Основи епізоотологічного аналізу
Завдання епізоотологічного обстеження. Епізоотологічне обстеження являє собою сукупність прийомів і способів, що використовують для вивчення різних { аспектів епізоотичного процесу, тобто закономірностей виникнення, поширення і особливостей прояву інфекційних хвороб тварин у різноманітних умовах і на різних територіях, а також для оцінки ефективності здійснюваних про- • філактичних і оздоровчих заходів. Одержані в процесі дослідження дані систематизують, піддають логічному осмисленню, тобто проводять епізоотологічний аналіз, і на цій основі- розробляють конкретні рекомендації по дальшо-
му вдосконаленню протиепізоотичних заходів, спрямованих на зниження захворюваності або ліквідацію відповідної хвороби.
Епізоотологічне обстеження є однією з важливих сторін діяльності лікаря ветеринарної медицини. Його проводять як із практичною, так і науковою метою. Масштаби дослідження, у тому числі й розміри територій, що підлягають вивченню, можуть значно варіювати — від одного епізоотичного вогнища, неблагополучного пункту до епізоотичного стану району, області, республіки, держави. Інколи окремі питання розглядаються в глобальному масштабі. Відповідно до спрямованості дослідження, його завдання можуть бути різними, а саме:
епізоотологічне обстеження епізоотичного вогнища, неблагополучного пункту, господарства;
вивчення епізоотологічної (епізоотичної) ситуації у районі, області, державі;
визначення особливостей прояву епізоотичного процесу окремих захворювань (сезонність, періодичність та ін.) залежно від конкретних умов і характеру ведення тваринництва;
визначення ефективності засобів боротьби з певною хворобою; •
з'ясування закономірностей географічного поширення, особливостей прояву окремих інфекційних хвороб, вивчення їх сучасного нозоареалу і зв'язків із факторами зовнішнього середовища та особливостями ведення тваринництва;
пошук причин нерівномірного поширення хвороби на певній території;
збір даних для епізоотологічного прогнозування;
визначення епізоотичної ситуації і поширення інфекційних хвороб тварин у зарубіжних країнах.
Глибина епізоотологічного обстеження, повнота відповіді на поставлені запитання визначаються кваліфікацією спеціаліста, який проводить обстеження, а також наявністю .необхідних вихідних матеріалів. При епізоотологічному обстеженні неблагополучного пункту частину даних збирають безпосереднім обстеженням господарства, яке вивчають, використовують дані «Журналу про реєстрацію хворих тварин» (форма 1), «Журналу для запису протиепізоотичних заходів» (форма 2). «Журналу для запису епізоотич-ного стану району» (форма 3), а також акти, звіти й інші матеріали, що відображають результати проведених раніше обстежень.
При вивченні епізоотичної обстановки в районі, області, державі дані одержують із матеріалів офіційної статисти-
ки, регламентованої відповідною інструкцією по ветеринарному обліку і ветеринарній звітності.
Визначення епізоотичної обстановки в районі проводять 'і на рівні окремих господарств, в області використовують дані районів. Відомості про поголів'я тварин, характер ведення тваринництва, господарські зв'язки, переміщення тварин, дані про природно-кліматичні особливості одержують на місцях у відповідних установах (табл. 1). З цією ж метою використовують довідники, статистичні повідомлення, огляди.
У процесі епізоотологічного обстеження використовують різні прийоми і способи, в тому числі й епізоотологічні методи: порівняльно-історичнйй і порівн-яльно-географічнйй опис (картографування), власне епізоотологічне обстеження, епізоотологічний експеримент. При необхідності проводять математичну обробку даних. Раціональним є викориС-I тання кожного із названих прийомів і способів залежно від конкретних завдань і масштабів дослідження.
Порівняльно-історичним описом користуються для аналізу показників епізоотичного процесу в історичному аспекті (по даних за ряд років). При цьому застосовують такі прийоми, як опис, складання хронологічних таблиць, графіків; вираховують і логічно осмислюють -показники епізоотичного процесу за багаторічними даними з урахуванням кількості неблагополучних пунктів, захворюваності, смертності, летальності, коефіцієнта вогнищево-сті, структури захворювання та ін. Цей метод дає можливість вияснити причини виникнення окремих хвороб, динаміку їх поширення у часі, виявити залежність від характеру і системи ведення тваринництва, визначити сезонність проявлення епізоотій, їх періодичність і оцінити ефективність методів протиепізоотичної роботи.
. П о р і в н я л ь н о-ге о г р а ф і-ч н ий спосіб дає змогу провести аналіз характеру та інтенсивності географічного поширення у різних адміністративно-територіальних одиницях (район, область) і природних зонах території, яку вивчають. При порівняльно-географічному описуванні широко користуються картографуванням. ' Ветеринарно-географічні карти (епізоотична карта району, області, нозогеографічні карти та ін.) є універсальною просторовою моделлю епізоотологічних явищ. Вони дають можливість розкрити закономірності географічного поширення хвороб, визначити їх сучасний нозоареал, пристосованість до певних природних ландшафтів, а при проведенні порівняльного картографічного аналізу карт поширення хвороби з картами природних факторів (ґрунтовими, кліматичними, фау-
ЕПІЗООТОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ГОСПОДАРСТВА \ СКЛАДАННЯ АКТУ
Проводячи обстеження, спеціалісти звертають увагу на такі основні питання: загальну характеристику тваринницького господарства; дані про тварин; стан тваринницьких . приміщень; умови утримання і годівлі тварин; наявність кровосисних комах, гризунів, кліщів; стан пасовищ; водопій тварин; порядок комплектування господарства тваринами; епізоотичний та ветеринарно-санітарний стан господарства; благополуччя щодо інфекційних захворювань тварин сусідніх господарств і населених пунктів; епізоотичний та ветеринарно-санітарний стан різних ветеринарії' них об'єктів, розміщених навколо тваринницького господарства; можливий контакт тварин з-дикими тваринами та ін.
Результати епізоотологічного обстеження тваринницького господарства оформляють відповідним актом у трьох примірниках. З них один залишається у господарстві, а інші зберігаються у справах ветеринарної установки, представник якої проводив епізоотологічне обстеження:
Дати загальну характеристику господарства та вка зати його напрям і основні виробничі показники.-
Зазначити кількість тварин за видами, віком, статтю, вгодованістю, породністю; характер використання. Вказати доморощені чи куплені тварини, якщо куплені, які саме та де й коли; благополуччя господарства щодо інфекційних захворювань.
Відомості про тваринницькі приміщення та їх стан, систему вентиляції, та її ефективність, освітлення примі щень, площу і об'єм приміщень на одну голову по видах та вікових групах тварин. Дати характеристику підлогам, - годівницям, проходам. Забезпечення тварин підстилкою та її якість.
Відомості про утримання різних видів і вікових груп тварин з докладним аналізом прогресивних методів їх ут римання.
Наявність в тваринницьких приміщеннях аміаку, об сіменіння мікроорганізмами (кількість в 1 м3 повітря), кровосисних комах, кліщів, гризунів.
Питання годівлі тварин. Раціон. Повноцінність кор мів (білкове співвідношення, наявність вітамінів, мінераль них речовин). Спосіб підготовки і згодовування кормів, їх якість.
Водопій тварин. Вказати джерела водопостачання (водопровід, колодязь, став, річка та ін.), способи напу вання тварин, якість води. Благополучність їх в епізоотич ному відношенні.
8. Характеристика пасовищ (луки, заплавні луки, рів-
нина, гори, ліс, чагарник тощо). Віддаленість пасовищ від населених пунктів, проїзних доріг. Використання пасовищ у минулому і тепер, особливо для санітарних груп тварин. Благополучність їх з епізоотологічного погляду, можливість контакту з дикими тваринами.
9. Порядок комплектування господарства тваринами, зв'язок з іншими господарствами.
Дати відомості про епізоотичний стан тваринниць кого господарства в минулому і тепер. Зазначити, чи спо стерігалися раніше випадки інфекційних захворювань тва рин і птиці, коли і які саме, ступінь їх поширення по окре мих видах і вікових групах тварин за останні роки (3—5). Які інфекційні захворювання тварин і птиці є тепер, сту пінь їх поширення в господарстві (динаміка), джерела інфекції. Ким та яким методом поставлено діагноз. Заходи, проведені в господарстві, щодо ліквідації захворювання (карантинування, ізоляція, лікування, щеплення, дезин- фекція, тощо) та їх,ефективність.
Зазначити про благополучність щодо інфекційних захворювань сусідніх господарств і населених пунктів.
Дати епізоотологічну та .ветеринарно-санітарну ха рактеристику розміщених навколо тваринницького госпо дарства біотермічних ям, скотомогильників, утилізаційних пунктів, скотозабійних пунктів, боєнь, м'ясокомбінатів, складів -зберігання та підприємств по обробці сировини тваринного походження.
Ветеринарно-санітарний стан господарства. Зазна чити, як часто проводять механічне очищення тваринниць ких приміщень та їх якість. Проведення різних видів де- зинфекції, коли, якими дезинфекційними розчинами, їх концентрація та витрачання на 1 м2 знезаражуваної площі.
Загальні висновки. На основі фактичних матеріалів епізоотологічного обстеження тваринницького rocnof дарства, викладених в акті, роблять висновки про виникнення і поширення того чи іншого інфекційного захворювання тварин (птиці) та його епізоотичний і ветеринарно-санітарний стан; відповідність умов утримання і годівлі тварин сучасним вимогам.
Рекомендації. Виходячи з конкретної епізоотологічної ситуації, що склалася в господарстві, розробляють план ветеринарних заходів, спрямованих иа оздоровлення тваринницького господарства. План складають відповідно до інструкції, затвердженої Головним управлінням ветеринарної медицини МСГП України. При цьому ураховують передовий досвід ветеринарної практики та найновіші досягнення науки в цій галузі.
ОБСТАНОВКИ В РАЙОНІ, ОБЛАСТІ, РЕСПУБЛІЦІ, ДЕРЖАВІ
Епізоотичну обстановку (ситуацію) в районі, області, республіці та державі характеризує сукупність інфекційних хвороб, зареєстрованих на вказаних територіях за певний період часу або станом на день оцінки. Для її оцінки на основі кількості неблагополучних пунктів по різних захворюваннях і місць їх розміщення, кількості захворілих і загиблих тварин різних видів визначають нозологічний профіль (структуру) інфекційних хвороб і питому вагу кожної з -них у загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами, а також складають епізоотичну карту.
Нозологічний профіль (нозологічна структура) захворювань являє собою перелік інфекційних хвороб тварин, зареєстрованих в господарстві, на території району, області, республіки, держави за певний період часу. Його відображають у вигляді аналітичної таблиці (табл. 2), в якій наводять перелік хвороб, дані про кількість неблагополучних пунктів, захворілих і тих, які загинули тварин в абсолютних числах, питому вагу кожної хвороби.
Питому вагу (частку) окремої хвороби в загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами визначають за кількістю неблагополучних пунктів і кількості захворілих тварин шляхом множення кількості неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по окремій хворобі ра 100 з наступним діленням на загальну кількість неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по всіх урахованих хворобах (%). Для цього використовують формулу: У»— (АХЮО) : Б= %, де Ув — питома вага (частка) хвороби в загальній захворюваності; А — кількість неблагополучних пунктів (або захворілих тварин) по
■ .
окремій хворобі; Б — загальна кількість неблагополучних пунктів (захворілих тварин) по всіх хворобах. І Картографічний аналіз. Виясняють розміщення неблагополучних пунктів шляхом складання епізоотич--ної карти території, яку вивчають. Для позначення на ній хвороб використовують спеціальні знаки.
На основі логічного аналізу даних таблиці 2 і епізоотичної карти з урахуванням особливостей ведення тваринництва, природних і господарських факторів формулюють відповідні висновки щодо епізоотичної обстановки території в цілому і окремих її зон, розробляють конкретні рекомендації по дальшому, вдосконаленню протиепізоотичних заходів. Після цього при необхідності проводять поглиблене вивчення епізоотичного стану території по окремих хво-робах методом аналізу та систематизації таких показників: широти поширення хвороби шляхом обліку кількості неблагополучних пунктів по даній хворобі і картографічного аналізу їх територіального розміщення; коефіцієнта вог-нищевості; ураження окремих видів тварин (структура захворюваності); індексу захворювання і картограми захворювання; смертності та летальності (смертельності); сезонної динаміки захворювання тварин; аналізу впливу щеплення на рівень захворювання тварин; впливу природно-географічних, господарсько-організаційних і ветеринарно-санітарних факторів на інтенсивність епізоотичного процесу та територіальне поширення хвороби; епізоотологічного районування території. Розробляють рекомендації щодо поліпшення протиепізоотичної роботи.
При оцінці напруженості епізоотичного процесу користуються порівняльними показниками. Абсолютні числа для цієї мети малопридатні, а тому використовують відносні показники (індекс захворюваності, летальність, коефіцієнт вогнищевості та ін.).
Широту поширення хвороби (поширеність) в районі, області, республіці, державі визначають шляхом обліку і систематизації зареєстрованих на даній території неблагополучних пунктів, картографічного аналізу їх територіального розміщення і визначення показника неблагополуччя.
Розподіл кількості неблагополучних пунктів по роках і адміністративно-територіальних одиницях проводять складанням аналітичної таблиці (табл. 3).
За даними наведеної таблиці складають карту територіального розміщення неблагополучних пунктів, визначають нозоареал хвороби, тобто територію; у межах якої реєстрували хворобу. Ареал захворювання може бути су-
При складанні карти місця перебування хвороби відмічають крапками, кожну із яких ставлять на місці населеного пункту, де її зареєстрували. Якщо на карті виявиться багато крапок і вони щільно розміщені, то можна збільшити «масу» крапки, вказавши, що вона означає не один, а два чи три випадки виникнення хвороби. Коли ж неблагополучні пункти розміщуються тільки в певних ділянках території, то їх викреслюють суцільною або пунктирною лінією, або ж заштриховують.
Широту поширення хвороби визначають також шляхом обчислення показника неблагополуччя (частки неблагополучних пунктів), процентного відношення неблагополучних населених пунктів до загальної кількості їх у районі,, області, республіці, державі.
Показник неблагополуччя визначають за даними на кінець, який аналізують за формулою: Н== (Ч.нпХЮО) : : Окп=100 %, де Н — показник неблагополуччя, частка неблагополучних пунктів, %; Чнп — кількість неблагополучних населених пунктів незалежно від кількості повторюваних у них спалахів хвороби; Окп — загальна кількість населених пунктів у районі, області, республіці, державі.
Одержані таким чином дані вносять у форму (табл. 4).
Для виявлення ступеня неблагополуччя (напруженості епізоотичної ситуації) можна визначити індекс епі-зоотичності, який являє собою відношення кількості років, протягом яких на даній території реєстрували спалахи хвороби, до кількості спостережуваних років.
Коефіцієнт вогнищевості показує, скільки ,хворих тварин припадає на один неблагополучний пункт. Його визначають шляхом ділення захворілих тварин на ^.кількість неблагополучних пунктів в районі, області, рес- іиубліці за кожний рік окремо (по видах тварин; табл. 5). Коефіцієнт вогнищевості показує характер прояву (ін тенсивність) епізоотичного процесу в динаміці в різних ра йонах області (спорадичні випадки, незначні спалахи хво роби, епізоотія). Він є також критерієм оцінки ефективно сті проведених протиепізоотичних заходів. Підвищення коефіцієнта вогнищевості свідчить про активізацію епізо отичного процесу. V
Структура захворюваності (ураженість окремих видів тварин). її визначають у тих випадках, коли хворіє кілька видів тварин, з метою вияснення, які види тварин більш сприйнятливі і частіше хворіють даною хворобою (за кількістю неблагополучних пунктів, захворілих і загиблих тварин). Дані можуть бути представлені у вигляді сектерної діаграми і в аналітичній таблиці (табл. 6). Із таблиці видно, що найбільша кількість неблагополучних пунктів і загиблих тварин по даній хворобі припадає на велику рогату худобу, значно менші ці показники у свиней, а захворюваність дрібної рогатої худоби в даному випадку може бути оцінена як незначна.
Аналогічним чином можна визначити вікову структуру і захворюваності тварин в епізоотичному вогнищі (районі, області, республіці, державі).
Захворюваність — це відношення кількості захворілих тварин до загального поголів'я сприйнятливих у тій чи іншій групі. Для порівняльної оцінки інтенсивності епізоотичного процесу (рівня захворюваності) в різних господарствах (районах, областях) території більш зручно-
захворюваність визначити до середньорічного поголів'я сприйнятливих тварин. Середньорічне поголів'я це напів-сума кількості певного виду тварин на початок і кінець року. Захворюваність прийнято виражати з розрахунку на 100, 1000 або 10000 тварин. її визначають за формулою:
де Із — індекс захворюваності; 3 — кількість захворілих тварин за рік; Сп — середньорічне поголів'я тварин.
Показники захворюваності за ряд років зводять у таблицю (табл. 7) і піддають математичній обробці і логічному аналізу. Для порівняльного аналізу інтенсивності епізоотичного процесу в різних районах, областях складають картограму захворюваності (по середніх показниках за ряд років). Способом картограм користуються для відображення на ветеринарно-географічних картах тільки відносних показників епізоотичного процесу (захворюваність, смертність, летальність, поширеність). При складанні картограм різну ступінь вираженості показника відображають 'на карті шляхом штриховки різної щільності окремих адміністративно-територіальних одиниць (районів, областей). Штриховку посилюють у міру збільшення ступеня вираженості ознаки.
Смертність являє собою відношення кількості загиблих від даної хвороби до сприйнятливих тварин у тій чи іншій групі. Одержані дані по смертності зводять у таблицю і аналізують.
Летальність (смертельність) — відношення кількості загиблих тварин від даної хвороби до захворілих, виражене в процентах. Вона характеризує тяжкість епізоотії. Летальність визначають за формулою:
Показники летальності за ряд років зводять у таблицю так само, як показники захворюваності і піддають логічному аналізу.
Наведені вище відносні показники захворюваності, смертності і летальності (смертельності) відносяться до інтенсивних показників епізоотичного процесу. Поряд із ними для характеристики напруженості епізоотичного процесу застосовують також екстенсивні показники. їх ще називають показниками розподілу або дольового визначення частини в цілому. По цих показниках судять про . питому вагу якої-небудь частини явищ в їх- загальній сукупності. При цьому вся сукупність незалежно від її величини прирівнюється до 100. Вирахування частки, як правило, проводиться в процентах.
Наприклад, у загальній захворюваності лістеріозом в колишньому СРСР за останні 20 років 71,38 % випадків припадає на дрібну рогату худобу, 27,33 — на свиней і лише 1,29 % —на велику рогату худобу. Результати можуть бути представлені графічно у вигляді секторної діаграми.
Для правильної оцінки інтенсивності епізоотичного процесу, особливо при довготривалих інфекціях, слід також враховувати не лише хворих тварин, а й мікробоносіїв. Це має велике значення для правильної оцінки епізоотичної ситуації.
Міжнародні організації рекомендують використовувати при цьому такі показники, як превалентність та інцидент -ність. Превалентність (від лат. praevalere — перевищує,- має перевагу) — це число хворих і мікробоносіїв (джерел збудника інфекції) на 100, 1000, 10000 або 1000000 тварин без будь-якої різниці нововиявлених і старих випадків інфекції. Превалентність визначається на даний момент (крапка, пункт превалентності) або за певний період (період превалентності) і служить показником ураженості тип рип (розповсюдженості хвороби). Превалентність вира-ХОВ^ують відношенням числа хворих (носіїв) на даний момент, ;ібо за певний період, до числа тварин, серед яких вшшмчіо захворювання в той же самий момент, і множене НІ 100 (1000, 10000, 100000).
І їй відміну під нрепалентності, інцидентність (від .мпі Ineldini ііппадконий конфлікт) являє собою число Н0І1НХ пііппдкіи .чпхііоріоиаїшя і мікробоносійства за певний період ми 100, 1000, 10000 або 100000 тварин. Інцидентність
І \.ч шик частоти .чахиорювань і носійства, що визначаєть-
еи числом інших ВИПВДЩВ захворювання (носійства) за
Сезонність проявлення епізоотичного процесу є елементом короткотермінового прогнозування епізоотій. її враховують при плануванні і проведенні протиепізоотич-них заходів, особливо при визначенні оптимальних термінів масової профілактичної імунізації тварин проти тієї чи іншої хвороби. Практичну цінність являє собою вивчення . сезонності захворювань по окремих природних зонах, так як сезонні коливання в захворюваності тварин у різних зонах можуть не збігатися в часі, оскільки природно-географічні і господарсько географічні фактори по-різному проявляються в різних природних зонах країни (рис. 16).
Сезонність визначають відношенням числа захворілих тварин, виявлених у кожному місяці, до загальної кількості захворівших даною хворобою тварин за рік (ряд років) і вираженим у процентах. При хворобах, спільних декільком видам тварин, сезонність визначають стосовно окремих видів. Для цього кількість захворілих тварин по місяцях за ряд років зводять в аналітичну таблицю (табл. 8).
Проценти до загального числа за 5 років вираховують за формулою:
де С — показник сезонності; du — число захворілих тварин за місяць; Ок —загальне число захворілих тварин за взяті роки. Вирахувані проценти використовують для складання графіка сезонності.
Оцінка впливу вакцинації (щеплення) на рівень захворюваності тварин. Одним із методів оцінки ефективності проведених специфічних про-тиепізоотичних заходів є аналіз залежності між рівнем профілактичного щеплення тварин проти тієї чи іншої хвороби і захворюванням. Цей аналіз може бути проведений складанням аналітичної таблиці (табл. 9) і побудовою графіка зв'язку, а також вирахуванням коефіцієнта кореляції.
Математичне опрацювання кількісних показників (константний метод). Для математичного опрацювання кількісних показників епізоотичного процесу беруть складені вище аналітичні таблиці (див. таблицю 9) і визначають лише величини середньої арифметичної (М) та її помилки (т).
Середню арифметичну визначають за формулою:
де Ev — сума показників (варіант —v) варіаційного ряду (наприклад, процента щеплених тварин по роках; див. таблицю 9); п — загальне число варіант.
Помилку середньої арифметичної (т) вираховують константним методом за формулою:
in- l< - константа, яку визначають за таблицею 10 у ряду, рівному мигальній кількості варіант (v), що беруть участь у шіґНрцІ; 2!—знак суми; а — величина визначення варіант під игличнин середньої арифметичної (v — М).
НіприКЛІД, необхідно визначити величину середньої ірифмстпчиої (М) і величину її помилки (ш) показників ріння щеплення за таблицею 9. У ряду 10 варіант (v) — поки шикп щеплення за 1981 — 1990 pp., отже, n=10.
2. Визначити відхилення кожної варіанти (показника рівня щеплення за кожний рік) від величини середньої арифметичної. Для цього показники щеплення розміщують у вигляді таблиці 11 (ряд 1) і визначають величину відхилення (а), яка формує ряд 2. Для цього від кожної варіанти віднімають середню арифметичну (v—М). Потім показники відхилень кожної варіанти сумують без урахування знаків (+, —) і одержану суму (2а) множать на константу, що відповідає числу варіант (10) і яка в даному випадку дорівнює 0,0418 (див. таблицю 10). Таким чином одержують величину помилки середньої арифметичної (т). Визначивши величину константи (К=0,0418) і суму відхилень варіант від середньої арифметичної (2а = 63,3), вираховують помилку середньої арифметичної т=КХ2а = = 0,0418X63,3=2,6459. Отже, М±т=66,9+2,65.
Помилка середньої арифметичної (т) дає можливість пизначити, в яких межах знаходиться середня величина. Вибіркові статистичні величини правильно відображають властивості генеральної сукупності, якщо середня (М) перепитує свою помилку (т) не менше ніж у 3 рази.
Ііільщ точно критерій достовірності середньої (t) для одного нііріаційпого ряду визначають за формулою: t= — М/іп, а при шіяплснні достовірності подібності або різ-КИЦІ між ВИборочниМИ двох варіаційних рядів — за формулою:
Після цього по таблиці Стьюдента (табл. 12) відшукують показники рівнів значення (Р).
Наприклад, для середньої М=66,9, знайденої вище по 10 варіантах (n=10), і для помилки m=2,65, знаходимо t=66.9 : 2,65 = 25,2.
Із таблиці Стьюдента (рядок для числа ступенів вільності, рівного n—1 = 9) видно, що знайдене нами значення t=25,2 значно перевищує табличне навіть для рівня значимості 0,001 (t—0,001 = 5,587). Це свідчить, що середня М достовірно представляє генеральну сукупність при рівні значення Р<0,001.
Методика визначення коефіцієнта рангової кореляції. Коефіцієнт рангової кореляції дозволяє зробити визначення зв'язку між двома взаємодіючими явищами. Ця величина може змінюватися в межах від — 1 до +1. Його зміна в межах від 0 до +1 вказує на прямий (позитивний) кореляційний зв'язок між явищами, тобто такий зв'язок, коли збільшення однієї ознаки (явища) відповідає збільшенню другої ознаки. Зміна значення коефіцієнта кореляції в межах від 0 до —1 вказує на тісний зворотний (від'ємний) зв'язок між явищами, тобто коли збільшення однієї ознаки відповідає зменшенню другої. Вважають, що величина коефіцієнта до 0,50 свідчить про слабкий зв'язок між явищами, від 0,50 до 0,80 — середній,' а більше 0,80 — сильний ступінь зв'язку.
Коефіцієнт рангової кореляції (г — ранг) визначають по формулі:
Наприклад, визначити коефіцієнт рангової кореляції між рівнем вакцинації і захворюваністю за'даними таблиці 9. Для цього показники рівня вакцинації позначають
Кожному показнику вакцинації і захворюваності за певний рік присвоюють порядковий номер в залежності від абсолютної величини показника. При цьому порядковий номер 1 присвоюють самому великому показнику і т. д., самий малий показник одержує самий великий порядковий номер. Якщо декілька показників мають однакову величину, то їм однаковий порядковий номер присвоювати не можна, а дають наступний порядковий номер за визначенням дослідника. Порядкові номери показників вписують у відповідні рядки таблиці — в графу 4 номера показників вакцинації і графу 5 номера показників захворюваності. Потім визначають різницю (Д) між величинами порядкового номера показника щеплення (X) і захворюваності (Y) по кожному рядку (X—Y) і вписують їх у графу 6. Показники різниць порядкових номерів (графа 6) підносять в квадрат (Д2) і вписують в графу 7. Знаходять суму квадратів різниці порядкових номерів (графа 7) шляхом їх складання
(2д2)._ 77
Дані, наведені в таблиці 13, проставляють у формулу і одержують значення г-ранг.
(щеплення) тварин і їх захворюваністю спостерігається зворотна кореляційна залежність сильного ступеня, тобто із збільшенням кількості щеплених тварин відбувається значне зниження захворюваності, імунізація досить ефективна.
Епізоотологічні дослідження, наведені вище, являють собою методику вивчення, епізоотичного процесу — складного комплексного явища з біологічною основою, що розвивається під впливом природних і- соціально-економічних факторів.
Складність предмета епізоотологія потребує необхідності використовувати для його вивчення, крім оригінальних методів, ряд прийомів, способів із мікробіології, вірусології, імунології, мікології та інших наук. Саме сума знань дає можливість лікарю ветеринарної медицини сформувати уявлення про епізоотичну ситуацію, передбачити шляхи і тенденцію дальшого розвитку епізоотії, скласти епізоотологічний прогноз і на цій основі підвищити ефективність профілактичних і протиепізоотичних заходів.
ЕВОЛЮЦІЯ і КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
ЕВОЛЮЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
В епізоотології все більшого значення набирає вчення про еволюцію інфекційних хвороб. Еволюційний підхід при вивченні хвороб обумовлений тенденцією збудників до мінливості і змінами в характері взаємовідношення між мікро-і макроорганізмами, визначенні впливу цих змін на якісну і кількісну характеристику епізоотичного процесу. В умовах науково-технічної революції в тваринництві важливим також є визначення ролі біологічних, природних і соціально-економічних (господарських) факторів в еволюції інфекційних хвороб тварин.
Поняття еволюція (від лат. evolutio — розвернути, розвинути) в широкому розумінні слова означає уявлення про :іміпи в суспільстві і природі, їх спрямованості, порядку, закономірностях. Сучасний стан будь-якої системи .розглядінтьі-я як результат тривалих змін її попереднього становища. В живій природі еволюція визначається мінливістю, спадковістю і природним відбором організмів. Все це супроводжується пристосуванням організмів до умов їх проживання, появою і вимиранням окремих видів. У ре-