Функціональна структура управління

При функціональній організації формуються підрозділи, кожний з яких очолюється функціональними керівниками, припустимо X₁, Х₂ та Х₃. Такими керівниками можуть бути: головні технолог, інженер, конструктор, бухгалтер, керівники постачання та збуту. У великих корпораціях – це, як правило, віце-президенти, або заступники директора з виробництва, фінансів, маркетингу , кадрів, науково-дослідних розробок, інвестицій. Безпосередні підлеглі А₁, ..., А₄ підпорядковуються функціональним керівникам, що, як видно зі схеми, збільшує і ускладнює зв’язки в організації.

Переваги лінійної організаційної структури підприємства:

• висока компетентність керівництва;

• спрощення діяльності кожного керівника внаслідок спеціалізації на певному виді діяльності;

• зменшення рівня завантаженості організаційної структури інформацією в рамках кожного функціонального підрозділу та зменшення часу на проходження інформації між рівнями;

• субординація в управлінні, яка здійснюється за функціями, дає змогу уникати дублювання діяльності виконавців.

Недоліки лінійної організаційної структури підприємства:

• підлеглість безпосередніх виконавців кільком функціональним керівникам може породжувати неузгодженість рішень і суперечність інтересів;

• порушення принципу єдиновладдя може призвести до підвищення ймовірності невиконання певних рішень;

• складність контролю;

• можливість конфлікту між функціональними керівниками;

• недостатня гнучкість структури;

• зниження дисципліни та відповідальності виконавців.

Загалом лінійна та функціональна структури управління або їхня лінійно-функціональна комбінація мають обмеження, що породжені слабкістю зворотних зв’язків: від виконавців до керівників. Роль підлеглих, головним чином, пасивна — виконуй не обговорюючи. Придивившись до схем, помічаємо їхню подібність до піраміди.

3) Лінійно – функціональна організаційна структура управління – це така структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних відділів апарату управління. Це поєднання лінійної та функціональної структури управління.

Із схеми випливає, що функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: 1) або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника; 2) або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень; 3) або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Переваги лінійно-функціональної структури:

• поєднує переваги лінійних та функціональних структур;

• забезпечує відносно швидке здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності;

• спеціалізація функціональних керівників.

• є найдоцільнішою за масового виробництва зі сталим асортиментом продукції та незначними еволюційними змінами технологій ї виготовлення;

• розширення можливостей підготовки і прийняття компетентних рішень;

• скорочення часу на вирішення технологічних питань.

Недоліки лінійно-функціональної структури:

• складність урегулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

• невідповідність між відповідальністю і повноваженнями керівників різних рівнів і підрозділів;

• нераціональні інформаційні потоки; в умовах реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників;

• така структура чинить опір здійсненню змін в організації.

Лінійно-функціональна організаційна структура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції при незначних (еволюційних) змінах технології виробництва.

4) Матрична організаційна структура управління – це така структура управління, в якій поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно – спеціалізовані ланки – проектні групи, які формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Використання матричної структури виправдано в умовах високодинамічного середовища , підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого життєвого циклу.

Ускладнення виробничих процесів викликало зміни в організаційних структурах. З’явились їх нові типи — матричні, програмно-цільові, дивізіональні. Особливістю матричних структур є подвійна підпорядкованість виконавців. Вони підпорядковуються начальникам підрозділів і керівникам конкретної програми.