Періоди історично-порівняльного методу:

А) від появи п—і методу до середину 19 століття (було закоадено загальне теоретичне мовоз В. фон Гумбольдтом);

Б) 50 р. ХІХ ст. – розквіт п-і м. у надрах формується натуралістичний , психологічний напрям...)

В) 70 р. ХІХ ст. поява молограматизму та молодограматичного напрямку в мовознавстві.

Г) від кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст. по сучасний стан.

2. Франц Бопп – родоначальник порівняльно-історичного мовознавства.

Перша грунтовна праця була видана в 1816 р. у Франкфурті-на-Майні під назвою «Про системи санскритської дієвідміни в порівнянні з дієвідміною грец, лат, перської, і германської мови, з епізодами з Рамаяни і Махабхарти в точному метричному перекладі з оригінального тексту із деякими уривками з Вед».

Основним об’єктом розвідки є граматичні форми санскритської та інших індоєвропейських мов; зіставлення та порівняння для нього всього лиш засіб, він прагне пояснити форми, встановити їх тотожність, спорідненість, початковий стан їх будови , розкрити таємницю виникнення флексій. ГРАМАТИЧНІ ФОРМИ ДІЄСЛІВ.

Зробив висновки, що:

А) система дієвідмінювання не мже бути запозиченою, то подібність граматичних форм свідчить про спорідненість мов європейських зі санскритом;

Б) усі мови споріднені, бо мали одну мову-предка;

В) найменших змін зазнав санскрит, тому він найближчий до мови-предка;

Г) готська мова зберегла систему відмінювання;

Г) давньогрец мова ближча до санскриту, ніж територіально ближча бенгальська мова, яка зберегла лише лексичний склад.

Ця розвідка згодом розгорнулася у тритомну працю «Порівняльна граматика санскритської, зендської, вірменськї, грец, латин, литов, старослов, гот і німец мов», - де в передмові написав, що прагне простежити мову в її утворенні і розвитку.

Розширюючи свій лінгвокругозір, він змінює новоперську мову на її архаїчніший варіант- зендську мову (мова авести); виділяє готську мову та німецьку; використовує граматики литовської мови; додано матеріали старослов і вірме мов, давньопруській та албанській мовам присвячено окремі статті, досліджує кельтські мови. Віе зарахував до індоєвпропейських мов малайсько-полінезійські та мови півд Кавказу, які не належать до цієї сім’і.

Перший том його праці присвячений «Системі письмен і звуків», «про корені», «Утворення відмінків».

Другий том – «Прикметники», «Числівники», «Займенник», «Займенникові прислівники».

Третій – «Дієслово (закінчення)», «Словотвір».

Найбільше місце відведено морфології (словозміна). Синтаксиси відсутній.

На думку Боппа, всі слова можуть бути зведені до однослкадних дієслівних коренів і коренів займенникових (дієс+займ=слово)

Він приходить до висновку, що індоєвропейські мови виникли шляхом аглютинації, тоюто шляхом склеювання , поєднання елементів для творення граматичних форм слів. Нприклаж, Карл Беккер ствердив, що займенник, прикм є результатом розпаду цих самих дієслівних форм (слово=дієс+займ).

Історичної заслугою Боппа є те:

А) на велечезному фактичному матіалі довів спорідненість, спільність походження, єдність європ мов – створив ПОРІВНЯЛЬНУ ГРАМАТИКУ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ. На основі структури коренів: а) мови з несправжніми коренями – кит, в) справжні корені – мови індоєвроп (здатні сполучатися), в) виділив мови з обов’язковим триприголосним коренем, які сполучаются за допомогою трансфікса – семіто-хамітські.

Б) дієслівні форми однієїмови зміг пояснити за допомогою мовних явиз іншої мови;

В) ввів поняття звук закону (переходу одного звука в інший)

Г) термін ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ МОВИ.