2. Програми національних інформаційних політик країн сша, фрн, Франції, Великобританії.

Національна інформаційна політика є діяльністю компе­тентних органів країн з контролю, регулювання та планування процесів у сфері інформації і комунікації, сукупністю основ­них напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню та зберіганню інформації. Держава регулює від­повідний розподіл інформаційних ресурсів, загальні прин­ципи інформаційної діяльності, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів. Головними напрямами національної інфополітики є:

• забезпечення доступу до інформації;

• створення національного інформаційного потенціалу;

• використання інформаційних ресурсів в національних інтересах;

• створення загальної системи охорони інформації;

• сприяння міжнародному співробітництву у галузі кому­нікації та інформації;

• гарантії інформаційного суверенітету держави;

• розвиток інформаційної інфраструктури.

Здійсненням інформаційної політики займаються біль­шість держав світу, але обсяги їх діяльності в цій сфері за­лежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи кому­нікації, від історичних факторів, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів. Порівняльний аналіз концепцій національної інформаційної політики дає можливість побачити здобутки і розглянути пріоритети розвинутих, "інформаційно багатих" країн, перспективи країн із динамічною економікою, завдання країн "нової демокра­тичної хвилі", які мають спільну мету цивілізаційного роз­витку - створення глобальної системи міжнародних відносин та становлення інформаційного суспільства.

Концепція інформаційної політики США виходить із становища країни в міжнародному інформаційному просторі, рівня розвитку інформаційних технологій і впровадження нових форм управління інформаційними потоками. США є світовим центром в сфері інформаційних технологій, моно­полістом у виробництві інформаційних продуктів та інфор­маційних послуг.

Мета національної інформаційної політики США - ста­новлення гармонійного інформаційного суспільства з впо­рядкованими інформаційними потоками в політичній, еко­номічній, науковій та військовій сферах, які б підтримувалися рівновагою між державним контролем та плюралізмом. Вели­ка увага приділяється правовому регулюванню інформаційної діяльності, створенню нових документів, що відображають швидку еволюцію інформаційних процесів.

Погляд Конгресу США на стратегію національної ін­формаційної політики, викладений у доповіді Ф. Вайнгартена "Удосконалення федеральної інформаційної політики: погляд Конгресу" (1996 р.), де зазначається, що Сполучені Штати сприймають інформаційні проблеми як політичні фактори для прийняття рішень, невіддільні від глобальних проблем американського суспільства. Інформація виступає одним із основних ресурсів держави, а системи, що лежать в основі її створення, обробки і поширення, сприяють прогресивному розвитку і становлять основні соціальні інфраструктури су­спільства. Інформаційна індустрія трактується як головний стратегічний чинник конкуренції та провідний сектор націо­нальної економіки.

Інформаційна політика США визначається як комп­лекс законодавчих і нормативних актів державного сектора і стратегія, що заохочує, знеохочує чи регулює створення, використання, зберігання, передачу і подання інформації. Інформаційна політика охоплює широке коло урядових за­ходів, які:

а) спрямовані на створення інформаційних техно­логій і управління ними; б) пов'язані з потоками інформації;

в) пов'язані з впливом інформаційних технологій і потоків на конкретні установи чи суспільну діяльність.

Пріоритетами національної інформаційної політики США є наступні положення:

1. підтримка досліджень та розробок в галузі інформації і комунікації; вплив на їхнє спрямування та заохочення до поширення технічних знань і можливостей в економіці;

2. сприяння обміну технологіями між лабораторіями та фірмами, запровадження нововведень на ринках;

3. побудова та вдосконалення інформаційної інфраструк­тури, контроль за її діяльністю, побудова глобальних систем комунікації і дослідження впливу систем на між­народні, національні та приватні пріоритети;

4. збереження порушеної новими технологіями рівноваги між чотирма основними інформаційними цінностями:

   • конфіденційністю інформації, інформацією як суспільним благом, інформацією як товаром, інформацією як невіддільним компонентом існування держави (необхідне відновлення цієї рівноваги і встановлення нових засобів контролю для нових інформаційних відносин);

   • недоторканність приватного життя, конфіденційність інформації персонального характеру на різних рівнях та в різних сферах державного управління і в приватному секторі;

   • створення урядової політики в галузі інформації і кому­нікації.

Інформаційна політика США визначається на законо­давчому рівні і має характер юридичної норми, обов'язкової для виконання. Основні принципи інформаційної політики США, частина яких була закладена ще в 1791 році, коли були ратифіковані перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права, надають громадянам США не­від'ємні права у галузі інформації: право на свободу засобів і масової комунікації (як основного на той час засобу поширення інформації), право на публічні (відкриті) судові процеси, і право на інформацію про звинувачення тощо. Пізніше ці права були розширені і доповнені іншими: правом на інтелектуальну власність, правом на доступ до урядової інформації, ' правом на доступ до персональної інформації, правом на конфіденційність інформації, правом на охорону і безпеку інформації.

Концепція національної інформаційної політики США ставить завдання розширення і вдосконалення інформацій­ного простору, посилення свого впливу в таких регіонах, як Латинська Америка, Центральна і Східна Європа, країни Арабського світу та Азійсько-тихоокеанського регіону. США запропонували доктрину "інформаційної парасольки" для міжнародного співробітництва з широким колом країн у різ­них регіонах світу, суть якої у превентивній комунікації на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечення їх національних інтересів і, як наслідок, збереження лідерства США у полі­тичній системі міжнародних відносин.

Вдосконалення інформаційного простору є політичним та економічним факторами інформаційної монополії США у міжнародному інформаційному просторі: США - основний експортер інформаційних продуктів (програмного забезпе­чення, аудіовізуальних творів, телепрограм, кінострічок, му­зичної продукції, розважальної інформації та реклами) до інших регіонів та країн міжнародного співтовариства, особли­во до Латинської Америки, Європи, Канади, Австралії, Японії та Китаю. В той же час інформаційний простір США убез­печений від будь-якого втручання із зовні, що забезпечує позитивне торговельне сальдо і політичні пріоритети держави у глобальних інформаційних відносинах.

Стратегія інформаційної політики Конгресу спрямована на зростання могутності держави в XXI столітті, на розв'я­зання нових правових, соціальних, етичних і технологічних проблем в інформаційному суспільстві.

Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдоско­налення умов конкуренції на інформаційному ринку, зрос­тання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики британського уряду у сфері нових інфор­маційних і комунікаційних технологій - реалізація проекту Super Janet - побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підпри­ємництва; розвиток інформаційних супермагістралей шляхом безпосереднього їх використання.

У британській інформаційній політиці визначені пріо­ритетні сфери застосування інформаційних технологій у су­спільстві (першочергово в освіті, охороні здоров'я, приват­ному бізнесі). Інформаційна політика держави забезпечена відповідними правовими нормами, які гарантують свободу інформаційної економіки і захищають національні інтереси країни в регіоні і на міжнародних ринках.

Британський уряд вважає, що кожна країна Європи має розвивати власну систему регулювання інформаційної діяль­ності відповідно до своїх конкретних законодавчих традицій і ринкових умов.

В 1997 році у Великій Британії було сформульовано ос­новні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітниц­тву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах.

Важливим компонентом діяльності Великої Британії у галузі комунікації є методології поширення британських ін­формаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно ста­більні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію), оборот коштів і відповідно розвиток національної інформаційної сфери.

Політичні аспекти інформаційної політики країни сфор­мульовані в урядових програмах "Відродження нової, молодої Британії" на основі "інформаційного збагачення", "Information Age","Super JanetIV ".

Програма модернізації діяльності уряду Великої Британії "Електронний уряд" (до 2008 р.) передбачає створення елек­тронних урядових та комерційних систем, забезпечення права вільного доступу до них громадськості, а також створення спеціалізованих центрів доступу для окремих груп суспіль­ства з урахуванням їх інформаційних потреб.

Програма " Information Age " (2000 р.) спрямована на роз­виток електронної комерції як головного фактору нової еко­номічної політики (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), комп'ютерної освіченості суспільства, роз­ширення спектру інформаційних послуг, на оптимізацію спів­робітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпоративної стратегії інформаційних технологій. В програмі зазначено, що пріоритетний розвиток електронної комерції і має забезпечити до 2002 року стабільне економічне зрос­тання країни.

Інформаційна політика Великої Британії визначила основними напрямками діяльності:

1) забезпечення конфіден­ційності інформації в автоматизованих мережах засобами нових технологій та відповідного правового регулювання;

2) інвестування інформаційної галузі для глобальної моде­рнізації суспільства;

3) впровадження систем дистанційної освіти та створення дослідницьких установ для забезпечення , формування інформаційного суспільства у XXI столітті (прог­рама "Національна електронна освіта");

4) впровадження ' електронних послуг у суспільство - цифрового телебачення, електронних snart-карток, електроніфікації уряду (до 2008 р.)

Політичний курс уряду Великої Британії в галузі інфор­маційної політики задекларовано у національній програмі "Тhe Government’s Policy for the Information Age ", яка перед­бачає:

1) всебічний розвиток електронної комерції для за­безпечення економічного зростання;

2) розвиток телекому­нікаційного ринку країни;

3) впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Ініціативний проект створення інформаційного суспіль­ства "The UK on-line: Information Society Initiative" має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції (1,7 млн. малих та середніх підприємств, за даними DТІ, підключено до регіо­нальних мереж, планується залучити додатково 1,5 млн. підприємств до 2002 року).

Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіональ­ного і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджуються інноваційні технологічні проекти Janet та модифікований Super JanetIV (2001 р.), які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів в різних мережевих системах, під­вищення ефективності наукових досліджень, наукового об­міну та співробітництва на міжнародному, регіональному та національному рівнях, розвиток потенціалу мережі.

Урядові ініціативи в галузі проведення активної інфор­маційної політики передбачають функціонування та подальше вдосконалення загальнодержавних комунікаційних мереж, призначених для поглиблення і розвитку міжнародного спів­робітництва.

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інфор­мацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікацій­них та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідних до нових полі­тичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інфор­маційної діяльності.

Основні положення концепції інформаційної політики ФРН відповідають європейським стандартам і загальним правовим підходам, які визначають особливу політичну роль засобів комунікації у суспільстві з огляду їх впливу на фор­мування громадської думки і суспільної свідомості, врахо­вуючи при цьому національні інтереси і доктрину розвитку "оновленої" Німеччини.

Федеральний уряд Німеччини, зважаючи на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні до політичного і економічного розвитку країни, цілі. Перша ін­формаційна програма (І&D - Ргоgram) була прийнята у 1974-77 рр., вона мала мету забезпечити доступ до інформаційних систем широкої громадськості, накопичення наукових знань з інформаційних процесів, проведення політичних дискусій щодо актуальних проблем інформаційного розвитку суспіль­ства. Провідні напрямки Програми (І&D - Ргоgram):

• ефективність досліджень, інформаційна освіта, підви­щення якості соціального стану;

• вдосконалення електронної комерції, впровадження ін­формаційної системи у діяльність підприємств малого і середнього бізнесу;

• інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття уря­дових, парламентських та правоохоронних рішень;

• європейська інтеграція, інтенсифікація міжнародного обміну інформацією, впровадження інформаційних тех­нологій у різні сфери діяльності суспільства. Друга програма "Fash informations program" була прий­нята у 1985 році і включала переорієнтацію федеральної інформаційної політики на нові цілі:

• розвиток інформаційного ринку та інформаційного біз­несу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору;

• гарантії вільного обігу інформації в (транскордонна полі­тика та посилення міжнародних позицій Німеччини в сфері інформаційних обмінів);

• забезпечення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких підприємств, зорієнтованих на застосування нових технологій; створення інформаційного та комер­ційного середовища для приватного бізнесу;

• створення телекомунікаційних мереж за окремими на­прямками життєдіяльності суспільства (DIMD - охорона здоров'я, біологія, сільське господарство, споріднені га­лузі;

Karlsruhe (наука, патенти, технології, соціологічні науки, споріднені галузі), FIZ (технології та бізнес). Програма 1985 року була втіленням фундаментальної політики, провідною ідеєю якої було обмеження конт­ролю уряду і розвиток приватної ініціативи.

Третя програма "Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій" була пред­ставлена 1990-1994 рр. Вона мала на меті контроль з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямками діяльності (підтримка інформаційних центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ).

У 1996 році була прийнята нова програма Федерального уряду "Info-2000 -німецький шлях до інформаційного суспільства". Нові полі­тичні пріоритети, медіаконцентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управлін­ня, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову страте­гію національної інформаційної політики ФРН:

1. Становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизація дер­жавного управління. Програма Інфо-2000 зафіксувала політичну волю Федерального уряду до збереження тра­диційних засобів комунікації і підтримки нових напрям­ків комунікаційної сфери: аудіовізуальної індустрії, он-лайнових послуг, електронної пошти, мультимедійних систем нової технологічної хвилі.

2. Лібералізація телекомунікацій, підтримка національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу. Полі­тика лібералізації комунікацій (часткова приватизація Deutsche Telecom, національного монополіста в інфор­маційній сфері) дала прибуток до федеральної казни близько 12 млрд. дол.

3. Активізація земельної інформаційної політики з розши­ренням прав земельних урядів щодо обігу інформації та діяльності суб'єктів інформаційної діяльності в феде­ральних землях і посилення відповідальності земель і контролю над змістом інформації. Федеральний закон про телекомунікації (1991 р.) надає право земельного ліцен­зування інформаційної діяльності, стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, відеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замов­лення користувачів), зобов'язує законодавче обмежувати поширення інформації (зокрема в мережі Internet) забо­роненого змісту.

4. Правові основи національної інформаційної політики ФРН поєднують демократичні європейські традиції (пра­во вільного обігу інформації, свободи слова і ЗМК, право захисту інформації державного, конфіденційного, комер­ційного характеру і персональної інформації приватного характеру, право загальнолюдських цінностей і пра­во користувачів в комп'ютерних мережах і системах) і жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої між­народними нормами. Закон ФРН про Internet (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулював правила конфі­денційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, які поширюються через їхні мережі. Політичні аспекти Закону про Internet (1997 р.) стосуються прав та обмежень на свободу вираження поглядів та свободу слова і регулювання змісту інформації, що має негативні наслідки для психології суспільства, підвищення полі­тичної активності з проблем прав людини.

5. Сприяння розвитку засобів комунікації та національних мереж і систем у країнах Центральної і Східної Європи, країнах, що розвиваються. Інформаційна політика Фе­дерального уряду спрямована на реформування держав­ного управління в цих країнах, їх участь у транскордон­ному вільному обміні інформацією, пропаганду ідеалів європейського демократизму, створення відповідної правової бази, технічного оснащення інформаційного сектору та підготовку кваліфікованих спеціалістів у Німеччині для національних та приватних корпорацій, установ, фондів, спілок.

В рамках Угоди про діяльність радіостанції "Німецька хвиля" зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку (близько 70 млн. DM) та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.

Основні напрямки сприяння ФРН країнам "нової демок­ратії):

а) політичні консультації про організацію демократич­них структур засобів комунікації і відповідних організаційних рамкових умов;

б) поставки обладнання і спорудження тех­нічних установок засобів масової комунікації, радіорелейних мереж, електронних станцій, телестудій, поліграфії, комп'ю­терних центрів та локальних мереж;

в) надання експертної допомоги для створення програм, проектів і стратегії ін­формаційної політики;

г) професійна підготовка і підвищення кваліфікації місцевого персоналу як у розвинутих країнах, так і в ФРН.

За повідомленнями "Німецької хвилі" протягом 1991-1993 рр., в політичних інституціях, органах федерального управління, в земельних урядах та організаціях пройшли підготовку і набули нової кваліфікації близько 2 млн. спеціа­лістів із країн третього світу, Центральної та Східної Європи.

Національна інформаційна політика ФРН підтримує зусилля міжнародного співтовариства для забезпечення глоба­лізації демократичних процесів, інтеграції країн "нової де­мократії" в міжнародний інформаційний простір, поширення технологій толерантності і принципів інформаційного суспіль­ства на базі передового досвіду розвинутих країн Європи.

Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збережен­ня національної самобутності та ідентичності, компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних прог­рамах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення комп'ю­терних мереж і систем, інформаційних послуг.

Мета національної інформаційної політики Франції – становлення інформаційного суспільства, розвиток інформа­ційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, сти­мулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на стратегію інформаційного суспільства затримують прогре­сивний поступ країни до європейської інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни (власна аерокосмічна індустрія, електронне виробництво, програмне забезпечення), спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК (8% присутності у французькому інформаційному просторі, обо­в'язковий переклад аудіовідеокінопродукції, або титрування французькою мовою), державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні високих техно­логій не сприяють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу.

В той же час Програма Інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрямки співробітництва в межах компетенції Міністерства зовнішньої політики Франції.

Програма складається з трьох розділів та 90 додатків. В ' преамбулі зазначається, що нові інформаційні та комунікаційні технології здійснюють глибокі зміни у суспільстві, в політичному, економічному, культурному співробітництві держав, і і мають глобальні наслідки. Формування нових технологій ' вимагає цілісної системи підходів до зовнішньополітичних, правових, науково-дослідницьких та прикладних аспектів глобальної комунікації і викликає необхідність проведення міжнародних консультацій з проблем універсалізації кому­нікаційних мереж, охорони інформаційної інтелектуальної власності, електронної торгівлі, електронних платежів, охо- , рони приватного життя, вільного обігу інформації тощо. Перший розділ розглядає завдання і функції МЗС Франції з інформаційного співробітництва в рамках міжнародних орга­нізацій (зокрема, СОТ, ОЄСР, Ради Європи, Європейського Союзу, Міжнародного Телекомунікаційного Союзу). Угода | про інформаційні технології (1997 р.), підписана країнами Великої Сімки, створює умови для лібералізації телекомунікацій, вільної конкуренції, електронної торгівлі.

Було вироблено спільний план дій по вдосконаленню міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі і послуг (встановлено тимча­совий статус-кво на впровадження мита на операції в галузі електронної торгівлі). В рамках співробітництва з ОЄСР МЗС Франції та Державний комітет з промисловості продовжують \ активну політику розвитку французьких мультимедійних ; систем і засобів телекомунікаційної та аудіовізуальної конвергенції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямків співпраці. Формування нових норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності дозволить, як зазначається в Програмі, забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві. Другий розділ розглядає напрямки двостороннього спів­робітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем в рамках візитів, переговорів, зустрі­чей на високому рівні. Пріоритетні стратегії:

1. культурна та мовна різноманітність: Франція підтримує політику збалансованого використання мов в мережі Internet та європейських комунікаційних мережах і сис­темах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії Франції, яка має на меті сприяти впровадженню норм багатомовності в супермагістралях, створення бага­томовних систем електронного перекладу та словників, збереження механізму підтримки національних культур. Крім того, обумовлюється наявність французької мови в інформаційних мережах міжнародних організацій, членом яких є Франція. Франкофонія захищається компе­тентними документами, принципами зовнішніх відносин з франкомовними країнами;

2. координація міжнародного співробітництва у боротьбі проти нових форм злочинності в інформаційній сфері, підвищення ефективності процедури взаємодопомоги в правоохоронній та судовій сферах;

3. створення нових міжнародних договорів та угод про комп'ютерні злочини;

4. вдосконалення систем електронних платежів (особливо електронного підпису), охорони прав споживачів, інте­лектуальної власності та приватного життя, розробка регуляторних механізмів для країн європейського ринку. Третій розділ визначає роль і методи діяльності зов­нішньополітичного відомства по захисту національних ін­тересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відносинах.

На МЗС Франції покладено завдання :

а) забезпечувати підтримку позиції держави на міжнародних форумах, в ході візитів, переговорів, неофіцій­них зустрічей;

б) координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ЮНЕСКО, Європейським Союзом, СОТ та іншими організаціями щодо розвитку підприємств інформатики, аудіо­візуального та телекомунікаційного секторів, наукових до­сліджень у галузі комунікації;

в) підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консуль­ські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про Урядову Програму з інформаційного суспільства, елек­тронну торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани щодо становлення інформаційного суспільства.

Стратегії інформаційної політики Франції стосуються також країн пріоритетного співробітництва, зокрема франко­мовних країн Африки, Азії, Латинської Америки. У контексті глобалізації комунікації і просування національних інтересів у "треті країни" уряд Франції започаткував створення (1998 р.) Інвестиційного Фонду допомоги і співробітництва (20,6 млн. франків) для підтримки споживання нових французьких технологій в Африканському регіоні, економічних і культур­них відносин, зокрема, запровадження нових технологій і франкомовних серверів для освітніх програм в мережі Internet, підтримка університетських курсів з інформації та культури французькою мовою, створення франко-африканських нау­кових дослідницьких центрів з проблем інформації і кому­нікації, поширення французьких програмних продуктів для користувачів персональних комп'ютерів.