якості й вважаємо останню тотожною з буттям речі визначеністю. Коли ми після цього переходимо до розгляду кількості, остання негайно ж народжує в нас уявлення про байдужу зовнішню визначеність, так що річ, хоча її кількість і змінюється й вона стає більшою або меншою, все-таки залишається тим, чим вона є.

B. КІЛЬКІСТЬ

а. Чиста кількість