61 Філософія серця п.Юркевича.

Памфил Юркевич (1826 - 1874) справив особливий вплив на духовне становлення своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. - у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць, серед них: "Ідея", "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", "З наук про людський дух", "Матеріалізм і завдання філософії". Памфил Юркевич

?3а оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того

вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії; високо оцінював і філософію Геґеля, не приймаючи проте його діалектики;

критикував як однобічні крайні філософські позиції як матеріалізм, так і ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм - за приниження значення духовного;

поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність

розробив вчення про серце, яке філософ розглядав трояко: <>як центр людської тілесної організації; ^як центр духовної діяльності людини; О як осередок морального життя людини.

*■ У певному сенсі 77. Юркевич продовжував лінію "кордо-центризму" (від латинського "corde" - серце), започатковану працями Г. Сковороди. Теоретичний спадок 77. Юрке-вича часто визначають як "філософію серця".

62 Проблема буття у філософії. Буття і матерія.

Видатний філософ XX ст., що присвятив сорок років свого життя проблемі буття, Мартін Хайдеггер стверджував, що питання буття і його вирішення філософом античності Парменідом визначили долю західного світу, що народжувалася в поетичних висловлюваннях античного філософа. Що ж мав на увазі Мартін Хайдеггер У чому зміст такої визначеності З одного боку, в культуру і світогляд введено уявлення про існування за межами видимих речей невидимого світу, досконалішого і чудового, прекраснішого, гармонійно влаштованого, де все є Благо, Світло, Добро.

Зрозуміло, проблема буття не придумана філософами античності, а мала реальні життєві коріння, відображала зовсім певні запити та потреби суспільства. Питання про буття і відповідь, дана філософами, в якійсь мірі визначили світоглядні і ціннісні настанови. Не можна ототожнювати буття Абсолют, Благо, Добро та ін. з християнським Богом. Буття — це безособова трансцендентна реальність, це Абсолют, до якого античний грек не міг звернутися за допомогою, не шукав спілкування з буттям, а йому досить було впевненості, що буття як абсолютна думка є гарантією стійкості людського існування. Вирішення в античності проблеми буття відкрило можливості для метафізики, тобто вчення, де люди намагаються говорити не тільки про матеріальне, але й нематеріальне буття, не залежне ні від людини, ні від людства, шукати ідеальних природних сутностей всього існуючого. Проблема буття зазнала глибоких змін. По-перше, однією з важливих змін є відмова від метафізики. Поняття метафізика — дослівно те, що після фізики, введене одним з коментаторів Аристотеля — Андроніком Родоським для визначення тієї частини вчення античного філософа, зміст якого не стосується пізнання природи, виходило за межі природничих пошуків. Методи метафізичного пізнання не включали чуттєвий досвід і предметно практичні дії і перевірки, обмежувались міркуваннями у просторі чистої думки. Починаючи з античності в мета фізиці головною стала тема буття. Розвиваючи проблему буття, філософи серйозно займалися зясуванням співвідносин буття реальності і світу чуттєвості. Створювались моделі упорядкованості речей, світу, ступені їх близькості до істинного, нематеріального буття. Аристотель вважав, що мертва матерія — це найнижча сходинка, а потім сходинки рослин, тварин, людини — вища з матеріальних істот, здатна до свободи від фізичної матеріальності, а далі йшли смертні духи і на вершині — Бог, абсолютно вільний від матерії, а тому найдосконаліший. Фома Аквінський теж будував ієрархічні сходинки, але уже як ієрархію причетностей буття. На думку Фоми Аквінського, Бог і тільки Бог один є буття істинне, справжнє, а все інше — неістинне буття. Чим вище стоїть річ на сходинці цінностей, тим самостійніша, незалежна від інших. І хоча Людина і має найбільшу самостійність в порівнянні з іншими, все ж не є абсолютно самостійне буття через причетність Богу.

Філософські джерела відходу від розуміння буття як абсолютної і обмеженої основи побудови світу. Відмова від метафізики лежить в Середньовічному номіналізмі, філософському вченні, що заперечує онтологічне значення універсалів. Виникнувши ще в V ст. н. е., номіналізм досягає розквіту в XIV ст. Номіналісти твердили, що Бог спочатку своєю волею створює речі, а потім уже в його розумі иникають ідеї речей. Тому і порядок пізнання має бути такий: пізнавати речі як окремі даності, а потім зясовувати відносини між поняттями, що їх визначають.. Стверджуючи існування апріорних форм чуттєвості і розуму, Іммануїл Кант надав їм функцію спрямовувати розум, але не осягаючи Бога, а пізнавати обєкт, який не має автономного існування, але констатується у світі досвіду, тобто у світі відносин предметного світу і людини як субєкта пізнання. Отже, починаючи з середньовічного номіналізму на Заході наростає тенденція відмови від метафізики, утверджується, що безпосередньо людям дано лише зміст свідомості, мислення. Виникає, якщо можна так сказати, зовсім новий вид метафізики, де буття є свідомість. Наприкінці XIX — на початку XX ст. формується філософський напрямок, що орієнтується на перегляд досягнень попередньої західноєвропейської філософії та повернення до онтологізму. Над проблемою буття трудяться видатні

філософи Семен Франк, Едуард Гартман, Мартін Хайдергер, Карл Ясперс та ін.

63 ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ.   Виникнення суспільства стало закономірним результатом і вищим станом розвитку природи. Разом з тим життєдіяльність суспільства, що вийшло з природи і діалектично з нею зв'язане, докорінно відрізняється від природи та її процесів, виступає як особливий рівень буття — буття соціального. Основними формами буття соціального є буття суспільства і буття людини.   Особливості буття суспільства мають свій прояв, насамперед, у характері дії законів суспільного розвитку. Закони суспільного розвитку діалектично зв'язані між собою; реалізуються в результаті діяльності людей і мають свій прояв як історичні тенденції; менш — довговічні, тобто є історичними законами, хоча і виступають об'єктивними законами суспільного розвитку. Особливістю буття соціального є і те, що життєдіяльність суспільства має цілеспрямований характер. Розвиток суспільства — закономірний історичний процес, зумовлений дією об'єктивних законів. Разом з тим закони реалізуються через діяльність людей. Люди і суспільство взагалі свідомо визначають мету свого розвитку і відповідно до неї шляхи практичної діяльності з її досягнення.   Особливістю буття людини є те, що людина є біопсихосоціальною істотою. Тому, з одного боку, буття людини може розглядатися як буття будь-якої іншої речі природи та істоти, з другого боку, як буття клітини соціального організму, з третього боку, як буття духовної істоти, яка має свій власний духовний світ. Людина — це справжній мікрокосм, що не тільки зв'язаний зі світом, що її оточує, але й є повністю окремим світом. Цілісність та унікальність людини зумовлює і різні аспекти (форми) її буття. Серед них виділяються: предметно-практична діяльність; практика соціальних, перетворень; самотворення;