господарське Право

1) гос право - це самостійна галузь права, що скл з правових норм. Гос право досить тісно пов’язане з констит. правом, яке становить основу всіх галузей права, включаючи й госп. Конст поло­ження закріплюють роль держави та її органів виконавчої влади в управлінні економікою, підстави взаємовідносин у госп діяльності держави та суб’єктів госп-ння, важливі принципи їх форм. і діяльності. Таким чином, приписи норм констит права слугують вихідною основою для норм госп права, які регулюють різноманітну і повсякденну госп діяль­ність усіх суб’єктів госп правовідносин. Найбільш тісний зв’язок спостерігається між госп правом і цивільним пра­вом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Госп право межує з фінансовим правом, яке регу­лює відносини, що скл. у процесі фінансової, кредитно-фінансової, податкової діяльн. держави та інших суб’єктів господар. Гос право пов’язане з низкою норм кримін. права та норм ад­мін права, які передбачають відповідальність за правопорушення у сфері госп діяльності.Відмежування госп права від інших галузей, що так чи інакше з ним пов’язані, характеризує його самостійне значен­ня і, водночас, співвідношення госп права з іншими суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв’язок в єдиній системі права.

2) Предметом госп права є правовідносини, які виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Госп відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у госп праві як комплексній галузі права загалом діють три основні методи правового регулювання. Передусім метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин ґрунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) у межахзаконодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають в них зобов'язання та всі необхідні умови господарських взаємовідносин. Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін. У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання – це приклади застосування державою зазначеного методу. Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим

3) Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.ГК України визначає такі ознаки підприємства:1) є самостійним суб’єктом. Самостійність полягає в тому, що при здійсненні своєї господарської діяльності має право самостійно приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству;2) є суб’єктом господарювання. Тобто підприємство є товаровиробником. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює

виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об’єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 ГК України); 3) можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній(комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);4) це статутний суб’єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства;5) має відокремлене майно. Це можуть бути основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається . Основні і оборотні кошти підприємства знаходяться на самостійному балансі, гроші – на поточному рахунку підприємства в банку; 6) заборона мати у своєму складі інших юридичних осіб. Цим підприємство відрізняється від об’єднань підприємств. Підприємство може складатися з виробничих структурнихпідрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад тощо),функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи; Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів (ст. 63 ГК України): 1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); 3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної

власності територіальної громади; 4) державне підприємство, що діє на основі держ власності; 5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). 3) середніми (усі інші підприємства). Залежно від способу утворення (заснування), формування

статутного капіталу та порядку управління підприємством розрізняють: 1) унітарне підприємство. Створюється одним засновником, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається,Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України);2) корпоративне підприємство. Утворюється, як правило,двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (догово-ром), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управліня справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства,що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК України).

4)Стаття 52. Некомерційне господарювання  1. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. 2. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. 3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи. Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності 1. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.  2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами. 3. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво. 

5) Джерела господарського права – це система нормативних актів, яка є інституційним джерелом господарського права, тобто законодавство є найважливішим офіційним способом нормативного оформлення права.

Господарське законодавство не вичерпує всього діючого права, бо у систему права входять й інші діючі у суспільстві та державі джерела права. Таким чином, система господарського законодавства включає ту частину системи права, що міститься у законах та інших нормативних актах.

Нормативний акт господарського законодавства – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів.

1) Господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, підприємництво, компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

2) Господарські закони, які можна класифікувати як:

3) Законодавчі акти:

4) Підзаконні нормативні акти:

Основним галузевим кодифікованим актом господарського законодавства є Господарський кодекс України, який закріплює єдність предмета, загальні принципи та напрями господарсько-правового регулювання, тобто є системоутворюючим актом. Проте наявність кодексу не виключає необхідність подальшої систематизації господарського законодавства, бо у кодексі знайшли відображення лише загальні положення, які погребують конкретизації та деталізації предметного регулювання.) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних господарських відносин.

6) легалізаціягосподарської діяльності означає наділення суб'єкта господарювання необхідни­ми юридичними документами, що дозволяють йому законно здій­снювати господарську діяльність, а легітимація — підтвердження в різних життєвих ситуаціях законності здійснення господарської діяльності суб'єктом господарювання за результатами перевірки його правовстановлюючих та дозвільних документів і самої діяль­ності на предмет відповідності вимогам законодавства. Виходячи з характеристики дозвільних процедур, необхідних для державного підтвердження законності входження суб'єкта в господарський оборот, легалізація суб'єктів господарської діяль­ності включає від 1 до 10 і більше складові:

1)державну реєстрацію суб'єктів господарювання;

2)ліцензування певних видів господарської (підприємницької) діяльності;

3)патентування деяких видів підприємницької діяльності;

4)одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів;

5)дозвіл (висновок) органів санітарного, пожежного і екологіч­ного контролю, органів охорони праці та інших органів на початок експлуатації торговельно-промислових об'єктів;

6)квотування і ліцензування господарської діяльності у ЗЕД;

7)реєстрація (поставлення на облік) в податкових, митних орга­нах, органах соціального і пенсійного страхування;

8)дозвіл органів Антимонопольного комітету на концентрацію І узгоджені дії, що обмежують конкуренцію, тощо.

7)ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Законодавче регулювання державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється згідно Господарського кодексу України, а зокрема Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», цей Закон регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

8)Державна реєстрація юридичної особиЮридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування). Згідно статті 23 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:- заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;- документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи. Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження документів. У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор протягом трьох днів, вносить до Єдиного державного реєстру запис про резервування найменування юридичної особи і видає (надсилає рекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи, яка дійсна протягом строку резервування (юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців). Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи. Якщо в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор, протягом трьох робочих днів з дати надходження документів, видає (надсилає рекомендованим листом)засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі повідомлення встановленого зразка про відмову в резервуванні найменування юридичної особи. Але плата за проведення резервування найменування юридичної особи в такому випадку не повертається. За проведення резервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Кошти, які одержані за резервування найменування юридичної особи, спрямовуються на фінансування видатків, що пов'язані з веденням Єдиного державного реєстру. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи. Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи

9) Державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: - заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця (додаток А); - копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; - документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; - нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю . - якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт . Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця, а строк державної реєстрації фізичної особи - підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік

Відповідно до статті 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Також існують вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору: 1. Документи подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою. 2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. (Додаток А) 3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.  Згідно статті 7 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації має здійснювати державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців; затверджує нормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру; організовує навчальну підготовку та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, погоджує кандидатури на зайняття посади державного реєстратора; Для державної реєстрації використовують бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців єдиних зразків. Описи бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, а також порядок їх оформлення встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Зразок оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної та фізичної особи наведений у додатку Б. Бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.  На підставі статті 10«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі: - десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації юридичної особи; - два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Кошти, одержані відповідно до цього Закону як реєстраційний збір, зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця. державний реєстрація суб’єкт підприємець

цілі: - здійснення державного контролю за веденням господарської діяльності, зокрема за виконанням умов для заняття певними видами діяльності і для боротьби з незаконною практикою таємного підприємництва; - проведення оподатковування; - одержання державних відомостей статистичного обліку для здійснення заходів регулювання економіки; - надання всім учасникам господарського обігу, державним органам і органам місцевого самоврядування інформації про суб'єктів підприємницької діяльностізабезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; - збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та органі- заційне становище; - здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення правового статусу суб'єкта господарювання; - запобігання неправомірному використанню суб'єктом — юридичною осо- бою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого само- врядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрова- них суб'єктів; - чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта в господарському обігу; - отримання суб'єктом господарської компетенції

Деякі вчені вважають, що державна реєстрація виконує такі функції: 1) контрольну — держава в особі реєструючого органу контролює законність виникнення, зміни чи припинення статусу суб'єкта підприємницької діяль- ності у громадян та організацій; 2) облікову — шляхом ведення Державного реєстру забезпечується єдиний облік усіх зареєстрованих суб'єктів; 3) інформаційну — у реєстраційному органі зберігається реєстраційна справа суб'єкта, у якій містяться усі документи, що подавалися на реєстрацію; 4) статистичну — за даними реєстрації можна відстежувати динаміку рин- ку, досліджувати ринкове середовище, здійснювати макроекономічне прогнозу- вання, узагальнення; 5) охоронну — державна реєстрація є засобом охорони прав та інтересів інших учасників цивільного обігу.

10) Установчі документи можна визначити як юридичні докумен­ти, в яких виражена воля кількох осіб спільно створити юридичну особу, наділити її майном у формі внесків учасників, визначається правовий статус юридичної особи, взаємовідносини учасників з нею, а також відносини учасників між собою в процесі управління юридичною особою та отримання результатів від її діяльності. Залежно від організаційно-правової форми юридичних осіб можна систематизувати склад необхідних установчих документів:— статут (для акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативів, підприємств колектив­ної власності, державних і комунальних унітарних підприємств, концернів, консорціумів, установ освіти і охорони здоров'я, благо­дійних організацій, об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, політичних партій, громадських і релігійних організацій); 1) засновницький договір (для повних і командитних товариств, корпорацій);

2) статут і засновницький договір (для асоціацій, кооперативних об'єднань і фермерських господарств);

3) установчий акт (для установ, що створюються в порядку ст. 83 ЦК України);

4) положення (для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, відособлених підрозділів юридичних осіб).

Зміст установчих документів складають положення, які умовно можна розділити на три групи:

а) загальні положення, обов'язкові для певних груп суб'єктів гос­подарювання (господарських товариств, банків, фондових бірж та ін.);

б) специфічні положення, обов'язкові для окремих видів суб'єктів господарювання в межах певних груп (товариство з об­меженою відповідальністю, повне товариство);

в) інші положення на розсуд засновників за умови, що ці поло­ження не суперечать чинному законодавству.

В установчих документах мають бути вказані найменування і місцезнаходження юридичної особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації і ліквідації, якщо інше не передбачене законом. Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, ' склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товари­ства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, за якими необхідна одноголосність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (ст. 82 ГК України).

11) Відповідно до статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон), для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) такі документи:заповнену реєстраційну картку; примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення про внесення змін до установчих документів. Документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів;