32. Історична доля Буковини та Закарпаття (XIV-XVIII ст..)

У ХVІ-ХVІІ ст. дві частини України — Буковина та Закарпаття — на кілька віків відділяються від України і живуть своїм окремим життям в чужих державах.

А) Буковина

Протягом другої половини XIV ст. румуни з Семигороду, шукаючи пасовищ для своїх отар, переходили Карпати та оселювалися в пізнішій Молдавії та Буковині між українськими оселями. 1359 року воєвода Мармарощини, що підлягала Угорській державі, Богдан І, збунтувався проти угорського короля, вигнав з Буковини угорських урядовців і заснував нову державу — Молдавію, до складу якої увійшла Буковина. Молдавська держава простягалася між ріками Серетом, Сучавою та Молдавою.

За молдавський престол точилася боротьба між румунськими та українськими претендентами, і деякий час престол посідав князь Юрій Коріятович (1373-1374 та 1400-1401 рр.). Ця боротьба свідчить, що в заснуванні Молдавської держави брали участь українські бояри і що на початку ця державна формація не була національно » визначена. Перемога була за румунською династією Мушат, яка панувала до 1552 року.

За цей час кордон Молдавського князівства поширився на північ: до нього включено Шипинську землю, Хотин, Цецину, Хмелів, частину Галицького Покуття, і на південь — до Чорного моря. Столицею Молдавського князівства був спочатку Серет, від 1391 року — Сучава, а від 1565 року — Яси. Від 1387 до 1497 року Молдавія визнавала протекторат. Польщі, а від 1514 — Туреччини, і цю зверхність визнавала до 1774 року, хоч час від часу вела війни зі своїми зверхниками.

Молдавія мала постійні стосунки з Україною. Вище згадувалося про повстання галицьких селян у 1489 році, провід в якому взяв Дмитро Муха, що походив з Буковини. Його підтримав Молдавський воєвода (володарі Молдавії звалися не князями, а воєводами, або господарями). Воєвода Стефан Великий (1457-1504) був приятелем українців і протектором української культури. Дмитро Вишневецький (Байда), унук Стефана, прагнув звільнити Україну, Молдавію, Волощину з-під польського та турецького панування.

Року 1574 на заклик воєводи Івоні прийшло 1 300 козаків з отаманом Сверчевським (Свирговським) на допомогу в боротьбі проти турків, і року 1577 на Молдавськім престолі сів отаман Іван Дідковіа, який видавав себе за брата Івоні.

Після короткого правління воєводи Єремії Могили (1594-1600), якого настановили поляки, Молдавією правив Михайло (Мігай) Хоробрий. На деякий час він об'єднав Молдавію, Волощину та Семи-город. Він вів боротьбу з Туреччиною.

1620-1621 року на території Молдавії, під Цецорою турки розгромили польську армію, а під Хотином польська та українська армії, під проводом гетьмана Сагайдачного, дали повний реванш, здобувши над турками перемогу. Проте, ці війни зруйнували Буковину, що викликало в 1623-1628 роках народні повстання.

Нова польсько-турецька війна 1634 року знову відбулася на території Буковини, принісши їй чергову руйнацію. По стороні Туреччини боролися татари, Молдавія, Волощина та козаки.

Року 1634 воєводою Молдавії став один із найвидатніших її господарів Василь Лупул, албанець з походження, один із найбагатших володарів Східньої Европи. За його правління посилилася румунізація Буковини.

Крім політичних зв'язків Молдавії з Україною, про важливі культурні зв'язки в кінці XV ст. І. Крипякевич пише: «Молдавські воєводи зуміли з'єднати собі у Галичині симпатії. Свідомі українці, особливо шляхта, вважали молдавські походи успішною зброєю проти Польщі і охоче давали підмогу молдавцям». Воєвода Олександер Лопушнянул (1552-1561 та 1564-1568) був фундатором «Волоської церкви» у Львові і з жінкою Роксандрою подарував у 1557 році Перемиській катедрі дорогоцінний кивот з мощами та ручний хрест. На прохання Василя Лупула, Петро Могила вислав до Молдавії ченців та вчителів, які заклали там низку духовних і світських шкіл.