32. Класифікація витрат підприємства.

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на ? загальні витрати; ? витрати на одиницю продукції. Загальними називаються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за чотирма основними принципами: ? економічним; ? виробничим; ? за способом віднесення на собівартість; ? залежно від обсягів виробництва. За економічним принципом витрати групуються за такими елементами: • матеріальні витрати; • витрати на оплату праці; • відрахування на соціальні заходи; • амортизаційні відрахування; • інші витрати. Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування.  Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів. Витрати на оплату праці не мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці. Витрати на соціальні заходи накопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили. Амортизаційні відрахування — кошти, що йдуть на оновлення засобів праці. За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі: I. Сировина і матеріали. II. Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби. III. Енергія технологічна. IV. Зворотні відходи. V. Транспортно-заготівельні витрати. VI. Основна заробітна плата виробничих робітників. VII. Додаткова заробітна плата виробничих робітників. VIII. Відрахування на соціальне страхування. IX. Витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів. X. Внутрішньогосподарчі витрати XI. Витрати від браку продукції XII. Загально господарчі чи фабрично–заводські витрати XIII. Невиробничі чи комерційні витрати XIV. Інші витрати За ступенем однорідності сталі собівартості поділяються на прості та комплексні. Прості витрати — однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників. Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати: ? заробітна плата обслуговуючого персоналу; ? амортизаційні відрахування по машинах і механізмах

33. У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним признченням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовуєтьсякалькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог :

l Максимальну частку витрат, які включаються в собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби

l Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

] Сировина та матеріали

] Енергія технологічна

] Основна заробітна плата виробників

] Додаткова заробітна плата виробників

] Відрахування на соціальні потреби виробників

] Утримання та експлуатація машин і устаткування

] Загальногосподарські витрати

] Підготовка та освоєння виробництва

] Поза виробничі витрати (витрати на маркетинг)

Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти – виробничу і всіх статей – повну собівартість.