6.3 Поняття і види здібностей. Розвиток здібностей

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди, обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності, вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком задовільно пояснити ними. Це саме поняття використовується нами тоді, коли потрібно усвідомити, чому одні люди швидше і краще, ніж інші, засвоюють знання, вміння і навички. Що ж таке здібності?

Здібності – індивідуальні особливості людей, від яких залежить набуття ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різноманітних видів діяльності.

Одним із найскладніших і хвилюючих питань є питання про походження здібностей: уроджені здібності або вони формуються прижиттєво?

Відповіді, що даються на поставлене запитання, дуже суперечливі і часто діаметрально протилежні. На одному полюсі можна знайти висловлення типу: «музикантом (математиком, поетом) слід народитися», на іншому – відомий афоризм: «талант – це 1% здібностей і 99% поту». На користь кожної альтернативи наводяться факти, міркування, доводи. Розглянемо основні з них.

1. Зазвичай вважається, що доказом уродженості здібностей є їхній ранній прояв у дитини, коли вплив навчання і виховання, здавалося б, ще не міг бути визначальним. Відомо, наприклад, що у Моцарта виявилися музичні здібності в 3 роки, у Гайдна – в 4 роки; видатний фізик А. Ампер і знаменитий математик К. Гаус виявили свої здібності до 4 років і т. ін.

2. Висновок про уродженість здібностей роблять також на основі повторення їх у нащадків видатних людей. Часто у зв'язку з цим наводять приклади обдарованих сімей і навіть цілих династій: Бахів, Бернулі та ін.

Певна річ, подібні факти не є доказами, оскільки не дозволяють розвести дії спадкоємності і середовища: при виражених здібностях батьків із великою ймовірністю створюються сприятливі, а іноді й унікальні умови для розвитку таких самих здібностей у дітей.

3. Більше доказів поставляють дослідження із застосуванням близнюкового методу. У ряді досліджень порівнювалися між собою показники розумових здібностей гомозіготних і гетерозіготних близнюків. Як відомо, гомозіготні близнюки мають тотожний набір хромосом, у той час як гетерозіготні – тільки 50% спільних спадкових ознак. Отже, усі відмінності між гомозіготними близнюками мають пояснюватися впливом навколишнього середовища, тоді як у гетерозіготних багато розходжень можуть бути обумовлені спадкоємністю. З'ясувалося, що хоча в деяких випадках гомозіготні близнюки були розлучені при народженні і росли в різному середовищі, вони виявилися набагато ближче один до одного за розумовим розвитком, ніж гетерозіготні близнюки, що виховувалися разом.

Тепер розглянемо протилежні факти – ті, що показують дію зовнішніх умов, а також виховання і навчання на формування здібностей. Серед них є також і менш, і більш точні.

1. До менш точних, але достатньо вражаючих, можна віднести результати діяльності видатних педагогів. Відомо багато випадків, коли в різноманітних галузях діяльності навколо одного вчителя виникала велика група талановитих учнів, за своєю чисельністю і рівнем здібностей незрозуміла з погляду простих законів статистики.

2. Мабуть, більш точними доказами є факти масового розвитку деяких спеціальних здібностей в умовах певних культур. Наприклад, як показали дослідження, в усіх в'єтнамців розвинений музичний слух, чого не можна сказати про росіян або українців. Пояснюється це тим, що у в'єтнамській мові висота звука несе функцію розрізнення змісту, а в російській та українській мовах такої функції у висоти мовних звуків немає. У результаті усі в'єтнамці, оволодіваючи в ранньому дитинстві рідною мовою, одночасно розвивають свій музичний слух.

3. Переконливі докази участі чинника середовища були отримані в експериментальних дослідженнях на тваринах, де застосовувався метод штучної селекції.

У цих дослідженнях пацюки навчалися знаходити шлях у лабіринті. З усіх тварин відбиралися ті, що справлялися із завданням найбільш успішно, і ті, які, навпаки, були найменш успішними. Усередині кожної групи проводилися схрещування. Так повторювалося впродовж шести поколінь. Відібране в такий спосіб покоління «розумних» пацюків вирощувалося в умовах збідненого середовища, де вони були позбавлені і різноманітних вражень, і можливості активно діяти. У результаті виявилося, що такі пацюки під час навчання в лабіринті діяли на рівні «нерозумних» тварин, вихованих у природних умовах. Протилежний результат дали дослідження з вирощуванням «нерозумних» пацюків у збагаченому середовищі: їхні показники виявилися приблизно такими самими, що й у «розумних» пацюків, які виросли в нормальних умовах.

Ці дослідження не просто показують значення умов виховання для формування здібностей. Загальний висновок, який можна зробити на їхній підставі, більш значний: чинники середовища мають вагу, сумірну із чинником спадкоємності, і можуть іноді цілком компенсувати або, навпаки, нівелювати дію останнього.

Після всього сказаного стає більш-менш зрозуміло, що жодна з полярних відповідей на запитання про походження здібностей (їхньої уродженості або набутості) не є вірною. Сьогодні більшість дослідників вважає, що спадкоємність визначає можливості, а середовище – наскільки до них вдалося наблизитися.

Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б.М. Тепловим. Відповідно до концепції, що розвивається ним і його співробітниками, уродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні та функціональні особливості людини, які створюють певні передумови для розвитку здібностей, що називають задатками.

Задатки дуже багатозначні, вони лише передумови розвитку здібностей. Здібності, які розвиваються на їхній основі, обумовлюються, але не визначаються ними. Характерним для задатків є те, що вони як такі ще ні на що не спрямовані. Задатки впливають, але не вирішальним чином, на процес формування і розвитку здібностей, що формуються прижиттєво в процесі діяльності і виховання. Задатки обумовлюють різні шляхи формування здібностей; впливають на рівень досягнень, швидкість розвитку.

Виділяють такі види здібностей:

• загальні, які визначають успіхи людини у найрізноманітніших видах діяльності (розумові здібності, добра пам'ять, тонкість рухів рук тощо);

• спеціальні, що визначають успіхи людини у специфічних видах діяльності (математичні, музичні, спортивні тощо).

Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і навпаки.

Не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання певної діяльності, а лише їх вдале поєднання, саме таке, яке для даної діяльності необхідне. Практично немає такої діяльності, успіх у якій визначався б лише однією здібністю. З іншого боку, недостатній розвиток тієї або іншої окремої здібності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання тієї самої діяльності.

Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють одна з одною. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли йдеться про взаємозалежні здібності, які спільно визначають успішність діяльності. Поєднання різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, і ця характеристика стосується людини, яка спроможна до багатьох різних видів діяльності.

Становлення і розвиток здібностей пов'язані насамперед із проходженням дитини через різні сензітивні періоди розвитку, що являють собою періоди підвищеної чутливості до тих або інших впливів, до освоєння того або іншого виду діяльності. Відомо, наприклад, що у дитини 2 – 3 років інтенсивно розвивається усне мовлення, у 5 – 7 років вона найбільш готова до оволодіння читанням, у середньому і старшому дошкільному віці діти завзято грають у рольові ігри і виявляють надзвичайну здібність до перевтілення і вживання у ролі. Слід зазначити, що ці періоди особливої готовності до оволодіння спеціальними видами діяльності рано чи пізно закінчуються, і якщо якась функція не отримала свого розвитку у сприятливий період, то згодом її розвиток надзвичайно ускладнюється, а іноді є зовсім неможливим. Наприклад, у підлітковому віці вже дуже важко засвоїти мову.

Важливим моментом розвитку здібностей у дітей виступає комплексність, тобто одночасне удосконалення декількох здібностей, які взаємно доповнюють одна одну. Розвивати якусь одну зі здібностей, не турбуючись про підвищення рівня розвитку інших, пов'язаних з нею, практично неможливо. Наприклад, уміння користуватися мовою, досконале володіння нею може розглядатися як відносно самостійна здібність. Але те саме уміння як органічна частина входить до інтелектуальних, міжособистісних здібностей, збагачуючи їх. Багатоплановість і розмаїтість видів діяльності, у котрі одночасно включається людина, виступає як одна з найважливіших умов комплексного і різнобічного розвитку її здібностей.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що таке темперамент? Які сфери прояву темпераменту ви знаєте?

2. Визначіть критерії виділення типів темпераменту за Гіппократом і Павловим. Охарактеризуйте чотири типи темпераменту.

3. Що таке характер і які групи стійких рис можна в ньому виділити?

4. Які характери можна назвати патологічними і чому?

5. Стисло опишіть види акцентуацій характеру.

6. Розкрийте зміст проблеми природи здібностей. Якої точки зору дотримуєтесь ви і чому?

7. Які види здібностей можна виділити?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Лейтес Н.С. Способности и одаренность в детские годы. – М., 1984.

2. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К., 1989.

3. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983.

4. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М., 1986.

5. Одаренные дети. –М., 1991.

6. Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982.

7. Психология и психоанализ характера: Хрестоматия. – Самара, 1997.

8. Способности и склонности. Комплексные исследования. – М., 1989.

9. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М., 1982.

10. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-х т. – Т.1. – М., 1985.

11. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986.