4. Природа і сутність мови.

3 погляди на природу мови

Мова біологічне явище , мова –психічне явище, мова-соціальне або суспільне явище. Мова- це явище суспільне, соціальне. Виникає в суспільстві обслуговує його, є однією з інформ. Сусп.. , поза сусп.. існувати не може.Визначаючи ссусп. Х-к слід заначити що в мові є багато такого, що повязує її з біологічними і фізичними явищами. Навідмінно від приатів тільки людина має мовний ген, схильна до вичення мов. У мові окремих людей відображені їх психологічні особливості, а в загальнонац. психічний склад нації її менталітет.

5. Основні функції мови.

Мисле творча –формування думки Пізнвальна Фнформативна Номінативна( назиана-імена) Емотивна (емоційна-вираження емоцій, жести, міміка, вигуки, емоційні слова) Експресиана (презентує себе , представлення) Естетична (прекрасне в мистецтві)

6. Мова і суспільство.

Будь яке суспільство неоднорідне за своїм складом. Ввоно поділяється на групи, які люди поєднують за певними ознаками(вік , освіта) відбувається умовно в тих чи інших соціально зумовлених систем ( діалектне, професійне, просторічі) Суспільство впливає на розвиток мов.Соціальні инники , які впливають на розвиток мов.

1. Зміна кола носіїв мови

2. Поширення освіти

3. Розвиток науки

4. Переміщення народних мас Піджин-спрощена мова

5. Ств. Нової держави

6. Зміна форми законодавства

Мовна політика-свідомий цілеспрямований вплив держави на мову.

7. Знаковий характер мови

Не безпідставним є твердження, що ми живемо в світі знаків. + - -мат, фіз., хім., дорож. Знаки Кольори-флористика, психологія. Одніє. Зі знакових систем є мов.-наука яка вивчає ф-к різних знакових систем назив. СЕМІОТИКА. Зародилась на початку 20 ст. Пірс, Морріс. Зародження лінгвісти семіотики повязують з працями Соссюра. Знак- це матеріальний чуттєво сприйнятий об’єкт, який у процесі пізнавання і спілкування виступає у ролі замінника іншого предмета і використовується для одержання і зберігання інфо. Влстивості знака: Матеріальність , Позначення чогось, двохстороння одиниця-має план вираження і план змісту, не повязанясть із позначенним природнім зв’язком, інформативність, системність. Дискусійним є питання щодо знака в мовленні. Умовно повноцінним знак назив. Морфемою- двохстороння одиниця притаманні всі знакові ф-к. речення не є знаком, бо сама з них скл. І належать до рівня структур.

8. Мова і мислення.

Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах, мисленн. властивітакі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо.

Три невербальних способа мислення:

1) чуттево-образне.

2) технічне (практично-дійове) мислення

3) поняттеве мислення - здійснюєтся за допомогою мови

Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.

Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

9. Мова і мовлення.

Теоретичні засади граматики й типологія граматичних функцій можуть бути переконливо з'ясовані тільки за умов попереднього визначення статусу граматичного ладу у загальній системі мови й ролі граматичних операцій у процесах мовленнєвої діяльності. Уособлення понять мови як системи й мовлення як форми вияву елементів мови визначило як першопочаткову проблему співвідношення мови й мовлення. Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Ф. де Соссюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом з тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.

В.Гумбольдт уперше розглядав сутність мовленнєвої діяльності як взаємозумовленої кореляції двох процесів, що доповнюють один одного, з яких один розпадається на фази формування мовлення — думки та його звукової зашифровки, а інший — протилежний за своїм напрямом процес — складається з дешифровки і наступного відтворення думки, спираючись на знання мови і свій особистий досвід.