- •1.Багатство й різноманітність змісту та художніх форм
- •2.Бароко в українській літературі
- •4.Види рим і принципи їх аналізу. Способи римування
- •IV. Способи римування
- •5.Використання здобутків культурно-історичної школи, порівняльно-історичного та психологічного методів літературознавства у творчій практиці і.Франка
- •6.Вчення про прекрасне в художньому творі
- •7.Дискурс у літературі і мистецтві
- •8.Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду
- •9.Епос. Структура творів епічного роду
- •10.Естетичні категорії
- •11. Естетичні категорії та їх втілення у художній літературі
- •13.Естопсихологія е.Еннекена
- •14.Жанри лірики
- •15.Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії
- •17. Зв'язок тематики з системою образів
- •Зміст і форма у літературному творі
- •Зміст як філософська категорія. Значення терміну „зміст" у літературознавстві
- •20.І.Франко про індивідуальний стиль
- •21.Іван Франко - теоретик літератури
- •2S22.Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення
- •23.Індивідуальний стиль і стиль епохи
- •24. Індивідуальний стиль письменника. Ознаки індивідуального стилю
- •Історична конкретність реалістичних образів. Історичний колорит твору
- •27.Категорія стилю в мовознавстві і л-рі
- •28.Класицизм як літературний напрям
- •Культурно-історична школа у літературознавстві
- •Культурно-історичні епохи. Класицизм
- •31.Літературознавство серед інших гуманітарних наук
- •32. Малі та великі епічні форми
- •33 Місце о.Потебні у формуванні психологічного напрямку у літературознавстві
- •34.Модернізм у літературі і мистецтві
- •35.Основні системи віршування
- •36.Основні творчі принципи романтизму
- •Побудова епічних та ліричних творів
- •38. Поема. Сучасні жанрові різновиди поем
- •Поняття про зміст твору. Основні компоненти змісту твору
- •Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа
- •Постмодернізм
- •43.Проблема прекрасного. Прекрасне в житті і літературі
- •42. Принципи художньої правди в реалістичній літературі
- •44.Проблема специфіки літератури (г.-е.Лессінг, і.Франко)
- •45. Проблеми специфіки художньої літератури. Художня література і наука. (?)
- •4 7.Проблем и новаторства у літературі та мистецтв і.На ксероксах
- •Проблеми образної специфіки у художньому творі
- •49.Проблеми романтизму. Виникнення й розвиток романтизму
- •50.Проблеми тенденційності літератури й мистецтва. І.Франко про тенденційність літератури
- •51.Проблеми теорії літератури у трактаті і.Франка „Із секретів поетичної творчості"
- •Проблеми успадкування в літературі і мистецтві
- •Процес розвитку і диференціації жанрів
- •54.Психоаналітичний метод у літературознавстві. Вчення к.Юнга Фройдизм
- •55.Психологічна школа у літературознавстві (в.Вундт, о.Потебня)
- •57.Рима. Роль рими у поезії
- •IV. Способи римування
- •58.Риторичні фігури і їх значення у поетичній мові
- •2. Фігури зіставлення: ампліфікація, градація, парономазія.
- •59.Різноелементні жанрові структури
- •60.Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху середньовіччя
- •61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської Академії
- •62.Роман і повість і їх жанрові різновиди
- •64.Сентименталізм як творчий напрям
- •65.Система образів у літературному творі
- •66.Специфічні особливості літератури як виду мистецтва
- •68.Суть формалізму в літературі й мистецтві
- •70.Сучасні дискусії з питань реалізму
- •71.Сучасні нерївноскладові та вільні вірші
- •72.Сюжет в епічному творі. Різноманітність форм і способів сюжетоскладання у творах епічного роду.
- •73.Типове як соціальна, психологічна і естетична категорія
- •74.Філологічний метод у літературознавстві
- •75.Формальний метод у літературознавстві
- •76.Художня правда в літературі і мистецтві
75.Формальний метод у літературознавстві
Формальний метод — вивчення художньої літератури, зокрема аналіз літературно-художніх творів, спрямований передусім на дослідження їх форми як категорії, що визначає специфіку письменства, його іманентну сутність.
Формальний метод виник на межі XIX—XX ст. як реакція на засилля соціологічного позитивізму, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві, орієнтувався на міркування І. Канта про незацікавлений інтерес у мистецтві, переглядав канонічну формулу єдності змісту і форми, що не підлягала продуктивному творчому розв'язанню.
Справжня художня дійсність, на переконання німецького вченого К. Фідлера, має відображати буяння барв, співвідношення світла і тіні поза категорією змістовності.
Основи формального методу були закладені у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. Вельфлін), музикознавстві (Е. Ганслік), мовознавстві (Бодуар де Куртене, Фердінанд де Соссюр).
У літературознавстві формальний метод застосували Ф. Брюнетьєр, О. Вальцель, Ф. Дібеліус, Л. Шпітцер, які надавали пріоритету формотворенню, засвідченому добою Ренесансу (кларизм, ясні лінії, замкнута форма) та бароко (мальовничість, глибинна побудова композиції, відкрита форма, затемнення ясності), шукали «вищу математику форми» у лінгвістичному плані, встановлювали типологію романних форм (роман пригод, роман характерів), прояснювали стилістичні смаки того чи того автора тощо
Важливим для структурування формального методу було видання «Естетика як наука про вираження та загальна лінгвістика» (1902) Б. Кроче, де наголошувалося на неприпустимості ототожнення «вимог мистецтва» з «вимогами історії». Ці положення використовували представники американської нової критики (А. Річардс, Д. Р. Рейсом, А. Тейт, К. Брукс), які на основі психоаналізу розробляли психологічні аспекти вивчення художнього тексту, його емотивну функцію та «способи існування» структури: ритміка, метрика, фоніка у поезії, кут зору, організація часопростору, побудова сцен у прозі.
Формальний метод у літературознавстві — один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф.м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г.Вельфлін), музикознавстві (Е.Ганслік), невдовзі був застосований у літературознавстві (О.Вальцель), став основним у російській школі формалістів, які заснували ОПОЯЗ (Общество по изучению языка), Московський лінгвістичний гурток. Серед найвідоміших формалістів — В.Шкловський, В.Жирмунський, Б.Томашевський, Ю.Тинянов, Б.Ейхенбаум, Р.Якобсон, В.Прогш. Вони прагнули подолати дуалізм змісту і форми художнього слова, інтуїтивізм у науці про літературу, застосувати статистичні методи до вивчення поетичної мови, композиції, стилю художніх творів. Спочатку вивчали прийоми художнього зображення, далі — їх функції у структурі твору. Захищаючись від раппівської вульгарної критики, розширили сферу зацікавлень, враховуючи стосунки твору і контексту епохи.