Класифікація заголовків за змістом, складом і формою

За формою вираження змісту, складом і формою заголовки класифікують на:

• тематичні, які словами розкривають тему, зміст підрозділів твору;

• нумераційні та літерні, які цифрами вказують порядок і підпорядкованість заголовків;

• німі, які не визначають словами зміст тексту, а лише означають їх графічно: проміжками, декоративними елементами;

• комбіновані, що складаються з номера (літери) і тексту;

• складені заголовки, що утворюють комплекс (заголовковий комплекс) і мають, крім основного заголовка, заголовок-продовження, лід, вріз;

• заголовки-переліки (компендіум), які розкривають підтеми, викладені у підрозділі твору.

Більшість недоліків композиції твору і системи рубрикації пояснюються порушенням вимог основних законів логіки. До найбільш розповсюджених недоліків композиції належать:

• неправильний поділ твору на найбільші структурні частини;

• неточна класифікація фактичного матеріалу;

• вихід за межі теми, неповне її розкриття;

• несумірність частин;

• перехрещування і взаємопоглинання матеріалу, повторення;

• безсистемний виклад;

• порушені логічні зв'язки між частинами;

• невірна чи недоцільна послідовність частин;

• невдале розбиття тексту на абзаци.

АНАЛІЗ ГРАФІЧНОЇ ФОРМИ ТЕКСТУ

Якщо про образотворчу сторону тексту у творі друку піклується головним чином оформлювач (художник, художній, технічний редактор), то інші компоненти графічної форми тексту визначаються в першу чергу автором і провідним редактором. При цьому вони виходять (повинні виходити) з декількох основних принципів:

1) графічного підкреслення тих слів, словосполучень і пропозицій, на які треба звернути особливу увагу читача;

2) розмежування різних частин тексту за значущістю або структурою;

3) умовного, стисненого позначення повторюваних слів і словосполучень;

4) однаковості графічної форми однакових і однотипних елементів тексту;

5) вибору найбільш зручної для сприйняття графічної форми елементів тексту (зокрема, назв, слів, які можуть бути відображені не тільки в буквеної, але і в цифровій або в буквено-цифровій формі; слів, які можуть бути передані знаками).

Підкреслюють і розділяють елементи тексту за допомогою так званих виділень (тобто особливо, відмінно від всіх інших оформлених букв, слів, речень) і приміток (тобто винесених з основного тексту і графічно від нього відокремлених другорядних або додаткових текстів). Виділення та примітки допомагають читачеві легше і швидше схоплювати зміст тексту, вільніше в ньому орієнтуватися, краще запам'ятовувати.

За призначенням розрізняють:

1) виділення – внутрішньотекстові рубрики;

2) виділення – логічні підсилення;

3) мнемічно-довідкові виділення термінів, імен, назв, правил;

4) структурні виділення документально-допоміжного або ілюстративного матеріалу;

5) технічні або рубрікаційно-технічні виділення символів, заголовних слів бібліографічного запису.

Вибір технічного способу (прийому) виділення

У розпорядженні автора і редактора багато прийомів виділення слів і інших частин тексту: шрифтових – зміною малюнка, накреслення, величини (розміру) шрифту; нешрифтових – зміною межбуквенного пропусків, формату набору, лінійками, прикрасами, пробілами, кольором.

Основних шрифтових прийомів – вісім:

1) зміна нахилу шрифту – курсивне або похиле накреслення;

2) зміна насиченості шрифту – напівжирне або жирне накреслення на тлі шрифту світлого накреслення;

3) зміна величини вічка – шрифт того ж кегля з дрібним вічком в тексті, набраному шрифтом з нормальним очком, і навпаки;

4) заміна рядкового начерки прописним;

5) зміна форми вічка – капітель (букви прописні за формою, але рядкові по висоті вічка);

6) зміна ширини вічка – вузьке чи широке накреслення в тексті, набраному шрифтом нормального накреслення;

7) зміна (зменшення, збільшення) кегля шрифту;

8) зміна малюнка (гарнітури) шрифту.

Усі прийоми можуть поєднуватися найрізноманітнішим чином (курсив напівжирний, курсив у розрядку, напівжирний великої, напівжирний вузький, напівжирний інший гарнітури), розширюючи технічні можливості виділення. Більшість основних прийомів (перші сім) – в межах однієї гарнітури.

Основних нешрифтових прийомів – сім:

1) збільшення межбуквенних прогалин – розрядка;

2) втяжки односторонні і двосторонні;

3) лінійки відкреслювальні, підкреслювальні і обрамлювальні;

4) орнаменти, прикраси набірні, клішовані;

5) збільшений міжрядковий пробіл (інтерліньяж) – набір на шпонах – або при наборі на шпон набір частини тексту без них;

6) відбивки-пропуски (звичайно в поєднанні з втяжкою);

7) колір (друк виділяється тексту іншою фарбою або на кольоровому тлі).

Нешрифтові прийоми можуть поєднуватися зі шрифтовими. Так що вибір дуже широкий. Обмежують його в деяких випадках необхідність різко підвищувати трудомісткість набору через ручну працю, а також економічні міркування.