9. Досократівський період античної філософії.

Самі античні автори, задаватися питанням про історичне початку філософії, вказували як на її родоначальників на фігури семи мудреців. Один з них, Фалес Мілетський, з часу Аристотеля вважається першим філософом Греції. Він - представник мілетської школи, до якої також належали Анаксимандр, Анаксимен, Ферекід Сіросскій, Діоген Аполлонійський та ін За нею йде школа елеатів, займалися філософією буття (бл. 580-430 рр.. До н. Е..). До неї належали Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Меліс. Одночасно з цією школою існувала школа Піфагора, яка займалася дослідженням гармонії, міри, числа, до якої поряд з іншими належали Філолай (кін. V ст. До н. Е..), Лікар Алкмеон (бл. 520 до н. Е..), Теоретик музики, філософ і математик Архит Тарентський (бл. 400-365 до н. е..). Її прихильником був також скульптор Поліклет Старший (кін. V ст Р. X.). Великими одинаками є Геракліт, Емпедокл і Анаксагор. Демокріт, з його енциклопедично всеохоплюючим мисленням, разом зі своїм попередником напівлегендарним Левкіппа і демокритовском школою, є завершенням досократовской космології. До цього ж періоду можна віднести і ранніх софістів (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік).

10. Антична філософія ( Сократ, Платон, Арістотель)

Завдяки трьом найвидатнішим представникам грецької філософії - Сократу, Платону і Арістотелю - Афіни приблизно на 1000 років стали центром грецької філософії. Сократ вперше в історії ставить питання про особистості з її рішеннями, що їх диктують совістю, і з її цінностями. Платон створює філософію як закінчену світоглядно-політичну та логіко-етичну систему; Аристотель - науку як дослідницько-теоретичне вивчення реального світу. Прихильники Платона групуються в школу, відому під назвою Академії (стародавня Академія - 348-270 до н. Е.., Середня - 315-215 до н. Е.., Нова - 160 до н. Е.. - 529 н. Е..); найважливіші представники середньої Академії - Аркесілай і Карнеад; нової - Цицерон і Марк Теренцій Варрон (116-28 до н. е..); за Академією слід т. н. «Середній» (на відміну від «нового») платонізм (куди поряд з ін входили Плутарх Херонейская (бл. 45 - 120) і Фрасілл (коментатор Платона і придворний астролог Тиберія). Прихильники Арістотеля, здебільшого відомі вчені, які займалися питаннями конкретних наук, називалися перипатетиками; серед більш древніх перипатетиків поряд з іншими відомі ботанік і характерології Теофраст, теоретик музики Аристоксен (бл. 350 до н. Е..), Історик і політик Дікеарх з Мессіни; серед більш пізніх перипатетиків - фізик Стратон, географ і астроном Аристарх Самоський (учень Стратона, бл. 250 до н. е..) і Клавдій Птолемей (бл. 150 н. е..), лікар Гален, коментатор Аристотеля Андронік Родоський (прибл. 70 до н. е..).

11. Середньовічна філософія, її особливості

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин. На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Середньовічна філософія існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика цього періоду концентрувалась навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалась як течія богословської .думки. Звідси її функціональне визначення Фомою Аквінськнм; "Філософія - наймичка богослов'я". Середньовічна філософія включає три етапи : - апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.

- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.

- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії. Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії? Коротко, ці риси можна звести до наступних: 1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування; 3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль). 4.Геоцентризм; 5.Переважання ідеалістичних напрямків у філософії; 6. Слабкі паростки матеріалізму.