анализ А.М. Гольдберг «Вивчення глухих дітей у процесі навчання і виховання»

«Напрямки дослідження дитини із порушеним слухом»

(психолого-педагогічна характеристика)

за книгою А.М. Гольдберг «Вивчення глухих дітей у процесі навчання і виховання»

На необхідності здійснювати принцип диференційованого навчання та спеціального підходу наголошує О. Дьячков. Він хоче допомогти батькам, знайти підхід до дитини. Тетяна Власова стверджує, що індивідуальний підхід, який треба забезпечувати в повному обсязі, не є тотожним індивідуальному навчанню.

Значення часу виникнення первинного дефекту, істотно позначається на психічному розвитку дитини. Первинний дефект і вторинні відхилення, на думку Л. Виготського безпосередньо впливають на формування характеру і поведінки дитини з порушеним слухом. Залежно від часу втрати слуху розумовий розвиток відбувається своєрідно. Збіднене за відсутності слуху чуттєве пізнання, затримує відображення навколишнього світу і розвиток мовлення.

Компенсаторне значення зору, відбивається у зчитуванні артикуляції. Це супроводжується таким недоліком, як погане узагальнення матеріалу. Безконтрольне застосування унаочнень, звільняє від потреби мислено маніпулювати матеріалом і затримує розумовий розвиток.

В розпорядження глухої дитини міміко-жестове, усне, письмове та дактильне мовлення. Процес оволодіння мовленням у цих дітей своєрідний. Вторинні симптоми дефекту слуху, виявляються під час опанування словесною вимовою (оволодіння писемною мовою, дуже допомагає в цьому).

При роботі із глухими і слабочуючими дітьми в навчальних закладах, не достатньо правильної організації педагогічного процесу. Необхідною є обізнаність в індивідуальних особливостях дитини.

Вчителю необхідно досліджувати характерні особливості всіх учнів без винятку. Найбільше уваги, зазвичай отримують діти з незадовільною поведінкою та проблемами з навчанням. Однак уваги потребують і учні з хорошою поведінкою та успішністю в навчанні. За зовнішнім благополуччям може приховуватись егоїзм, честолюбство, поверховість, що перешкоджають розвитку. Особливо мало уваги отримують «середнячки», які потроху просуваються в межах визначених навчальною програмою, не завдають неприємностей. Кожен учень потребує детального ознайомлення з його особливостями, рисами, інтересами, цілями, а також уваги і турботи вчителя. Це забезпечить продуктивність навчально-виховного процесу, здорову атмосферу в колективі.

Потреба вивчення учнів є постійною, оскільки щодня відбуваються зміни свідомості, психічний розвиток. Слід зіставляти відомості про психічні особливості дитини із засобами впливу, які до неї застосовувались. Вивчення повинно відповідати таким вимогам:

1.Вивчення всіх без винятку учнів класу.

2.Всебічне вивчення кожної дитини в різних умовах.

3.Диференційована оцінка особливостей кожного.

4.Комплексність вивчення - зіставлення відомостей про дитину, здобутих з різних джерел (даних учителя, вихователя, лікаря, всіх інших осіб, які працюють з дитиною).

5.Динамічність вивчення - розгляд виявлених особливостей в розвитку, виявлення тих змін, які відбуваються в дитині, встановлення впливів і причин, що породжують такі зміни. Виявлення «зони найближчого розвитку», того чим дитина може оволодіти за допомогою педагога (за Л. Виготським).

6.Розкриття причин виявлених особливостей.

7.Систематичність та планомірність вивчення.

8.Прогностичний характер вивчення на основі врахування характерних особливостей дітей, заходів впливу, вжитих до кожної дитини, та досягнутих наслідків.

В полі зору педагога мають бути слабкі та сильні сторони учня, компенсаторні можливості.

Слід мати відомості про стан слухової функції, час настання глухоти, попередні умови фізичного і психічного розвитку. (наслідки обстеження отоларинголога, обстеження слуху дитини на звернене мовлення, спостереження батьків).

Необхідними є дані про навчальну діяльність, характеристику успішності, труднощі та можливості їх усунення. Розгляд стану мовлення, динаміки його розвитку, стан читання з губ і правильність вимови, обсяг словника, його характер і усвідомленість. Дослідження писемної мови дитини, повноти, структури і послідовності викладу. Велике значення має виявлення здібностей дитини до навчання, можливостей процесів сприймання, уваги, пам’яті, спостережливості, допитливості. А також старанності і організованості дитини, її мотивів та інтересів. У характеристиці повинні міститись дані про ставлення дитини до праці (своєї та інших), вміння працювати самостійно. Дослідження ігрової діяльності, відкриває внутрішній світ вихованця. Розкриття здібностей до певного роду діяльності, дисциплінованості та суспільної активності дитини.

Неабияке значення має знання сім’ї, професій її членів, інтересів, взаємин. Педагог дістає важливу інформацію про вихованців у процесі повсякденної роботи, опитуючи і даючи пояснення. Так з’ясовуються особливості уваги, пам’яті, спроможності узагальнити данні. В процесі міжособистісного спілкування виявляються вольові якості та індивідуальні риси дитини.

Глуха дитина перебуває під постійним наглядом і впливом працівників школу. Сурдопедагог може варіювати і перевіряти дієвість цих впливів. У розпорядженні сурдопедагога чимало способів добування відомостей про своїх учнів.

Важливим методом виявлення особливостей дитини є спостереження. Воно має бути всебічним, тривалим і систематичним. Велике значення має інтерпретація, якісний та кількісний аналіз, встановлення взаємозв’язків між виявленими особливостями, розкриття причин і обґрунтованість висновку.

Метод бесіди, у вигляді опосередкованих запитань, виявляє схильності дитини її ставлення до навчання.

Багато інформації дає вивчення особової справи учня: анамнестичних даних, висновків лікарського огляду, характеристика сім’ї.

Аналіз продуктів діяльності: письмових робіт, малюнків, виробів, що говорять про їх творця.

Експеримент дає можливість розкрити підсвідоме учня, він має бути чітко продуманий. Аналіз результатів експерименту підсумовує досягнуту інформацію.

У процесі навчання педагогу потрібно бути вимогливим і добрим, бути водночас учителем, вихователем і товаришем. В процесі становлення дитини багато вартує тісний щоденний контакт з вчителем, постійне спілкування, відчуття турботи про себе. В кожному окремому випадку, що трапляється, доцільно застосовувати різні виховні заходи, щоб належним чином спрямовувати розвиток дитини.

Тест Векслера (Шкала Векслера) является одним из самых известных тестов для измерения уровня интеллектуального развития. Тест диагностирует общий интеллект и его составляющие - вербальный и невербальный интеллекты.

В 1937г. вышла 1-м, изд. т. н. шкала Векслера – Беллвью (Wechsler–Bellevue – название учреждения, где Векслер исследовал интеллект правонарушителей). Эта шкала устарела и в настоящее время не используется. В 1949г. издал «Шкалу Векслера для измерения интеллекта у детей», тесты для возрастов от 5 до 15 лет. В 1955г. опубликована «Шкала для измерения интеллекта у взрослых», от 16–17 лет до старости.

Тест Векслера состоит из 11 отдельных субтестов, разделенных на 2 группы, - б вербальных и 5 невербальных. Каждый тест включает от 10 до 30 постепенно усложняющихся вопросов и заданий. К вербальным субтестам относятся задания, выявляющие общую осведомленность, общую понятливость, способности, нахождение сходства, воспроизведения цифровых рядов и т. д. К невербальным субтестам относятся следующие: шифровка, нахождение недостающих деталей в картине, определение последовательности картин, сложение фигур. Выполнение каждого субтеста оценивают в баллах с их последующим переводом в унифицированные шкальные оценки, позволяющие анализировать разброс.

Выполнение каждого субтеста оценивают в баллах с их последующим переводом в унифицированные шкальные оценки, позволяющие анализировать разброс. Учитывают общий интеллектуальный коэффициент (IQ), соотношение "вербального и невербального" интеллекта, анализируют выполнение каждого задания. Количественная и качественная оценки выполнения испытуемым заданий дают возможность установить, какие стороны интеллектуальной деятельности сформированы хуже и как они могут компенсироваться. Низкий количественный балл по одному или нескольким субтестам свидетельствует об определенном типе нарушений. Выделяют качественные и количественные признаки, характерные для той или иной формы нервно-психической патологии.

Конспект статті В.І. Лубовського «Общие и специфические закономерности развития психики аномальных детей» журнал «Дефектологія» № 6 (1971р.)

Чому виявлення закономірностей, притаманних аномальному розвитку важливо? Ці дані допомагають обирати продуктивні шляхи та форми навчально-навчальної та корекційної роботи, розробляти методи діагностики порушень, методи відбору дітей у спеціальні установи.

Зіставлення особливостей порушення розвитку з нормою недостатньо, воно не дає можливості виявити специфічні ознаки дефекту та закономірності розвитку. Дослідження стають більш плідними, якщо охоплюють кілька категорій аномальних дітей.

Відоме положення Л. Виготського про те, що розвиток психіки аномальних дітей підпорядковується тим основним закономірностям, що й розвиток дітей звичайних. Воно доводить, що аномальні діти мають великі можливості і можуть стати повноцінними членами суспільства.

Виявлення спільності нормального та порушеного розвитку важливо. Але центральна задача спеціальної психології, полягає у встановленні специфічних закономірностей аномального розвитку.

Закономірність Л. Виготського "про виникнення вторинних симптомів в процесі розвитку аномальної дитини ", доповнив Ж. Шиф: «сукупність наслідків викликаних дефектом, проявляється в змінах розвитку особистості аномальної дитини».

Дані спеціальної психології та результати досліджень вищої нервової діяльності аномальних дітей, дозволяють виділити ряд закономірностей. Одні з них характерні всім формам аномального розвитку, другі об'єднують деякі форми, інші властиві одному конкретному дефекту.

Лев Виготський поклав початок створенню системи загальних закономірностей у спеціальній психології. Загальною для кожної аномальної дитини є закономірність зниження можливостей до прийому, переробки, зберігання та використання інформації.

При дефектах пов'язаних з порушенням діяльності аналізатора, погіршується прийом інформації адресованої аналізатору. У глухих дітей така закономірність проявляється по відношенню до інформації сприйнятої зором (збільшення періоду реакції та часу необхідного для сприйняття, зменшення кількості прийнятих деталей предметів і образів). Аналогічна картина виявляється у глухих і в тактильному сприйманні.

Загальмованість сприймання у розумово відсталих, його поверхневість, менша диференціація, підвищення порогів чутливості і зниження швидкості реакції свідчить про зниження можливостей до прийому інформації.

У всіх аномальних дітей порушено словесне опосередкування при часткових дефектах аналізаторів, при відсутності органічних поразок ЦНС також. При вадах слуху, порушується нормальний розвиток мовлення. При часткових вадах зору, зоровий аналіз сигналів може страждати менше, ніж словесний опис побаченого.

Для всіх видів аномального розвитку характерна затримка процесу формування понять.

Виділення та осмислення цих закономірностей аномального розвитку в психологічних дослідженнях, важливо і для клінічної практики.

Встановлення загальних та специфічних закономірностей досліджуваних явищ має практичне та прикладне значення, створює теоретичну базу в конкретній області знань.