7.10. Методи оцінки

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв’язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 1. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Таблиця 1

Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

Підхід до оцінки	Метод оцінки
Витратний підхід	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий) підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації доходів: метод переваги у прибутку, метод розподілу прибутків. Методи непрямої капіталізації доходів: надлишкового прибутку; роялті; звільнення від роялті.

Метод прямого відтворення (метод відтворюваної вартості) активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення (метод вартості заміщення) використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об’єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат (метод основних витрат) базується на фактично понесених витратах відповідно до бухгалтерської документації підприємства за кілька років. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності. Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об’єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об’єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об’єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Застосування методу переваги у прибутку передбачає дисконтування або пряму капіталізацію різниці між прибутком від діяльності суб’єкта права інтелектуальної власності, що провадиться з використанням об’єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманим від такої діяльності, за умови, що вона провадиться без використання зазначеного об’єкта.

Метод переваги у прибутку може застосовуватися шляхом оцінки станом на одну дату цілісного майнового комплексу суб’єкта права інтелектуальної власності та цього комплексу, виходячи із припущення про відсутність у його складі майнових прав інтелектуальної власності. При цьому вартість цілісного майнового комплексу оцінюється шляхом дисконтування грошових потоків або шляхом прямої капіталізації доходу за умови відповідного обґрунтування у звіті про оцінку. Вартість майнових прав інтелектуальної власності дорівнює різниці у вартості цілісних майнових комплексів, визначеній відповідно до вищенаведеного. Джерелом формування переваги у прибутку, що виникає у результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема, може бути:

- збільшення ціни реалізації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг);

- збільшення обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному виразі;

- скорочення витрат, пов’язаних з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Метод розподілу прибутків полягає у виділенні тієї частини прибутку, що одержана у результаті використання об’єкта права інтелектуальної власності, із загальної суми прибутку суб’єкта права інтелектуальної власності з подальшим переведенням такої частини прибутку у вартість майнових прав інтелектуальної власності. Процедура переведення здійснюється шляхом дисконтування або прямої капіталізації прибутку за умови обґрунтування застосування однієї із зазначених оціночних процедур у звіті про оцінку.

Метод надлишкового (додаткового) прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об’єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об’єкта інтелектуальної власності. Метод додаткового прибутку застосовується за умови, що оцінювачем не виявлено підстав для того, щоб припускати наявність у складі цілісного майнового комплексу суб’єкта права інтелектуальної власності інших нематеріальних активів, крім оцінюваного майнового права інтелектуальної власності.

Цей метод може застосовуватися для ОІВ-пристрою та ОІВ-способу в тих випадках, коли в результаті їх застосування на ринок надходить продукція, виготовлена з використанням ОІВ.

Метод роялті визначає вартість об’єкта інтелектуальної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини).

Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності методом "роялті" заснований на практиці міжнародного обміну технологіями і являє собою процедуру оцінки, виходячи з міжнародного досвіду продажу ліцензій.

Оцінка вартості методом "роялті" полягає у дисконтуванні (або капіталізації) щорічних грошових потоків (надходжень) роялті за гіпотетичною (передбачуваною) або дійсною ліцензійною угодою.

Формула для визначення ціни ліцензії на базі роялті має такий вигляд:

n

PV =Σ Ct ×Rt /100

t=1

де: PV – вартість ОІВ на теперішній час, що дорівнює сумі виплат роялті протягом строку дії ліцензії, грн.;

Ct – прогнозовані грошові потоки, що генеруються предметом ліцензії за період t (так звана база роялті), грн.;

t – розрахунковий строк дії ліцензії (періоди);

Rt – ставка роялті в періоді t, %.

Якщо за базу роялті прийнята вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції або її собівартість, то величина грошового потоку за період t визначається за формулою:

C_t =Vt × Zt

де: Vt – кількість виготовленого товару в натуральних одиницях;

Zt – ціна одиниці виготовленого товару або його собівартість, грн.

Якщо за базу приймається доход або прибуток від використання предмету ліцензії (ОІВ) у виробництві, то:

Ct = Yt

де Yt – доход або прибуток, що генерується предметом ліцензії за період t, грн.

Якщо за базу приймається вартість основної сировини, що переробляється, то:

Ct = Mt

де: Mt – вартість основної сировини, що переробляється, за період t, грн.

На розмір (величину) ставок роялті впливає ряд обставин, які на практиці беруть до уваги при виборі їхнього конкретного значення, зокрема зазвичай враховуються:

− технічна цінність об'єкта ліцензії,

− економічна ефективність;

− стадія розробки і готовність до промислового використання;

− наявність і обсяг патентного захисту;

− обсяг переданих прав за ліцензією;

− обсяг переданої документації і ноу-хау;

− інжиніринговий супровід;

− кон'юнктура ринку;

− конкурентні пропозиції;

− інші ціноутворюючі чинники

Значення стандартних ставок роялті РОЗРОБЛЕНО в таблицях. Такі таблиці дозволяють визначити приблизний розмір ставки роялті для кожного конкретного об’єкта ліцензії. Стандартне значення ставки роялті може бути уточнене за результатами пошуку і аналізу матеріалів конкурентів на об’єкти, що є аналогічними або наближеними за своїми характеристиками до предмету ліцензії.

Відсутність патенту, як правило, знижує розмір стандартної ставки роялті приблизно на 30 % в порівнянні з ОІВ, що має патентну охорону.

Відмітимо, що розмір ставки роялті буде залежати від прийнятої бази роялті. Так, якщо в якості бази роялті прийняти прибуток, то ставка роялті буде дорівнювати долі ліцензіара у прибутку ліцензіата, тобто її величина може досягати 50 %.

За базу роялті, як правило, приймають або вартість продаж виготовленої за ліцензією продукції, або її собівартість, або отриманий прибуток, або вартість основної сировини.

Метод звільнення від роялті

Цей метод використовується за наявності інформації про угоди із подібними активами, або, як мінімум, за даних щодо ставки роялті в цій сфері. Суть цього методу ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність, яка використовується на підприємстві, йому не належить. У такому випадку частину доходу, яку підприємство повинне було б виплачувати у вигляді винагороди власникам цієї інтелектуальної власності, воно насправді залишає собі, тому що власність належить даному підприємству і вважається його додатковим прибутком, створеним цим активом.

Оцінка ОІВ на базі роялті застосовується для випадків використання ОІВ у власному виробництві і набула найбільшого поширення у міжнародній і внутрішній торгівлі ліцензіями.

Формула для визначення ціни ліцензії за методом звільнення від роялті є такою самою, що і за методом роялті, за винятком того, що права частина множиться на RF - коефіцієнт дисконтування:

. n

PV =Σ Ct ×Rt /100 × RF

t=1

RF = 1/(1+i)ⁿ

де i – ставка дисконту, %

Основні етапи застосування методу:

1) складається прогноз обсягу продажів, від яких очікуються виплати роялті. Визначати обсяг виробленої за ліцензією продукції слід по кожному року із урахуванням того, що в перші роки освоєння її випуску може і не бути, потім відбувається нарощування обсягів, далі - спад у зв'язку із моральним старінням нововведень;

2) визначається ставка роялті;

3) визначається економічний термін дії патенту або ліцензії. Юридичний і економічний терміни дії можуть не збігатися, тому варто зробити реалістичний прогноз щодо тривалості платежу;

4) розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку відсоткових відрахувань від прогнозованого обсягу продажів;

5) від очікуваних виплат по роялті віднімають всі видатки, пов'язані із забезпеченням патенту або ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати);

6) розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті;

7) визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті.