8.3.1.Кембриджська школа

Фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки, Альфред Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності напи­сав 82 праці. Серед них "Економіка промисловості" (1889), "Учення політич­ної економії" (1906), "Трактат про соціологію" (1916), "Промисловість і тор­гівля" (1919), "Гроші, кредит і комерція" (1923) та ін. Основний твір вченого — "Принципи економікс" (1890), над яким він працював більше 20 років, — замінив книгу Дж.С. Мілля у якості базового підручника з економічної теорії для багатьох поколінь студентів західних вузів і лише за життя автора пере­видавався вісім разів (табл. 8.3). Вважається, що саме цією працею вчений започаткував неокласичний напрям в економічній науці.

Найважливіші теоретичні здобутки А. Маршалла:

• Нове трактування предмета економічної науки та розвиток мето­дології економічних досліджень. Стверджуючи, що "економічна наука за­ймається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони дума­ють у своєму повсякденному житті", вчений вважав предметом її дослідження "головним чином ті спонукальні мотиви, які найсильніше та найстійкіше впли­вають на поведінку людини в господарській сфері її життя".

Розмірковуючи над тим, що найстійкішим стимулом до господарської діяльності є бажання отримати дохід від неї, вчений стверджував, що "застосування наукових методів і аналізу в економічній науці виникає лише тоді, коли уможливлюється приблизний вимір сили спонукальних мотивів людини... тією сумою грошей, яку вона готова віддати, щоб отримати натомість бажане задоволення, або, навпаки, тією сумою, яка необхідна, щоб спонукати її витратити певну кількість утомливої праці". На думку А. Маршалла, саме існування точного грошового виміру найстійкіших стимулів у господарському житті дало змогу економічній науці набагато випередити всі інші суспільні науки.

При цьому вчений звертав увагу на подвійну мету економічних досліджень, покликаних:

• розвивати "чисту економічну науку";

• проливати світло на практичні питання.

"Економіст ніколи не повинен випускати з уваги можливості практичного застосування результатів економічних досліджень", — писав А. Маршалл. Водночас він зазначав, що "наукові дослідження мають будуватися не з розрахунку на практичні цілі, досягненню яких вони сприяють, а відповідно до змісту самого предмета, якому вони присвячені". Наголошуючи на тому, що економічна наука є "чистою і прикладною", тому має уникати "аналізу гострих проблем партійної боротьби і складностей внутрішньої та зовнішньої політики", вчений запропонував замінити вузький термін Роlіtіса і Есоnоmуj на більш широкий — Есоnоmісs.

Віддаючи належне класичній школі, автор "Принципів економікс" розпо­чав дослідження з виявлення сутності таких категорій, як багатство, капітал, гроші, економічна свобода та економічна конкуренція тощо. Стверджуючи, що всяке багатство "складається... із речей, які прямо чи опосередковано задо­вольняють потреби людини", А. Маршалл запропонував власну класифіка­цію благ.

Видатний англійський економіст Альфред Маршалл (1842—1924) народився в Лондоні у сім'ї банківського службовця. Всупереч бажанню бать­ка, який хотів бачити сина студентом Оксфорд­ського університету, а потім — священиком, Альф­ред позичив гроші у свого дядька і вступив до Кембриджського університету, щоб вивчати математику. На відкритому іспиті з математики він був другим з усіх кембриджських бакалаврів (першим став майбутній відомий математик лорд Рейлі). За­кінчивши з відзнакою Кембриджський університет, А. Маршалл залишився в цьому навчальному закладі для викладацької роботи. Його зарахували до ас­пірантури і він збирався присвятити себе вивчен­ню молекулярної фізики.

З 1867 р. А. Маршалл серйозно захопився еко­номічною наукою. Цьому сприяло знайомство з працями Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Курно, Й. фон Тюнена та ін. З 1868 по 1908 рр. вчений викладав економічну теорію в Кембриджі (з перервою у вісім років, оскільки з 1877 по 1885 р. він працював у Брістольському та Оксфордському університетах). За його ініціативою у Кембриджі було впроваджене викладання нового курсу "есоnomics", який витіснив традиційну політичну економію, яка читалась за канонами класичної школи Дж.С. Мілля.

Відомий не лише в університетських колах, А. Маршалл активно займав­ся громадською діяльністю, його часто запрошували як експерта до роботи в різноманітних комісіях (з питань валютної і податкової політики, золота, гро­шей, праці тощо).

У 1890 р. А. Маршалл організував Королівське економічне товариство. У 1908 р. вчений залишив кафедру політичної економії, щоб присвятити себе науковій та літературній діяльності. До кінця своїх днів він удосконалював го­ловну працю свого життя "Принципи економікс", перше видання якої вийшло у 1890 р. Останнє за життя автора восьме видання побачило світ у 1920 р.

А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX — початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму, яка об'єднала ба­гатьох його учнів та послідовників (А. Пігу, Ф. Еджуорта, Д. Робертсона та ін.). Серед учнів видатного теоретика був відомий англійський економіст Дж.М. Кейнс.

До економічних благ дослідник відносив:

• матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності;

• ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства.

Водночас вчений полемізував із Л. Смітом, стверджуючи, що багат­ство створюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері послуг.

"Інколи говорять, що торговці нічого не виробляють, що в той час, як столяр виготовляє меблі, торговець меблями лише продає те, що вже виготовлене. Але проведення такої відмінності між ними не має під собою наукових підстав, — зазначав Маршалл. — Вони обидва створюють корисності і жоден з них не здатний на більше...".

Розмірковуючи над сутністю категорії "капітал", вчений виокремив дві її найважливіші складові: "здатність виробляти і здатність нагромаджувати".

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка А. Маршалла про те, що здібності людини як засоби виробництва так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу. Вчений прийшов до висновку, що мотиви, які "змушують людину акумулювати капітал у голові свого сина в процесі навчання" аналогічні мотивам, які "керують нею при нагромадженні мате­ріального капіталу для сина".

Розуміння ролі та значення "людського капіталу" дало змогу А. Маршаллу відмо­витись від рікардівського трактування динаміки економічного зростання, яке базува­лось на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. "В той час як роль, яку відіграє у виробництві природа, виявляє тенденцію до скорочення віддачі, роль, яку відіграє у ньому людина, виявляє тенденцію до зростання віддачі", — зазначав учений. Він також звертав увагу на те, що "у переважній більшості галузей технічні знання і навички стають з кожним днем усе менш суттєвими порівняно з такими... якостями, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, винахідливість, обережність і наполегливість у досягненні мети".

Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свобо­ду та конкуренцію. Він звертав увагу на те, що "...самостійність і звичка кожного самому обирати свій власний шлях, віра у власні сили; обачливість і разом з тим швидкість у виборі рішень та суджень; звичка передбачити майбутнє і визначити курс дій з урахуванням далеких цілей" є факторами, які спонукають людей як до конкуренції, так і до співробітництва. Водночас, на думку А. Маршалла, "термін "конкуренція" відгонить значним присмаком зла, він став припускати певну долю егоїзму та байдужості до добробуту інших людей", тоді як вираз "свобода виробництва і підприємництва", або "економічна свобода" є більш вдалим, оскільки "не пов'язаний з моральними рисами, добрими чи поганими, а відображає той незаперечний факт, що для торгівлі та промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша пе­редбачливість, більш твердий і вільний вибір рішень".

Для методології А. Маршалла характерні:

• Мікроаналіз та дослідження спонукальних мотивів економічної діяльності з позицій "чистої економічної теорії", ідеальних моделей гос­подарювання, заснованих на "досконалій конкуренції".

• Еволюціонізм, що ґрунтується на визнанні поступовості, спадкоємності, неперервності розвитку господарського життя та економічної думки. Стверджуючи, що "Меккою економіста є скоріше економічна біологія, ніж економічна динаміка", вчений вважав, що епіграф "природа не робить стрибків" найкраще підходить до праці з основ економічної науки.

• Синтетичний підхід, спроба інтегрувати в єдину теорію найважливіші здобутки маржиналізму, класичної та історичної шкіл. Посилаючись на наукові дебати австрійської та історичної шкіл, А. Маршалл висловлював переконання, що "жоден метод досліджень не може бути названий методом економіко; але всякий метод може бути корисним, якщо він застосований на своєму місці, як один, так і в поєднанні з іншими".

• Функціональний аналіз, заперечення необхідності визначення економічних категорій на казуальній основі, яка вимагає "доведення тих чи інших сутнісних розмежувань". Поклавши в основу наукових досліджень принципи взаємодії, А. Маршалл посилався на А. Курно, який "учив, що при вивченні різних аспектів певної економічної проблеми завдання полягає не в тому, щоб розглядати їх як такі, що послідовно детермінують один одного у ланцюгу причинних зв'язків..., а в тому, щоб бачити взаємний вплив усіх їх один на одного".

• Метод часткової рівноваги, який передбачає, що у процесі дослідження економічних явищ та процесів... "наперед приймається гіпотеза, згідно з якою ніяка інша причина, крім чітко визначеної цією доктриною, не береться до уваги". При цьому виключається вплив усіх інших факторів застереженням "за інших незмінних умов", хоча вони не вважаються інертними, а лише тимчасово ігнорується їх дія".

• Широке використання кількісних методів дослідження, математичного та графічного аналізу. Водночас сам А. Маршалл при викладі своїх теоретичних узагальнень відводив математиці скромне місце чіткої мови, з допомогою якої можна строго і науково виразити думку. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує застереження вченого, згідно з яким надмірне захоплення кількісними методами аналізу може відволікти нашу увагу на аналіз інтелектуальних іграшок, надуманих проблем, які не відповідають умовам реального життя.

• Розвиток теорії попиту на основі дослідження та графічної інтерпретації функції попиту, його еластичності, поняття "споживчого над­лишку" тощо. А. Маршалл:

- розмежував індивідуальний та ринковий попит, зазначивши, що останній "є сумою попитів усіх... окремих осіб" за кожного із можливих рівнів цін;

- сформулював закон попиту, згідно з яким "...кількість товару, на який формується попит, зростає за зниження ціни і скорочується за підвищення;

- дав графічну інтерпретацію закону попиту, довівши, що "крива попиту характеризується одним загальним правилом, яке проголошує, що по всій своїй довжині вона має від'ємний нахил";

"...Це така крива, на якій, якщо ми з будь-якої точки Р на ній проведемо пряму РМ, перпендикулярну горизон­талі Ох, РМ буде ціною, за якої покуп­ці стануть купувати кількість товару, виражену відрізком ОМ".

Рис. 1. Крива попиту за А. Маршаллом

0 М Т

- був першим економістом, який вивів криву попиту із функції корисності, переклавши закон спадної граничної корисності "на мову цін". Водночас крива попиту, за А. Маршаллом, відображала лише ефект заміщення, оскільки вчений виходив із припущення про фіксовану граничну корисність грошей для покупців;

- дослідив та впровадив у науковий вжиток поняття "цінової еластичності попиту", визначивши останню як алгебраїчно, так і геометрично. Стверджуючи, що "ступінь еластичності (або швидкість реакції) попиту на ринку залежить від того, якою мірою його обсяг зростає при певному зниженні ціни або скорочується при певному підвищенні ціни", А. Маршалл запропонував математичний інструментарій для виміру еластичності та сформулював найважливіші закономірності, яким підпорядковується еластичність попиту. На думку вченого, еластичність попиту дорівнює одиниці, коли зниження ціни на 1 % збільшує продаж на 1 %; за умов коли зниження ціни на 1 % викличе збільшення попиту більше, ніж на 1 %, попит є еластичним; зниження попиту менш ніж на 1 % у відповідь на 1 % зростання ціни засвідчує, що попит на певний товар є нееластичним.

Вчений розрізняв еластичність попиту на товари першої необхідності й предмети розкоші, товари, які мають незначну і вагому частки у споживчому бюд­жеті, товари з більшою чи меншою кількістю замінників та способів застосуван­ня тощо. Водночас він звертав увагу на те, що еластичність попиту висока для високих цін і наближається до нуля за умов повного насичення потреби;

— здійснив аналіз "ренти споживача" ("споживчого надлишку") як економічного вимірника додаткового задоволення споживача, "різниці між ціною, яку покупець готовий був сплатити, тільки б не обійтись без певної речі і тією ціною, яку він фактично за неї сплачує". Підхід, запропонований А. Маршаллом, знайшов подальший розвиток в економічній теорії добробуту.

• Розвиток теорії пропозиції, дослідження структури та динаміки витрат виробництва, аналіз та графічна інтерпретація функції пропозиції, Ті еластичності тощо. При цьому А. Маршалл;

— виходив з того, що динаміка пропозиції залежить від витрат виробництва;

— розмежував реальні витрати виробництва (пожертви праці, пов'язані з трудовими зусиллями, та пожертви капіталу, пов'язані з утриманням від особистого споживання) та грошові витрати виробництва — "суми грошей, які доводиться сплачувати за ці зусилля і пожертви";

— виявив закономірності зміни питомих витрат виробництва при зростанні обсягів виробництва та сформулював:

1) закон спадної продуктивності (зростання витрат при збільшенні обсягів виробництва), пов'язаний з використанням природних факторів виробництва;

2) закон зростаючої продуктивності (зниження витрат при зростанні обсягів виробництва), згідно з яким "зростання обсягу витрат праці та капіталу, як правило, сприяє удосконаленню організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці й капіталу". В основі цієї тенденції лежить "внутрішня економія" (організаторські здібності, технологічні вдосконалення всередині фірми) та "зовнішня економія", пов'язана із загальним зростанням та вдосконаленням певної галузі виробництва;

3) закон постійної продуктивності, дія якого проявляється за умов урівноваження дії законів зростаючої та спадної продуктивності й полягає у тому, що "зростання обсягів затрат праці та інших витрат веде до пропорційного збільшення обсягів продукції".

— виокремив постійні, змінні, граничні та загальні витрати виробництва