§ 3. Суб'єкти, об'єкти і зміст сімейних правовідносин

Суб'єктами сімейних, як і будь-яких правовідносин, є особи, які беруть у них участь. У літературі зазначається, що однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що їх суб'єктами можуть бути лише громадяни¹.

Згідно зі ст. 2 СК учасниками регульованих ним сімейних правовідносин є подружжя, батьки й діти, усиновлювачі та усиновлені, мати й батько дитини, баба, дід, прабаба, прадід та внуки, правнуки, рідні брати й сестри, мачуха, вітчим і пад­черка, пасинок. Крім того, як випливає зі змісту ч. З ст. 2 і глав 19 і 20 СК, цими учасниками можуть бути опікун, піклу­вальник і дитина, над якою встановлено опіку або піклування, а також особа, яка уклала договір про патронат, і дитина, пере­дана у сім'ю патронатного вихователя.

Як зазначає 3. Ромовська, на відміну від цивільних право­відносин учасниками сімейних правовідносин можуть бути лише люди. При цьому називати їх фізичними особами не прийнято².

Треба підкреслити, що нині поняття людини і фізичної осо­би збігаються. Однак в історичному аспекті фізична особа — це не будь-яка людина, а людина, яка має правоздатність³.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути не тільки громадяни України, а й, як це випливає зі змісту ст. 26 Кон­ституції, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Водночас, як виняток, у ви­падках, передбачених законом, одним із суб'єктів сімейних правовідносин може бути організація. Так, відповідно до ч. 1

¹ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М, 1971. — С 16; Советское семейное право. — К., 1982. — С. 51; Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. - С. 286—287, 302; Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское се­ мейное право. — М., 1974. — С. 36—37; Сімейне право України. — К., 2002. — С. 34; Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-прак­ тичний коментар. — К., 2003. - С. 12—13.

² Див.: Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — К., 2003. — С. 12-13.

¹ Детальніше див.: Гражданский кодекс Украины: комментарий. — Т. 1. — Харьков, 2003. — С. 65.

75

ст. 248 СК дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, має право на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності. У такому разі згідно зі ст. 245 СК адмі­ністрація дитячого закладу або закладу охорони здоров'я вико­нує щодо дитини функції опікуна та піклувальника і тому є учасником сімейних правовідносин з дитиною, яка в ньому проживає.

Учасники сімейних, як й будь-яких інших, правовідносин повинні мати відповідну правоздатність. Сімейна, як і цивіль­на, правоздатність особи виникає у момент її народження. Під нею треба розуміти здатність особи бути учасницею сімейних правовідносин, тобто мати сімейні права та обов'язки. Обсяг сімейної правоздатності не є незмінним. Він розширюється залежно від віку людини до 18 років. Шлюбна правоздатність виникає у чоловіка з 18 років, а у жінки — з 17 (ч. 1 ст. 22 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам цієї особи. Можливість бути усиновлювачем виникає у особи також з 18 років (ст. 211 СК). Водночас право на виховання, утримання виникає в особи з моменту її народження. Обмеження сімей­ної правоздатності можливе лише у випадках та в порядку, встановлених законом. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 166 СК особа, позбавлена на підставі рішення суду батьківських прав, не може бути усиновлювачем, а також опікуном та піклувальником.

Від сімейної правоздатності треба відрізняти сімейну дієздат­ність, під якою необхідно розуміти здатність особи своїми діями набувати сімейних прав та обов'язків і здійснювати їх. Сімейна, як і цивільна, дієздатність залежить від віку особи та стану її психіки, що не має ніякого значення для сімейної правоздат­ності. У повному обсязі сімейна дієздатність виникає у особи з досягненням нею повноліття. Навіть укладення шлюбу не по­роджує цього. Усиновлювачами, опікунами і піклувальниками можуть бути лише особи, які досягли повноліття (статті 211 і 244 СК).

Водночас, як слушно зауважує А. Сергеев, можливість самос­тійно здійснювати значну кількість сімейних прав та обов'яз­ків виникає у громадян до досягнення ними повноліття¹. Так, кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого

Д ив.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 304.

права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК дружина і чоловік мають право самостійно укладати шлюб­ний договір незалежно від досягнення ними повноліття. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. Згідно зі ст. 149 СК зміна по батькові дитини, яка досягла 14 років, у разі, якщо її батько змінив своє ім'я, допускається за її згодою. Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, і можуть здійснювати їх самостійно (ч. 1 ст. 156 СК). Відпо­відно до ч. 2 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Треба зазначити, що дострокове виникнення у особи ци­вільної дієздатності у повному обсязі (емансипація) не веде до появи такої ж сімейної дієздатності. Так, згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а відповідно до ч. З цієї статті — фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Причому згідно з ч. 4 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. Однак якщо зазначені особи не досягли повноліття, вони, як вже зазначалося, не набувають сімейної дієздатності у повному обсязі, зокрема не можуть бути усиновлювачами, опікунами та піклувальниками. Тому не можна погодитись з М. Антокольською, яка вважає, що у сімейному і в цивільно­му праві повна дієздатність виникає одночасно¹.

Об'єктами сімейних правовідносин є ті нематеріальні та матеріальні блага, заради одержання й захисту яких особи вступають у сімейні правовідносини. На погляд В. Рясенцева² і Є. Ворожейкіна³, об'єктами сімейних правовідносин є дії та речі. З наведеною думкою навряд чи можна погодитись. Об'єк­тами сімейних правовідносин, як слушно зазначають деякі авто­ри, можуть бути особисті нематеріальні блага, послуги сімей­ного характеру (корисні властивості речей), майно (речі) або інші матеріальні блага⁴. Так, батьки мають право визначати

¹ Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — С 84.

² Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 50—51; Совет­ ское семейное право. — М., 1982. — С. 48.

³ Див.: Белякова A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. — М., 1974. - С. 48-49.

⁴ Див.: Советское семейное право. — К., 1982. — С. 52.

77

прізвище (якщо у них різні прізвища), ім'я, місце проживання дитини (статті 145, 146, 160 СК). Дії визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Об'єктами ж останніх є результати (корисні властивості) дій. Так, об'єктом прав та обов'язків батьків щодо виховання дітей є результати цього процесу. Діти ж не можуть бути об'єктами сімейних правовід­носин, оскільки вони є їх суб'єктами. Об'єктами майнових сімейних правовідносин, як слушно зазначено в літературі, є матеріальні блага, тобто майно, що належить їх учасникам, і засоби матеріального утримання, яке одні учасники цих право­відносин мають надавати іншим¹.

Не можна погодитись з І. Дзерою, яка відносить до об'єктів сімейних правовідносин право дружини на материнство (ст. 49 СК), а чоловіка на батьківство (ст. 50 СК), право подружжя на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК), право на особисту свободу (ст. 56 СК) тощо². Право дружини на материнство і право чоловіка на батьків­ство, як зазначено в літературі, є елементами їх правоздатності або суб'єктивними сімейними правами. Права ж, передбачені статтями 54 і 56 СК, — це суб'єктивні сімейні права³. Елементи, що визначають зміст сімейної правоздатності, та суб'єктивні сімейні права й обов'язки не можуть бути об'єктами сімейних правовідносин.

Зміст сімейних, як й будь-яких, правовідносин становлять суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Суб'єктивне сі­мейне, як й будь-яке суб'єктивне, право — це передбачена нормами об'єктивного права міра можливої поведінки пра­вомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб. Сімейні правовідносини, як вже зазначалося, мають від­носний характер. Тому суб'єктивному сімейному праву пра­вомочної особи відповідає сімейний обов'язок іншої особи або певного кола осіб. Так, праву дружини та чоловіка на вибір місця свого проживання (ч. 1 ст. 56 СК) відповідає обов'язок другого з подружжя не перешкоджати цьому, а праву дитини на належне батьківське виховання (ст. 152 СК) — обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини (ст. 150 СК). Ана­логічну структуру мають і сімейні суб'єктивні майнові права та обов'язки. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов'язок другого з них виплачувати його за наяв-

ності умов, передбачених законом, наприклад, ст. 75 СК.

Суб'єктивний сімейно-правовий обов'язок на відміну від суб'єктивного сімейного права є мірою не можливої, а передба­ченої нормами об'єктивного права належної поведінки зобов'я­заного суб'єкта. Як слушно зазначено у літературі, більшість сімейно-правових обов'язків закріплена у сімейному законодав­стві і виникає у суб'єктів сімейних правовідносин за наявності відповідних юридичних фактів (народження дитини, вступ у шлюб, непрацездатність та потреба у матеріальній допомозі одного з подружжя тощо)¹. Водночас суб'єкти сімейних право­відносин добровільно можуть брати на себе й додаткові сімейно-правові обов'язки, наприклад, під час укладення шлюбного до­говору (статті 93, 98, 99 СК) або договору подружжя про на­дання утримання одному з них (ст. 78 СК).

Треба також підкреслити, що конкретні сімейні суб'єктивні права та обов'язки виникають у особи за наявності певних юридичних фактів на основі сімейної правоздатності. Так, на основі шлюбної правоздатності за наявності зареєстрованого шлюбу виникають суб'єктивні права та обов'язки у подружжях.