13

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи курсу “Міжнародна економіка”

Тема 1. Предмет і структура курсу “Міжнародна економіка”

1. Міжнародна економіка в системі економічних наук.

2. Предмет теорії міжнародної економіки.

3. Основні методи та принципи досліджень в міжнародній економіці.

4. Структура теорії міжнародної економіки.

Рекомендована література:

1. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 28-35.

2. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 10-41.

3. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 13-17.

4. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 26-42.

1. Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв’язків з їхніми характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародна економіка у широкому розумінні - це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу; у вузькому розумінні – це частина теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, у русі факторів виробництв та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Міжнародна економіка належить до числа фундаментальних економічних дисциплін, спирається на теорію ринкової економіки і, розвиваючи її, виступає сполучною ланкою між мікро- і макроекономікою та конкретно-економічними дисциплінами: маркетинг, менеджмент, фінанси, бухгалтерський облік та аудит, гроші і кредит, банківська справа та ін. Це дало змогу створити універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка стала третьою складовою сучасної економічної теорії (поряд із мікро та макроекономікою) і застосовується у більшості країн світу та у сфері їхньої економічної взаємодії. Вона ввібрала в себе багато теоретичних надбань в економіці за останні 300 років.

Міжнародна економіка - наймолодша складова сучасної економічної теорії. Ще донедавна ця дисципліна розглядалась як другорядна й спочатку займала периферійне місце в системі економічної теорії та існувала на засадах окремих розділів мікро- та макроекономіки, які містили аналіз міжнародних економічних відносин, щодо зовнішньої торгівлі, міждержавного руху чинників виробництва, валютно-фінансової системи, що обумовлює цей рух.

Зараз міжнародна економіка відокремилася у самостійну наукову дисципліну в зв’язку зі вступом світового господарства в якісно нову стадію свого розвитку (в другій половині XX ст.), характерними ознаками якої є:

1) відкритість економіки, як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

2) утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, ВТО, Паризький та Лондонський клуби тощо;

3) виникнення та широке поширення БНК, ТНК, які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торговельну політику;

4) наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міждержавного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

5) функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов’язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.

Таким чином, визначальною рисою існування “Міжнародної економіки” як самостійної дисципліни є відкритість економіки у співвідношеннях кожної країни із світовою спільнотою. Сучасний стан міжнародних економічних відносин дозволяє виокремити два рівня відкритості:

І - рівень залучення країн у міжнародний обіг товарів та чинників їхнього виробництва, а також у міжнародну виробничо-інвестиційну діяльність;

ІІ - рівень взаємодії національних економік та світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

На першому рівні під “відкритістю” звичайно розуміють розвиток 3-х ключових каналів, що пов’язують національні економічні системи, обумовлюють ступінь і форми залучення країн до міжнародного руху товарів, капіталу та робочої сили.

В якості показників відкритості на першому рівні можуть слугувати:

1) питома вага експорту (експортна квота) та імпорту (імпортна квота) у валовому внутрішньому продукті (ВВП):

Хк = (Х/ВВП)×100,

де Хк - експортна квота;

Х - обсяг експорту.

Іmк = (Іm/ВВП) ×100,

де Іmк - імпортна квота;

Іm - обсяг імпорту.

Останній показник часто називають індексом відкритості національної економіки. Нормою вважається, коли нижня його межа дорівнює 10 %. Комбінація експортної та імпортної квоти дає уявлення про масштаби зв’язку окремих національних економік із світовим господарством.

2) інтенсивність міграції, яка визначається співставленням кількості мігрантів з чисельністю населення країни. В цьому разі розраховується коефіцієнт еміграції (Ке), імміграції (Кі) та міграційного обороту (Кm):

Ке = (Mi / P) × 1000; Kі = (Mj / P) ×1000; Кm = (Мi + Mj) / P) ×1000,

де Р - середньорічна чисельність населення країни,

Мі - кількість емігрантів,

Мj - кількість іммігрантів.

Коефіцієнти міграції звичайно обчислюються у проміле (%о). Різниця між кількістю іммігрантів і кількістю емігрантів (Мj - Мі) становить міграційне сальдо країни; воно може бути позитивним або від’ємним.

3) частка іноземних інвестицій (переважно ПЗІ) у ВВП:

(Із/ВВП) × 100,

де Із - іноземні (зарубіжні) інвестиції.

На другому рівні “відкритість” економіки визначається головним чином ступенем самостійності міжнародної валютно-фінансової системи, що здійснюється через функціонування міжнародних фінансових ринків. В якості провідного показника функціонування ринкової економіки як міжнародної економіки, по суті, слугує ефективність моніторингу та регулювання національної економіки і світового господарства в цілому.

2. Теорія міжнародної економіки є самостійною наукою, оскільки має свій спеціальний предмет дослідження. При визначенні предмета теорії міжнародної економіки слід виходити з таких двох основних понять як міжнародні попит і пропозиція та національний суверенітет. Вони вважаються критеріями виокремлення теорії міжнародної економіки із загальної економічної теорії.

1. Міжнародний попит і міжнародна пропозиція. В теорії міжнародної економіки окремі ринки розглядаються як внутрішні, а інші – як міжнародні. На міжнародних ринках можуть продаватися лише ті товари, що мають міжнародний попит і міжнародну пропозицію.

В економічній теорії під товаром розуміють продукт праці, який задовольняє певну суспільну потребу і виготовлений для обміну. В теорії міжнародної економіки при визначенні поняття “товар” головна увага зосереджується на з’ясуванні того, чи є цей продукт праці об’єктом міжнародного попиту і міжнародної пропозиції. Визначальною ознакою товару у цьому випадку є не створена працею вартість (або процес виробництва), як в економічній теорії, а сфера обігу, в якій відбувається обмін товарами, сфера міжнародного визнання. Тобто для того, щоб продукт праці, який на внутрішньому ринку визнається товаром, був таким і на міжнародному ринку, необхідна наявність двох ринкових сил: іноземного попиту та іноземної пропозиції. При цьому для міжнародної економіки має значення не так одночасна наявність цих двох сил по одному й тому ж товару, як те, що одна з них є силою світового ринку.

З точки зору міжнародної мобільності всі товари поділяються на:

1) торговий товар (tradable good) – це товар, який може рухатися між різними країнами;

2) неторговий товар (nontradable good) - це товар, який споживається в країні, де був виготовлений, і не переміщується між країнами.

Головні відмінності торгових і неторгових товарів:

- ціни на торгові товари визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту і пропозиції на них і всередині країни, і за кордоном; ціни на неторгові товари визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку, коливання цін на такі товари в інших країнах значення не мають;

- підтримання балансу внутрішнього попиту і пропозиції на торгові товари не таке важливе, як для неторгових товарів, оскільки нестача внутрішнього попиту може бути завжди компенсована збільшенням попиту з-за кордону, а нестача внутрішньої пропозиції – збільшенням поставок іноземних товарів. Для неторгових товарів підтримання внутрішнього балансу попиту і пропозиції критично важливе. При його порушенні виникають серйозні соціально-економічні диспропорції;

- динаміка і, досить часто, рівень внутрішніх цін на торгові товари слідують за динамікою і рівнем цін в інших країнах. Внутрішні ціни на неторгові товари можуть суттєво відрізнятися від цін інших країн, а зміна може не приводити до зміни зарубіжних цін на такі ж товари.

Найбільш типовим прикладом неторгових товарів є послуги.

2. Поняття національного суверенітету. Національний суверенітет впливає на характер економічної активності та на міжнародний обмін. Це проявляється в наступному:

1) він є чинником зовнішньоекономічної політики країни, яка податковими та іншими засобами перешкоджає вільному товарообміну між країнами. Такого втручання немає всередині країни. Тому міжнародна економіка вивчає дію цих обмежень, їх вплив на товаропотоки й на добробут країни;

2) всі національно-суверенні країни (за невеликим винятком – Панама, Ліберія, деякі Тихоокеанські острівні держави) мають власну валюту. Тому угоди, які укладаються всередині країни, опосередковуються рухом національної валюти, а угоди між економічними суб’єктами різних країн потребують обміну валют. На відміну від загальної економічної теорії, теорія міжнародної економіки досліджує рух валют та функціонування ринків валют, обмінні курси, вплив змін на ринках валюти і валютних курсів на укладання міжнародних торговельних угод.

Ці дві особливості міжнародної економіки тісно пов’язані між собою. Міжнародний рух товарів і факторів виробництва стримується національними політиками, які, орієнтуючись на національний суверенітет, прагнуть до обмеження зовнішнього економічного впливу. У тому ж напрямку діє небажання власників факторів виробництва підпорядкувати себе або своє майно іноземній юрисдикції. Отже, теорія міжнародної економіки має свій спеціальний предмет дослідження – міжнародний обмін, об’єктом якого є товари, послуги та фінансові вимоги.

Отже, предметом теорії міжнародної економіки є:

 закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

 закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

 інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

 тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механізмів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

 інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденція розвитку та методи удосконалення.

3. Наукові дослідження в міжнародній економіці в основному базуються на тих самих методах та принципах, що й в інших економічних науках, модифікованих з урахуванням специфіки взаємодії особливих економічних суб’єктів - міжнародних за характером. Серед основних таких методів визначають:

1. Метод-наукових абстракцій - як і в інших науках, використовується для усунення другорядного з метою пізнання основного. Особливість полягає в тому, що інколи необхідно абстрагуватись від конкретних національних економічних процесів, щоб пізнати дію міжнародних економічних законів.

2. Метод аналізу та синтезу, – за яким аналізуються окремі елементи цілісної системи, а зроблені узагальнення по кожному елементу об’єднуються (синтезуються) в одне ціле системне узагальнення.

3. Методи мікро- та мікроаналізу, - за яким пошуки проводяться, з одного боку, на рівні конкретних товарів і факторів їхнього виробництва, що обмінюються на міжнародному ринку, а з іншого боку, на рівні національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків. Відповідно при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з’ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку тощо.

4. Методи історичного і логічного – дають змогу вивчати історичні етапи розвитку конкретних форм міжнародних економічних відносин, визначити тенденції їхнього розвитку, передбачити можливі варіанти подальшого перебігу подій.

5. Економіко-математичні методи, – за допомогою яких визначаються кількісні показники, використовуються функціональні розрахунки.

6. Статистично-графічний метод – основа для порівняння кількісних показників.

7. Метод моделювання – особливо важливий для міжнародних економічних досліджень, оскільки тут не може широко застосовуватись експериментальний підхід. Моделювання набрало ваги з часу широкої реалізації комп’ютерного потенціалу. Моделювання базується на використанні попередніх методів і є важливим для прогнозування розвитку того чи іншого міжнародного явища.

Методологія міжнародної економіки використовує загальні мікро- і макроекономічні принципи у сфері економічних взаємовідносин між суверенними державами.

Перший принцип - це принцип відкритості економіки. Він означає, що між країнами існують економічні зв’язки, для яких немає перепон, а якщо вони і виникають, то дуже незначні і, крім того, керовані.

Другий принцип - принцип міжнародної мобільності (переміщення, рухливості) товарів та факторів виробництва. Тут важливо мати на увазі, що переміщення факторів виробництва може здійснюватись як безпосередньо, так і опосередковано (торгівля фінансовими засобами тощо).

До третього принципу слід віднести розуміння нормального стану міжнародної економіки як стану міжнародної рівноваги.

4. У теорії міжнародної економіки виділяють три складові: чиста теорія міжнародної торгівлі, теорія міжнародної торговельної політики та монетарна теорія міжнародної економіки.

1. Чиста теорія міжнародної торгівлі – вчення про міжнародний обмін національно вироблених товарів і послуг, яке досліджує реальні фактори та їх залучення в торгівлю, відносини міжнародного обміну та вигоду від міжнародної торгівлі. Вона показує, як реальні величини визначають національне виробництво і споживання, міжнародну торгівлю, реальні ціни, доход факторів і національний добробут.

2. Теорія міжнародної торговельної політики – вчення про національне та інтернаціональне регулювання відносин міжнародного обміну, яке базується на аналізі переважно суб’єктивних факторів, що є наслідком дії інститутів. Вона обґрунтовує використання інструментів державного та наддержавного регулювання міжнародних економічних відносин, насамперед відносин міжнародного обміну, розкриває наслідки такого регулювання для країн, що беруть участь у міжнародних трансакціях, і, таким чином, пропонує національним та інтернаціональним інститутам теоретично доведені напрями розвитку міжнародного економічного й торговельного порядку. Теорія міжнародної торговельної політики є продовженням теорії міжнародної торгівлі, тому їх нерідко подають як єдину складову теорії міжнародної економіки.

Чиста теорія торгівлі, теорія торговельної політики і теорія переміщення факторів виробництва посідають центральне місце в міжнародній економіці. Цей блок, як правило, іменують мікроекономічною частиною міжнародної економіки.

3. Монетарна теорія міжнародної економіки – вчення про взаємозв’язок платіжного балансу країни і основних макроекономічних величин, що мають грошовий вимір. На відміну від перших двох складових теорії міжнародної економіки, вона не є їхнім продовженням і представляє другий блок міжнародної економіки, пов’язаний з функціонуванням міжнародних фінансів, з відкритістю національних економік та їхнім зближенням. Цю частину міжнародної економіки прийнято вважати макроекономічною.

Тобто, міжнародна економіка функціонально складається з:

- міжнародної мікроекономіки;

- міжнародної макроекономіки.

Така послідовність не випадкова. Історично склалося так, що відносно самостійні частини міжнародної економіки формувалися саме в такій послідовності. Міжнародна торгівля товарами та факторами виробництва була історично першою та до певного часу головною формою міжнародних економічних відносин. Лише наприкінці XX століття вона втратила провідну роль, яку почали займати різноманітні форми міжнародних фінансових операцій. Вивченням закономірностей міжнародного руху товарів та чинників їхнього виробництва як раз і займається міжнародна мікроекономіка. Окремі країни в міжнародній мікроекономіці розглядаються як первинні одиниці, подібно домогосподарству чи фірмам в традиційній мікроекономіці, а міжнародна валютно-фінансова система - як засіб обслуговування руху товарів та чинників виробництва.

Отже, міжнародна мікроекономіка - це розділ міжнародної економіки, який займається вивченням міждержавного руху товарів та факторів їхнього виробництва, тобто вивченням поведінки ринку окремого товару та його основних характеристик. Міжнародна макроекономіка - це розділ міжнародної економіки, який займається вивченням особливості взаємодії національних економік та світового господарства в цілому, особливостей їхнього функціонування та регулювання в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна економіка проявляється у конкретних формах міжнародних економічних відносин, серед яких визначають 8 основних:

1) міжнародні валютні відносини;

2) міжнародні фінансово-кредитні відносини;

3) міжнародні виробничі відносини;

4) міжнародні науково-технічні відносини;

5) міжнародна торгівля товарами;

6) міжнародна торгівля послугами;

7) міжнародний рух робочої сили;

8) міжнародні транспортні відносини.

Всі форми міжнародних економічних відносин взаємопов’язані, взаємозалежні і створюють основу як для мікро-, так і для макрорівня міжнародної економіки.