25. Жан Батіст Сей та його економічні теорії.

Жан Батист Сей (1767 – 1832) – відомий французький вчений-економіст, професор, представник класичної політичної економії.   Свої економічні ідеї Ж. Б. Сей виклав у таких основних працях: „Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства” (1803), „Англія та англійці” (1814), „Катехізис політичної економії” (1817), „Повний курс політичної економії” (1828 – 1829).

У своїх працях Ж. Б. Сей:

– обмежував предмет політичної економії позитивною стороною. Критикував А. Сміта за те, що той зробив значну поступку нормативній стороні політичної економії, намагався прив’язати абстрактну теорію до практичних рекомендацій для державних чиновників; 

– виклав своє бачення предмета політичної економії. Визначив політичну економію як науку про закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням багатства. Економічні закони так само як і закони природи, є об’єктивні,не встановлюються і не створюються людьми,а випливають з природи речей; – висловив свою думку з приводу метода політичної економії. Ж. Б. Сей вважав, що необхідно поєднувати два наукових метода дослідження: індуктивний (логічне висновування від поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів до узагальнених) і дедуктивний (логічне висновування від загальних положень до поодиноких випадків,);

– завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну і непродуктивну працю. Ж. Б. Сей вважав, що продуктивною є будь-яка праця, якщо вона здійснюється за допомогою сил природи, капіталу та праці людей і має корисні результати;

– не визнавав працю вартісною основою товарів. Ж. Б. Сей наголосив, що корисність є „першоосновою цінності”. Розвиваючи „теорію корисності”, Ж. Б. Сей стверджував, що виробництво створює корисність, яка в свою чергу надає предметам цінність. Остання розглядається як мірило корисності. Вчений обстоював думку про те, що „ціна предмета слугує...правильною вказівкою корисності, яку люді визнають у предметі”, якщо не було впливу інших обставин;

– обгрунтував теорію трьох факторів виробництва, яка є найбільш універсальним варіантом класичної факторної теорії цінності, у якої Ж. Б. Сей підкреслював визначальну роль корисності у формуванні цінності. Згідно з цією теорією, три основні фактори виробництва – праця, капітал і земля – формують цінність товарів та визначають доходи власників цих факторів: зарплату найманих робітників (носіїв праці), прибуток підприємців (власників капіталу), ренту землевласників;

– визначив провідну роль машинного виробництва та технічного прогресу у створенні багатства нації;

– розглядав підприємців як ключовий чинник економічного розвитку, що здатний взяти на себе відповідальність за „всі шанси успіху чи невдачі виробництва”;

– відокремлював власників капіталу від підприємців, зазначаючи, що прибуток підприємця складається, як правило, з двох частин. До першої частини він відносив промисловий прибуток, або процент на капітал, що акумулюється за допомогою часу, виробництва та ощадливості. До другої – підприємницький дохід;

– розробив теорію ринків, яка пізніше одержала назву „закон ринків”, або „закон Сея”. Суть цього закону в тому, що виробництво не тільки збільшує пропозицію товарів, але й породжує адекватну потребу в споживанні (попит) на них завдяки необхідності покривати витрати виробництва. Якщо коротко, то пропозиція створює відповідний їй попит. У своїх міркуваннях Ж. Б. Сей виходив з того, що оскільки в ринковій економіці відбувається обмін продуктів на продукти, а кожний продавець виступає водночас і покупцем, то сукупний попит і сукупна пропозиція – взаємозалежні.    – обґрунтував на ґрунті „закону ринків” можливість безкризового розвитку ринкової економіки. На думку Ж. Б. Сея, надвиробництво стає неможливим тому, що в масштабі суспільства пропозиція і попит завжди урівноважуються. Збут для продуктів створюється самим виробництвом. „Кожний продукт з моменту свого вироблення, створює збут для іншихпродуктів на повну суму своїй цінності”. Водночас вчений допускав можливість порушення пропорцій між попитом і пропозицією на окремих товарних ринках, розглядав досягнуту рівновагу між ними лише в середньому як тенденцію. Згідно міркувань Ж. Б. Сея, якщо окремі товари не продаються, то це означає, що їх вироблено надто багато, або інших товарів вироблено менше, ніж потрібно. Для того, щоб продати товари, яких вироблено занадто багато, необхідно збільшити виробництво дефіцитних товарів. Їх додаткова пропозиція збільшить попит на інші товари.