2. Поняття права власності та його зміст.

Власність — це відношення між людьми з приводу речей.

З однієї сторони цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другої – не власник, всі інші особи, зобов'язані ставитися до цієї речі, як до чужої.

Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах.

Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, що порушують право власності.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном та право захисту від будь-якого порушення цих прав.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі використовувати його для підприємницької діяльності.

Право власності є непорушним, і держава не втручається у здійснення особою свого права власності.

Особа може бути позбавленна права власності чи обмеженна у його здійсненні лише на підставі Конституції України або іншого закону.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків в умовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужено у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав.

Але здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність інших осіб, та інтереси суспільства, що охороняються законом, не погіршувати природу, якість землі, води, інших об'єктів природи.

Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні.

Право власності в об'єктивному значенні – визначається як система правових норм, що регулюють відносини власності.

Субєктивне право власності за змістом - це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння, користування та розпорядження належним особі майном.

Складовими суб'єктивного права власності є правомочності - володіння, користування і розпорядження речами.

Правомочність володіння – це юридична можливість фактичного панування власника над річчю.

Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості.

Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним.

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (наприклад, за договором оренди), так і внаслідок протиправного заволодіння (розбій, крадіжка).

Тому наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним.

Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний статус.

Законне володіння називається титульним володінням.

Незаконне володіння, не спирається на правову основу, тому його називають безтитульним.

Незаконне володіння може бути добросовісним і недобросовісним.

Добросовісним є володіння, за якого володілець не знав і не повинен був знати про його незаконність (особа придбала в комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Добросовісне може бути давнішнім.

Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробним (фальшивим).

Правомочність користування - юридично забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб.

Власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком. Власник може використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Право користування може належати не лише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Правомочність розпорядження – це закріплена норма права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

(Наприклад: власник може продати або подарувати річ іншій особі. Він може також просто викинути непотрібну йому річ і таким чином припинити своє право власності на неї).

Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом, дотримуватись моральних засад суспільства.

Усі перелічені повноваження належать, як правило, лише власникові майна. Однак, вони можуть належати також іншим особам (наприклад, наймачеві, орендареві).

Ці три повноваження не завжди можуть бути реалізовані власником, їх здійснення може бути тимчасово зупинене (наприклад: довічне утримання, накладення арешту на майно, передання майна в заставу).

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже, зміст права власності становлять права володіння, користування і розпорядження майном, а також обов'язки, пов'язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речей.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.