.1. Створення органів по боротьбі з контрреволюцією

1.1. Спецвідділ внк

У міру вдосконалення Радянського державного апарату функції Військово-революційного комітету все більше переходили до різних народних комісаріатів. Діяльність ВРК поступово звелася, головним чином, до боротьби з контрреволюцією і саботажем. 1 грудня 1917 р. ВЦВК розглянув питання про реорганізацію Військово-революційного комітету та створення замість нього відділу по боротьбі з контрреволюцією. Через чотири дні, 5 грудня, Петроградський ВРК опублікував оголошення про розпуск та передачу функцій відділу по боротьбі з контрреволюцією при ЦВК.

Було прийнято рішення створити особливу комісію для з’ясування можливості боротьби з страйком шляхом найбільш енергійних революційних заходів. На посаду голови комісії була запропонована кандидатура Ф.Е.Дзержинського, якому Раднарком до наступного засідання доручив представити список членів комісії і розробити заходи боротьби з саботажем.

Згідно з постановою Раднаркому Дзержинський приступив до організації комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем. Він запросив увійти до складу комісії видатних більшовиків – В.К.Аверіна, В.М.Василівського, Д.Г.Євсєєва, Н.А.Жиделева, І.К.Ксенофонтова, Г.К.Орджонікідзе, Я.Х.Петерса, К.А.Петерсона, В.А.Трифонова.

8 Грудня 1917 р. Члени внк прийняли рішення обрати президію з 5 осіб на чолі з ф.Е.Дзержинським та розподілили між собою обов’язки.

Приводом до виникнення Всеукраїнської надзвичайної комісії став страйк державних службовців 20 грудня 1917 р., які не сприйняли нову владу. Перед щойно сформованим державним органом уряд поставив завдання припиняти всі “контрреволюційні та саботажні” спроби і дії, від кого б вони не виходили, передавати революційному трибуналу винних і проводити за даними справами попередні розлідування. ВНК була підзвітна Раднаркому РСФРР і зобов’язувалася повідомляти про арешти в Народний комісаріат юстиції та НКВС*.

Структура ВНК з часом неодноразово змінювалася. Так, в березні 1918 року після переїзду до Москви ВНК мала відділи: боротьби з контрреволюцією, зі спекуляцією, з посадовими злочинами, іногородній, а також інформаційне бюро. Наприкінці 1918-1919 р.р. у ВНК були створені таємно-оперативний, слідчий, транспортний, військовий (особливий), оперативний, інструкторський відділи, бюро інформації і контрольно-ревізійна колегія. Наприкінці 1920 – початку 1921 року при ВНК утворюються управління справами, адміністративно-організаційне, таємно-оперативне та економічне управління, а також іноземний відділ.

_______________

* Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст.: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / Відп. ред. В. А. Смолій. – К.: Наук. думка, 2002. – с. 225-226

У перші ж дні існування ВНК визначилися її основні завдання – боротьба з контрреволюцією і саботажем, зі спекуляцією, з посадовими злочинами. Комісія була створена не при Центральному Виконавчому Комітеті, як це передбачалося, а при Раді Народних Комісарів.

До весни 1918 року ВНК мала вже кілька загонів, в тому числі загін розвідників, загін моряків та бойову команду.

Діяльність ВНК у грудні 1917 – лютому 1918 р.р. поширювалася переважно на Петроград. ВНК була однією з багатьох комісій, які виконували функції боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, бандитизмом та іншими небезпечними злочинами. Так, з контрреволюційними елементами в армії боролися Бюро військових комісарів і Слідча військово-морська комісія при Народному комісаріаті з військових і морських справ. Питаннями боротьби зі спекуляцією займалася Центральна реквізиційно-розвантажувальна комісія. Розслідуванням контрреволюційних і великих кримінальних злочинів займалась Слідча комісія при Ревтрибуналі.

За пропозицією В.І.Леніна було прийнято постанову, що підтверджувала безпосереднє підпорядкування ВНК Раднаркому.

Результати своєї роботи ВНК повинна була передавати в Слідчу комісію при Ревтрибуналі або припинити справу. За діяльністю ВНК здійснювали контроль Народні комісаріати юстиції і внутрішніх справ.

Радянський уряд почав поступово скасовувати військово-революційні комітети, зосередив всю повноту влади на місцях в руках Рад, створював при них спеціальні установи по боротьбі з контрреволюцією. ВНК звернулася до місцевих Рад із закликом створювати надзвичайні комісії*.

1.2. Місцеві надзвичайні комісії

Наприкінці січня – в лютому 1918 року, у зв’язку з різким погіршенням зовнішньополітичної ситуації і посиленням активності контрреволюційних сил, питання про створення місцевих ЧК набуло ще більшої гостроти.

23 лютого 1918 року ВНК направила у всі Ради радіотелеграму з проханням негайно організувати в районах надзвичайні комісії по боротьбі з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією, якщо такі ще не організовані.

У лютому 1918 року почалося створення місцевих надзвичайних комісій. Однією з перших була утворена Московська ЧК, згодом – в березні – Петроградська комісія. Виникають Пензенська, Пермська, Новгородська, Череповецька, Ростовська, Таганрогська надзвичайні комісії.

18 березня ВНК прийняла постанову “Про роботу ВНК у всеросійському масштабі”, що передбачала утворення на місцях однотипних надзвичайних комісій, і направила лист, в якому зверталася увага на необхідність масового створення ЧК по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем. Створення губернських надзвичайних комісій, в основному, завершилося в серпні 1918 року. У цей час в Радянській Республіці було 38 ГУБНК.

* Мазохин О.Б. Образование и организация деятельности ВЧК-ОГПУ. – 2005.

Електронний варіант статті: http://www.pseudology.org/Mazoxin/Obrazovanie_VCHK_OGPU.

12 червня 1918 р. I Всеросійська конференція НК прийняла “Основні положення про організацію надзвичайних комісій”. Було поставлене завдання утворити надзвичайні комісії не тільки при обласних і губернських, але також при великих повітових Радах. У серпні 1918 р. в Радянській Республіці нараховувалося 75 повітових надзвичайних комісій. До кінця року було створено 365 повітових НК. У 1918 р. Всеросійській надзвичайній комісії вдалося створити місцевий чекістський апарат. Він включав в себе обласні, губернські та повітові, районні, волосні НК, районних і волосних надзвичайних комісарів.

На підставі декрету Раднаркому Всеросійська надзвичайна комісія оголосила: “До сих пор Комиссия была великодушна в борьбе с врагами народа, но в данный момент, когда гидра контрреволюции наглеет с каждым днем, вдохновляемая предательским нападением германских контрреволюционеров, когда всемирная буржуазия пытается задушить авангард революционного интернационала – российский пролетариат, Всероссийская Чрезвычайная комиссия, основываясь на постановлении Совета Народных Комиссаров, не видит других мер борьбы с контрреволюционерами, шпионами, спекулянтами, громилами, хулиганами, саботажниками и прочими паразитами, кроме беспощадного уничтожения на месте преступления, а потому объявляет, что все неприятельские агенты и шпионы, контрреволюционные агитаторы, спекулянты, организаторы восстаний и участники в подготовке восстаний для свержения Советской власти, – все бегущие на Дон для поступления в контрреволюционные войска калединской и корниловской банд и польские контрреволюционные легионы, продавцы и скупщики оружия для отправки финляндской белой гвардии, калединско-корниловским и довбор-мусницким войскам, для вооружения контрреволюционной буржуазии Петрограда – будут беспощадно расстреливаться отрядами Комиссии на месте преступления”*.

Так у момент грізної небезпеки, що нависла над республікою, радянський уряд у відповідь на дії ворогів революції був змушений вдатися до розстрілу найнебезпечніших злочинців на місці злочину. Виконання цієї виняткової міри взяла на себе ВНК.