1. Майново-господарські ст.175

1.1.Юридичним об'єктом таких зобов'язань є певна господарська дія. (Виготовлення, реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг). Такому зобов'язанню притаманна активна поведінка зобов'язаної сторони. Визначення майново-госп зобов'язань як цивільно-правових відповідно до ч.1 ст.175 ГК означає , що таке зобов'язання регулюється нормами ГК. Інформаційний лист ВГСУ від 07.04.2008. Про деякі питання практики застосування норм ЦК та ГКУ. (Норми ГК підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК , які містять відповідне загальне регулювання).

1.2. Суб'єкти МГВ - суб'єкти господарювання ст.55; негосподарюючі суб'єкти-це юридичні особи, які вступають у зобов'язання з метою створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов та їх функціонування. ( укладення громадською організацією договору на виконання ремонтних робіт. Органи державної влади і МС, які наділені господарською компетенцією.

Участь у зобов'язаннях майнового характеру негосподарюючих суб'єктів, ФО виключає кваліфікацію таких зобов'язань як господарських ( зазначені зобов'язання регулюються нормами ЦК і ЗУ "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.4 ст.175 ГК зобов'язання, які добровільно прийняті суб'єктами господарювання на користь інших учасників господарських відносин не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання. Ця норма є спеціальною по відношенню до норм ч.1 ст.173 ГК , яка передбачає таку ознаку зобов'язання як право управненої сторони вимагати від зобов'язаної сторони виконання обов'язку. (ст.177 врегульовує соціально-комунальні зобов'язання суб'єкта господарювання).

2. Організаційно-господарські.

Належать до основних видів господарського зобов'язання. На відміну від МГЗ (першого виду) юридичним об'єктом ОГЗ є управлінсько-господарська дія. Сторонами ОГЗ є управнена та зобов'язана сторона , при цьому такі сторони не кваліфікуються як екредитор і боржник.

ОГЗ можуть існувати в так званому чистому вигляді (не мати майнового аспекту) - укладення організаційних договорів- транспортні договори довгострокові.

ОГЗ Можуть виникати між суб'єктом господарювання та власником , який є засновником такого суб'єкта.

Між суб'єктом господарювання, ОДВ , ОМС, який наділений господарською компетенцією щодо такого суб'єкта.

Між СГ, які разом організовують об'єднання підприємств або господарське товариство та органами управління таких об'єднань або товариств.

Між СГ у разі, якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством. Ч. Ст.176 ГК зу "Про золдингові компанії

Інші: соціально-комунальні (ст. 177 ГК) і публічні зобов'язання суб'єкта господарювання (ст. 178 ГК).

Зобов'язання передбачені ч.2 ст.177 на відміну від зазначених у ч.1 ст.177 приймаються суб'єктом господарювання добровільно і невиконання таких зобов'язань не є підставоюя для накладення відповідної санкції на суб'єкта господарювання.

Публічні зобов'язання суб'єкта господарювання - різновид майново-господарських зобов'язань. Правовю формою публічного зобов'язання є публічний договір, правова регламентація якого здійснюється ч. 6 ст.179 ГК.

48. Господарське зобов'язання: майново-господарські зобов’язання

Майново-господарські зобов'язання - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майново-господарські зобовязання визначені ст 175 ГК.Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим ГК.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього ГК, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

49. Господарське зобов'язання: організаційно-господарські зобов’язання.

Організаційно-господарські щобовязання визначаються ст 176 ГКУ, зокрема у цій статті зазначається:

Це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).

Вони можуть виникати:

1.між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

2.між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

3.між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

4.в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

50. Господарське зобов'язання: підстави виникнення.

Підстави виникнення господарських зобовязань визначені в ст 174 ГКУ, у якій зазначається, що господарські зобов'язання можуть виникати:

• безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

• з акту управління господарською діяльністю;

• з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

1. Господарське зобов'язання: основні елементи виконання.

Господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином. Виконання зобов’язання належним чином полягає у такому його виконанні, що відповідає вимогам закону, інших актів законодавства, договору. Елементами принципу належного виконання зобов’язання є такі:

1. Виконання зобов’язання належними сторонами. виконання зобов'язання належними сторонами слід розглядати як: а) виконання зобов'язання належній особі та б) виконання зобов'язання належною особою.

В силу статті 196 ГК зобов’язання можуть бути із множинністю осіб. Так, У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. Зобов’язання можуть виконуватись і третіми особами.  

2. Виконання зобов’язання щодо належного предмету та належним способом.

Предметом зобов'язання є конкретні дії учасників, а предметом виконання зобов'язання - та річ, робота або послуга, яку відповідно до зобов'язання боржник зобов'язаний передати, виконати або надати кредитору. У прямій залежності від предмета виконання перебуває спосіб виконання зобов'язання. Він розкривається через характер дій (порядок, процедуру, послідовність їх вчинення). Спосіб виконання зобов'язання має бути належним, тобто відповідати умовам договору, вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - звичаям ділового обороту або іншим вимогам, що звичайно ставляться.

3. Виконання зобов’язання в належному місці. Місцем виконання зобов'язання вважається місце, в якому мають бути вчинені дії зобов’язаної сторони, яких вправі вимагати від нього управнена сторона. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання (ст.197 ГК). У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано: 1. за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно - за місцезнаходженням цього майна; 2. за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням управненої сторони; 3. за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

4. Виконання зобов’язання в належний строк (термін). Строк виконання господарського зобов’язання - це період часу, протягом якого зобов'язання має бути виконане. Термін виконання зобов’язання - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. По-суті, терміном є конкретна дата (день, година), на яку має бути виконане зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання, як і інші умови належного виконання, може бути встановлений актом цивільного законодавства, договором або випливати із сутності зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

51. Господарське зобов'язання: спосіб забезпечення.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом. Так, відповідно до ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися:

1. Неустойкою (штрафом, пенею). Грошова сума або інше майно, які зобов’язана сторона повинена передати управненій стороні у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

2. Договір поруки. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

3.  Гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

4. Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

5. Застава. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотека – щодо нерухомого майна, заклад – щодо нерухомого.

6. Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

7.Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

52. Господарське зобов'язання: умови припинення.

Господарське зобов'язання припиняється такими способами:

1. Належне виконання зобов’язання (виконання зобов’язання належними сторонами, щодо належного предмету, належним способом, в належному місці та в належний строк (термін).

2. Зарахування зустрічної однорідної вимоги строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

3. Поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі (наприклад – правонаступництво).

4. Новація – зміна між тими самими сторонами зобов’язання істотних умов договору.

5. Неможливість виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

6. Ліквідація суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

7. Розірвання господарського зобов’язання.

8. Передання відступного. Передання відступного є одним із способів припинення зобов'язання за згодою сторін. В даному випадку сторони доходять згоди щодо того, що замість виконання зобов'язання, тобто здійснення тих дій, які становлять його зміст, боржник виконує якісь інші дії.

9. Визнання договору недійсним за рішенням суду.

53. Господарське зобов'язання: підстави та правові наслідки визнання недійсним.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині, якщо воно:

1. не відповідає вимогам закону;

2. або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3. або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

1. виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

2. допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

3. вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, передбачені законом а саме:

1. припинення зобов'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, то таке зобов'язання припиняється на майбутнє;

2. вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнаного недійсним зобов'язання як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому: 1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на вішкодування одержаного; 2) у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави;

3. двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

54. Господарські договори: поняття та ознаки.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

1.Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій, громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

2.Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

3.Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності,підприємств-монополістів)і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

4.Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання, виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

5.Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо.

6. Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Узагальнення найбільш істотних ознак господарського договору дозволяє дати таке визначення цього поняття:

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

55. Господарські договори: функції та класифікація.

Функції

1. Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами.

2. Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку.

3. Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії свідчать про суспільний попит на результати його діяльності.

 4. Охоронна функція господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушеннядоговірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення.

5. Функція планування - як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання.Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми.

6. Опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів.

7. Узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

ВИДИ

І. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють:

1. Плановані договори укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів,підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності чи контролюються державою;

2. Регульовані договори укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах

1. вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковим для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (судового порядку розгляду переддоговірного спору);

2.горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а у разі виникнення спору можуть звернутися до суду.

III.За строками дії розрізняють:

1. довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

2. середньострокові договори - строком дії від 1 до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими;

3. короткострокові договори - строком дії до 1 року; в цих договорах переважають майнові елементи;

4. разові договори укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками)господарські договори можна поділити на такі групи: