Філософія Сократа

Філософія Сократа (5-4 ст. до н.е.) висуває думку про те, що істинним світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю.

«Людино, пізнай саму себе і ти пізнаєш весь світ» - таке філософське кредо Сократа. Сократ не залишив по собі жодних філософських трактатів, про його погляди ми знаємо з праць його учнів, зокрема, Платона. У бесідах в дискусіях сформувався метод Сократа. Його суть полягає в наступному: Істина не знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, що спільно її шукають в процесі стикання думок та точок зору. Саме мистецтво вести суперечки він називає діалектикою. Сократ доводив, що в людській свідомості є і суб`єктивний і об`єктивний зміст, тобто, не просто індивідуальні думки, а всезагальне, все обов’язкове знання. Але це знання індивід може набути лише власним зусиллям, а не одержати зовні. Звідси прагнення шукати істину в діалозі, критично оцінюючи загальноприйняті думки.

Сократ ніколи не вважав себе «мудрим», а лишень таким, що любить мудрість. Тому-то він полюбляв говорити: «Я знаю, що я нічого не знаю». «Чим більше коло твоїх знань, тим більший дотик з невідомим». «Тому, хоча я нічого й не знаю – і більшість не знає й того».

Платонівське вчення про ідеї

(427-347 рр. до н.е.)

Ідеї у Платона, це ніщо інше як думки які передують речам і є їхньою причиною, тими зразками за якими були створені ці речі. Ідеї – вічні, незмінні, досконалі і являють собою справжнє буття, сутність усього сущого.

Водночас ідеї є метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Людська думка, на його думку, є безсмертною. До втілення в людину вона жила в світі ідей, безпосередньо споглядала ідеї. Втілена в людину, думка через відчуття сприймає речі, які нагадують їй ідеї. Тому пізнання в Платона зводиться до пригадування.

Платонівська ідея фактично об`єктивоване поняття всього сущого – Бога. Тому ідею всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра – джерела істини, краси і гармонії. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. За Платоном тіло – смертне, а душа безсмертна. Призначення тіла бути тимчасовим вмістилищем душі.

Якщо у світі загальним є ідеї, в людині – думка, то в суспільстві – держава, яка зобов`язує індивідів, як носіїв ідеї до взаємодії. Індивід розглядається як знаряддя держави. Виховання, мистецтво – все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватну власність заперечував Платон в ім`я держави. Спостерігаючи недосконалість державного устрою Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Природна нерівність породжена недосконалістю душі, а відповідно існують різні соціальні стани людей: філософи, правителі, воїни, ремісники, землероби, митці, купці. Якщо в державі і всі займаються за своїм покликанням – то держава справедлива.