2. Розширення сфери діяльності міжнародних організацій і лібералізація зовнішньої торгівлі.

3. Транс націоналізація компаній. Загалом поняття транс націоналізації надто складне і комплексне, щоб розглядати його як складову частину будь-якого іншого поняття. Водночас у контексті глобалізації потрібно наголосити, що транс націоналізація компаній є однією з визначальних причин глобалізації, оскільки дає змогу компаніям, з одного боку, отримувати додаткові надприбутки, сприяючи тим самим концентрації капіталу і монополізації відповідних галузей, а з іншого – обходити певні урядові обмеження, переносячи конфлікти з міждержавного на внутрішньо фірмовий рівень.

4. Стандартизація ринків та утворення мегасуспільства. Значення стандартизації ринків та галузей у різних країнах не можна недооцінювати, оскільки вона знижує рівень культурних та інших відмінностей між країнами, усуваючи одну з найсуттєвіших перешкод на шляху розвитку міжнародного бізнесу. Зокрема, якщо на початку ХХ ст.. ринок споживчих товарів і відповідно структура споживання у різних країнах суттєво відрізнялися, то вже у 50-х роках можна було говорити про існування таких «всесвітніх» торговельних марок, як «Coca-cola», “Marlboro”, “Camel”, та “Procter & Gamble”. У наш час майже повсюдно функціонують ресторани швидкого харчування “Mc Donald’s”, магазини побутової електротехніки “Sony”, “Phillips”, “Panasonic”, готелі “Hilton” та “Mariott”. Таким чином, можна впевнено говорити про створення глобального ринку.

5. Глобалізація тіньової економіки. Ще однією причиною неминучості «офіційної» глобалізації є існування тіньової економіки, глобалізація якої в наш час стає очевидною. Йдеться не лише про суто кримінальні види діяльності, поняття «кордонів» для яких у багатьох галузях (наприклад, наркоторгівлі) означає лише певне додаткове ускладнення транспортування і відповідно подорожчання товару, але й про цілком легальну торгівлю, яка при наявності торговельних обмежень перетворюється на контрабанду. За підрахунками експертів Інтерполу, загальний оборот тіньової економіки в світі становить декілька трильйонів доларів. Тому для протистояння цим зловживанням зусиль окремих держав стає замало, а отже, необхідно, з одного боку, створювати наддержавні структури, а з іншого – впорядковувати стихійні глобалізацій ні процеси і спрямовувати їх у цивілізоване русло.

Спостерігаючи за ходом реальних процесів, головним чином динамікою та змінами територіальної структури товарообігів, а також переговорами й політичним розкладом сил, наприклад, між Північною і Південною Америкою або Західною Європою і Східною Азією, можна помітити, що сучасний регіоналізм є радше локомотивом, який приводить у рух поїзд глобалізації, ніж бар’єром на її шляху.

Отже, у свою чергу, глобалізація світового ринку не тільки не суперечить дедалі інтенсивнішим регіональним інтеграційним процесам, але, навпаки, є каталізатором їх розвитку. Найвиразніше це бачиться через призму безупинної конкуренції, а також наближення, проникнення і просування інтеграції ринків трьох найбільших економічних центрів та їх найближчих торговельних, фінансових й інвестиційних партнерів – Європейського Союзу, NAFTA і Японії. Ядром NAFTA є США. Крім того, до складу цієї організації входять Канада і Мексика. Населення країн NAFTA налічує близько 390 млн. осіб, а ВВП цієї групи держав перевищує 8 трлн дол. Або в середньому 17 тис. дол. на душу населення.

Європейський Союз, як і США, створює майже четверту частину світового валового продукту. Уживання в такому контексті терміна «ВВП» (валовий внутрішній продукт) може видаватися дещо неадекватним. Завдяки глобалізації спочатку деякі регіони, а з часом, може статися, весь світ стане єдиною «країною» або єдиним внутрішнім ринком.

Сьогодні у розробці нових концепцій розвитку глобальної економіки беруть участь різні міжурядові та неурядові організації. Особливо активні в цьому напрямі Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада з вивчення людства, Інститут «Відкрите суспільство» (Фонд Сороса) тощо. Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного, екологічного характеру призвело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної системи. Учені різних країн розробили більше десяти моделей глобальної економіки, які пропонують варіанти вирішення світових проблем. Найбільш відомими серед них є модель Римського клубу «Перебудова світового порядку», підготовлена Я. Тінбергом, а також розробки Б.Гаврилишина, І.Медоуза, Д.Форрестера, та ін. переважна більшість проектів гармонізації глобальної економіки на центро-переферійній моделі, яка передбачає федеративний розвиток. Управління світовим порядком покладається на світовий уряд, якому доручається забезпечення добробуту й безпеки всього населення планети. Водночас зберігаються й національні уряди, роль яких, щоправда, зводиться до мінімуму. Світовий уряд повинен виконувати всі основні функції, серед яких створення системи безпеки, загальної світової валюти, законів, які забезпечать належну охорону довкілля планети, управління світовими ресурсами, а також довгострокової політичної стратегії.

Крім вищевказаних, існує ще чимало регіональних об’єднань, для яких є характерним нав’язування контактів між суб’єктами господарювання, що функціонують у рамках різних національних економік. Через це економіки з часом стають дедалі менш національними і дедалі більш міжнародними або й зовсім національними. При цьому рівень їх торговельних і фінансових зв’язків може бути різним. Відрізняються також і ступені інституціоналізації їх співпраці.

Нині ситуація складається таким чином, що торгівля концентрується навколо трьох епіцентрів, одним з яких є Європейський Союз, другим – США, а третім – Японія. Наприклад, 76% імпорту Мексики походить з США. До Чехії та Угорщини близько 65% імпортованих товарів привозять з ринку Європейського Союзу і менше 5% - з США. У свою чергу Мексику купує в ЄС близько 10% імпортованих товарів, а в Японії, свого партнера з АРЕС по інший бік океану, - мізерні 4%, тому що на переважну більшість торгівлі впливають відносини з США. У членів АСЕАН, а також Китаю та Індії, маємо справу з набагато більшою диверсифікацією зовнішніх ринків як з боку імпорту, так і експорту. Тому, виходячи з такої перспективи, можна сказати, що ці країни більше «глобалізовані», ніж, наприклад, Франція або Канада, не кажучи вже про Україну.

Подальша еволюція глобалізації великою мірою залежить від інтеграції згаданих трьох велетенських ринків, які в сукупності створюють більше половини світового глобального продукту. Але повна інтеграція не відбуватиметься доти, доки не буде принципово перебудована міжнародна валютна система. Логіка. Яка призвела до створення спільної валюти ЄС, і тут має своє застосування.

Отже, ідеальна глобалізація тотожна одному повністю й ідеально інтегрованому ринку. Це означає, що в принципі стосовно кожного товару, який є предметом обміну в глобальному масштабі, ми мусимо мати справу тільки з однією кривою попиту й однією кривою пропозицією. Вони повинні перетинатися в одній точці рівноваги, яка визначатиме одну ціну на одному ринку.

У підсумку треба зазначити, що глобалізація виступає як складний економічний процес, покликаний підвищити ефективність господарювання. Ідеальний глобальний ринок – це багато ринків, які функціонують у повній взаємній гармонії в різних місцях планети подібно до того, як ідеальною демократією є її повсюдне панування в усіх країнах. Сучасний світ поки що надалі залишається світом національних валют з їхніми коливаннями курсів, що відбиває бажання до використання інших ділянок того самого ринку. Проте досвід постмодерністської реконструкції сьогодні акцентований у світосприйманні привілейованих груп, як виявляється, безпосередньо стосується і непривілейованих. Але якщо для перших реконструкція є визволенням – зрозуміло, класово-егоїстичним, що передбачає ліквідацію всіх соціальних і національних зобов’язань, - то для інших вона означає перспективу відчуження від усіх попередніх соціальних і культурних завоювань цивілізації. Деконструктивісти першого роду прагнуть будь-якими способами поділити попередні соціальні структури в інститути, оскільки у них занадто багато інвестовано низами, які прагнуть освоїти свою частку із загальних можливостей демократичного модерну.

Сьогодні національна держава в більшості країн встигла стати плебейськи демократичною, такою що інтегрує соціальні програми незахищеної більшості. Проте, це не задовольняє антиглобалістів, які особливо в останні роки стали більш категоричнішими стосовно свого «контра».

КОНТРОГЛОБАЛІЗМ

Процеси глобалізації йдуть тому, що приносять прибуток. Більший прибуток – інтенсивніше посилюється глобалізація. А контроглобалізм при цьому відображає незадоволення розподілом прибутку і непрозорістю цього процесу. Спираючись на філософське вчення Гегеля (філософські тріади), нинішній цикл глобалізації (антитезис) – це і посилення контрглобалізму типу «глобалізація не має і не може мати людського обличчя». Нинішні контрглобалісти – це, як правило, непримиренні вороги ринкового капіталізму, як і тверезомислячі, але погано інформовані люди. Проте так чи інакше на повістці дня – загострення суперечностей глобальної економіки, ослаблення позицій протекціонізму в міжнародній політиці й відповідні зміни інституціальних структур і механізмів.

Критикуючи розвинуті країни, антиглобалісти пред’являють Заходу вимоги, які абсолютно неможливо виконати. Фактично, вони пропонують Сполученим Штатам і країнам Європи поділитися своїм багатством і впливом з периферійними регіонами планети. Але чи мають бідні держави право вимагати збільшення допомоги, якщо і сьогодні безповоротні поставки забезпечують до 18 % продовольства і до 60% лікарських препаратів, які споживають у 65 найбідніших країнах світу?

Крім цього, у сьогоднішньому глобальному світі є чимало надзвичайно багатих людей, які усвідомлюють, що життя людини не залежить від її багатств. Вони щедро діляться своїм багатством з бідними. Прикладом такої людини-мецената може бути творець Microsoft – Б.Гейтс. якщо б він був «окремою країною», то у рейтингу країн за кількістю його особистих витрат на допомогу слаборозвинутим країнам у 2005 р. він був би на 1-му місці після Фінляндії, яка займає 17-те місце. До речі, у 2005 р. на 1-му місці у цій гуманній глобальній справі США – 27,5 млрд., Японія – 13,1 млрд., Фінляндія – 897 млрд. дол.., а Гейтс (фундація) – 844 млн. дол. США.

Проте, в цілому, завдання абстрактної справедливості не має вирішення. Формат підтягування відсталих, як милосердя до утримання, виявився неефективним.

Глобальна допомога йде на боротьбу із СНІДом, малярією, а також менш знаними хворобами, в основному, регіонального значення.

Так чи інакше, в ідеології антиглобалістів етнічні релігійні конфлікти є результатом провокацій з боку капіталізму. Наступна світова війна може бути війною не в традиційному розумінні, а війною громадянською – об’єднані держави проти об’єднаних нонконформістів. Сучасний антиглобаліст – це антиконформістський рух за принципом «contra». Його історична місія полягає скоріше у створенні нестабільного фонду розвитку при відсутності позитивної частини «pro». Серйозну альтернативу сьогоднішній моделі глобалізації запропонують зовсім інші сили. Неабияке задоволення від їх появи прозвучало в одному з виступів лауреата Нобелівської премії М.Фрідмена, провідного авторитета лібералізму, влітку 2002 р.: «… максимум через 15 років Європейський Союз припинить соє існування через національний егоїзм. Ще раніше щезне євро». Чого в цьому більше – аналізу чи кон’юнктури – сказати важко. Але напевно можна прогнозувати певну деінтеграцію з майбутнім розширенням європейського співтовариства. Звичайно, ці слова вченого за чисту монету брати не варто. Проте до них все ж варто дослухатись. Адже хіба не у нас на очаз розкололась «імперія зла» - СРС Р?

На противагу М. Фрідмену лауреат Нобелівської премії Р.Манделл пропонує створити валютний союз між регіонами. А далі – спільну світову валюту. До речі, така валюта у вигляді золота вже справно функціонувала у свій час. Тому, можливо, й доречною, наприклад, була б спроба Міжнародного валютного фонду утворити якийсь, скажімо, єдиний світовий «Глоб» чи щось подібне. Але для цього МВФ повинен стати світовим міністерством фінансів. А поки що світ перейшов у ХХІ ст.. з 180 національними валютами, а розпочинав ХХ ст. з 80-ма.

У світі йде «відмивання брудних грошей» через перерахування наявних грошей на рахунки підставних осіб, вивезення наявних грошей із країни за допомогою кур’єрів з метою подальшої репатріації через іноземні банки, камуфлювання справжнього походження грошей, укладання фіктивних орендних договорів і фіктивних контрактів на поставку неіснуючих товарів, платежі за допомогою акредитивів тощо. Згідно зі статистичними даними, у світі щорічно відмивається понад 500 млрд. грошових засобів.

Боротися з таким явищем важко, оскільки операцію можна здійснити за декілька годин, а для того, щоб зібрати всі ланки ланцюга, яким йдуть гроші, можуть знадобитись роки.

Крім цього, дотепер не знаходить вирішення проблема офшорних зон, офшорних банків, у яких обриваються сліди «брудних» грошей. Правда, певних успіхів у цій справі дещо вдалося домогтися FATF. Було видано низку рекомендацій та інших циркулярів, які повинні виконуватися всіма країнами.

Україна має виконувати всі циркуляри FATF. Адже об’єднаний ринок 25 європейських країн з населенням 450 млн. у подальшій перспективі може стати найбільшим у світі споживачем українських товарів.

Проте у короткотерміновій перспективі від’ємними наслідками для України можуть бути, насамперед, скорочення експорту в країни Балтії, впровадження в нових країнах ЄС нетарифних обмежень, втрата традиційних ринків збуту в нових країнах через поширення на них антидемпінгових заходів ЄС, які стосуються України, зменшення обсягів пасажирських перевезень тощо.

Реальності, в яких відбувається процес глобалізації, знаходять своє вираження в широкій амплітуді суспільних суперечностей:

1. Суперечності між загальнолюдськими інтересами у взаємозалежному світі та національно-етнічних особливостях, між глобалізацією і прагненням до ідентичності, самовизначення народів, соціальних спільностей, особистостей.

2. Проблеми сумісності та несумісності різних локальних цивілізацій, їх суперечливого взаємного впливу – проблеми, які не пом’якшуються, а ще більше загострюються в період прискореної глобалізації.

3. Суперечності між гомогенізацією і диверсифікацією, об’єднанням і фрагментацією, інтеграцією і протидіючими тенденціями;

4. Суперечності, які поглиблюються внаслідок нерівномірності світового розвитку, що проявляється у зростаючому розриві у рівні доходів між зоною «золотого мільярда» і більшістю рещти населення світу;

5. Науково-технічні диспропорції та соціально-економічна поляризація, яка посилюється внаслідок того, що на антагонізми, притаманні індустріальним і напівіндустріальним суспільствам, накладаються нові суперечності інформаційної епохи;

6. Суперечності між транснаціональними корпораціями, їх політикою й інтересами різних категорій працівників найманої праці, вимогами їх організацій.

7. Суперечності, що впливають із потреб розширення громадянської участі, поглиблення демократії на різних рівнях, з одного боку, і реальною владою технократів, які прагнуть уникати й уникають контролю за своєю політикою з боку суспільних «низів» і середніх верств, а також національно-державних інститутів – з іншої.

Так чи інакше державам, зокрема тим «бідним», треба нарощувати символічний капітал, у надрах якого зосереджують ся більш масштабні синтези і відкриваються довгострокові перспективи. Зорієнтовані на довгострокову перспективу люди, навіть поділені високими соціальними бар’єрами, вимушені замислюватися про мистецтво життя разом.

Проте, країни-аутсайдери сучасного світу глобалізації можуть стати джерелом контрглобалізму, своєрідним зовнішнім пролетаріатом-могильником цивілізації. Тим більше, що у глобальному масштабі нерівність між країнами ще більше посилюється. Сьогодні США, європейські країни та Японія у 100 разів багатші, ніж Ефіопія, Гаїті і Непал, перш за все, тому, що перші розвивались в останні 100 років, а інші – ні. Відповідний розрив між країнами на початку ХХ ст.. складав 9:1. Швидкий економічний ріст в Індії і Китаї, які належать до найбільших та найбідніших країн, сприяє зменшенню нерівності у світі.

Бідність є глобальною проблемою. Загальна кількість бідних перевищила 1,3 млрд осіб, при цьому 2/3 всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеш, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В’Єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). За оцінками Світового банку, ¼ населення світу проживає в умовах жахливого зубожіння. На особливу увагу заслуговують люди, які проживають в умовах абсолютного зубожіння, що потрапили в це становище в результаті дискримінації або з причини свого віку, інвалідності, хвороби. Усе це зумовлює прийняття міжнародним співтовариством обов’язку ліквідувати бідність як соціальне явище до визначеної дати, яка повинна бути встановлена кожною окремою країною світу.

Усі потреби людини в узагальненому вигляді дослідники поділили на 13 груп, серед яких на 1-му місці – продукти, питна вода та безалкогольні напої, що споживаються вдома, і на 2-му – ті ж самі категорії, але які споживаються на підприємствах громадського харчування. Модифікуючи цей поділ, запропоновано такий формат забезпечення потреб людини в країнах з різним рівнем розвитку.