66. Ризький договір та його наслідки.

Передумови підписання Ризького мирного договору. У Варшаві 11 вересня почало розв'язуватися питання про склад і повноваження делегації на переговорах з Москвою в Ризі. Основним питанням був, природно, питання про межу. Польські військові наполягали на отриманні лінії по Дніпру, але у результаті було вирішено обмежитися лінією перемир'я по р. Збруч — р. Ствіга — східне Рівне — Лунінца — Барановичів. Делегація одержала право рухати цю лінію на схід, укладати перемир'я і прелімінарний договір і вести переговори з РРФСР і УРСР. Разом з тим Варшава не могла не прислухатися до рад Парижа і не поспішала досягти угоди. 12 вересня до Риги прибула радянська, а 19 вересня — польська делегації. 21 вересня сторони почали переговори[5, c. 469, 486], які проходили на фоні наступу польських військ на Волині і в Білорусі. Оскільки виявилося, що радянські війська не в змозі змінити ситуацію на польському фронті, а на півдні продовжувалися запеклі бої з військами Врангеля, Москва була вимушена шукати компроміс. 23 вересня від імені ВЦВК було заявлено, що РРФСР згодна на межу по лінії р. Кулі — Огинській канал — р. Ясельда — р. Поцуп і далі по межі Східної Галіції, але мир повинен бути укладений протягом 10 днів (до 5 жовтня). Оскільки було необхідно усилити війська, що діяли проти Врангеля, Москва прагнула скоріше завершити справу мирною угодою, але польська сторона не поспішала. 1 жовтня Варшава порахувала радянські пропозиції неприйнятними, але вирішила добиватися перемир'я, оскільки зимова кампанія польської армії була не потрібна.

2 жовтня польська делегація в Ризі висунула свої пропозиції про межу, лінія якої повинна було проходити по р. Збручь — Рівно — Сарни — Лунінец — на захід від Мінська — Вілейка — Дієна і відрізувати Литву від РРФСР. Радянська делегація наполягала на своїй пропозиції від 28 вересня. Пропозиції, що зрозуміло, що так розходяться, було б надзвичайно важко примирити, а в умовах подальшого відступу Червоної армії тривала суперечка була не на користь Москви, і 4 серпня було вирішено поступитися. 5 жовтня польській делегації було заявлено про згоду радянської сторони з її пропозицією про лінію межі. При цьому радянська делегація виставила наступні умови: 1) Підписати договір до 8 жовтня, 2) Польща визнавала право РРФСР на транзит через свою територію до Литви і Німеччини і 3) Відмовитися від включення в договір положень про сплату Польщі суми в золоті по титулу активної участі польських земель в економічному житті Російської імперії, замінивши його згадкою про те, що розрахунок буде проведений. Польська делегація відповіла згодою, але зажадала підписати протокол про згоду РРФСР виплатити Польщі певну суму в золоті і надати їй концесії в рахунок виплат. Після отримання згоди Москви і узгодження документів 12 жовтня в 19.30 був підписаний прелімінарний мир між Польщею і РРФСР з УРСР. Підписання Ризького мирного договору привело до встановлення східної межі Польщі, але визначення решти меж країни на цьому не завершилося. Межа з Німеччиною була встановлена Версальським мирним договором, але не розмежованими залишалися райони на півдні Східної Пруссії (Мазури) і у Верхній Сілезії. 18 липня 1920 р. відбувся плебісцит в Мазурах показав, що польське населення не поспішає об'єднуватися з воюючою державою, і ця територія залишилася у складі Німеччини. У Верхній Сілезії ситуація була досить напруженої, і в січні 1920 р. туди були введені міжнародні війська Англії, Франції і Італії для підтримки порядку. Проте в серпні 1920 р. поляки, що складали велику частину населення сільських районів, підняли повстання і створили польську адміністрацію. Проте за наполяганням Антанти, повстання було згорнуто, і як компроміс була створена поліція на паритетних початках з німців і поляків. Врешті-решт, 20 березня 1921 р. у Верхній Сілезії відбувся плебісцит, в ході якого населення території східне річки Одер висловилося за приєднання до Польщі. Не дивлячись на цей результат голосування, Англія і Італія, що прагнули ослабити французького союзника, наполягала на передачі Польщі лише половини цієї території. Це рішення привело до того, що 2 травня 1921 р. на підприємствах Верхньої Сілезії поляки почали страйки, а наступного дня знов спалахнуло повстання. Офіційно Польща не втручалася в події, але приватним порядком немало польських військових брало участь в них. В середині червня було досягнуте перемир'я між німцями і поляками, а в кінці місяця з Верхньої Сілезії під тиском Антанти почався висновок польських і німецьких озброєних загонів. 20 жовтня 1921 р. конференція послів Антанти вирішила передати Польщі 1/3 території Верхньої Сілезії, але підприємства, що знаходилися на ній, залишалися за їх власниками (переважно німцями), а для товарів цих підприємств було встановлено п'ятирічне безмитне ввезення до Німеччини. З свого боку Польща створювала на переданій території особливий сейм — орган місцевого самоврядування.