Терміни, категорії:

Ідеологізація культури – прагнення поставити культуру на службу певним соціальним групам, класам та іншим спільностям.

ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарської літератури.

Коренізація – надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови. Готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних регіонах.

Ліквідація неписьменності – культурно-освітня компанія, здійснювана більшовицькою партією в 1920–30-х роках.

Розстріляне відродження – процес винищення радянськими каральними органами творчої інтелігенції в 1930-ті роки.

Генна інженерія – створення нових видів організмів або їх нових властивостей шляхом маніпуляцій з їх генетичним апаратом.

«Лисенківщина» – специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науки й практики, пов’язаний із проявом культу особи президента ВАСГНІЛ, академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого було припинено перспективні наукові дослідження.

Русифікація – сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії та водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

«Шістдесятники» – покоління молодих літераторів та митців 1960-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за піднесення людської гідності.

Діаспора – розсіяння, розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Духовна свобода – сукупність глибоких переконань людини, волі до їх реалізації та свідомих дій.

Космополітизм – теорія та практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.

Постаті:

Володимир Вернадський (1863–1945) – вчений, природознавець, перший президент Академії наук України.

Василь Липківський (1864–1937) – митрополит УАПЦ.

Андрій Шептицький (1865–1944) – митрополит греко-католицької церкви.

Євген Патон (1870–1953) – вчений у галузі мостобудування і зварювання.

Агатангел Кримський (1871–1942) – історик. Сходознавець, фольклорист, славіст, літературознавець, перекладач, академік ВУАН.

Василь Кричевський (1872–1952) – художник, архітектор, графік.

Володимир Дурдуківський (1874–?) – педагог, академік ВУАН.

Сергій Єфремов (1876–1939) – історик літератури, академік ВУАН.

Гнат Хоткевич (1877–1938) – письменник, актор, мистецтвознавець.

Микола Борецький (1879–1935) – митрополит.

Володимир Винниченко (1880–1951) – прозаїк, драматург художник.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон, 1882–1972) – історик, письменник.

Григорій Холодний (1886–1938) – математик, астроном, розробник української наукової термінології.

Іван Крип’якевич (1886–1967) – історик культури.

Ігор Сікорський (1889–1972) – авіаконструктор.

Микола Зеров (1890–1937) – поет, літературознавець.

Павло Тичина (1891–1967) – поет.

Микола Хвильовий (1893–1933) – письменник.

Віра Холодна (Левченко, 1893–1919) – акторка кіно.

Максим Рильський (1895–1964) – поет, перекладач.

Мар’ян Крушельницький (1897–1963) – актор, педагог, режисер.

Юрій Кондратюк (1897–1941) – вчений-винахідник, один з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів.

Олександр Міньківський (1900–1979) – хоровий диригент, педагог.

Олена Теліга (1907–1942) – поетеса.

Марія Приймаченко (1909–1997) – майстриня народного декоративного розпису.

Сергій Параджанов (1924–1990) – кінорежисер.

Василь Симоненко (1935–1963) – поет.

Василь Стус (1938–1985) – поет.

Володимир Івасюк (1949–1979) – композитор, співак.

Семінарське заняття 7. Культура України на рубежі ХХ–ХХІ ст.