Виховання зосередженої уваги

Вчити неуважного — все одно, що наповнювати водою бездонну бочку. Цей образний вислів відомого російського педагога ІЇ.Ф.Каптерєва підтверджується шкільною практикою і в наш час.

Відомо, що увага — не самостійний психічний процес, а лише неодмінна умова успішного функціону­вання у психіці таких процесів, як мислення, уявлення, запам'ятовування тощо. Які ж якості уваги? Кон­центрація або зосередженість, цілеспрямованість і стійкість, переключення й розподіл її. Як досягти цього? Зміною методів і методичних прийомів, засто­суванням різноманітних формою і цікавих змістом завдань, що вимагають, як правило, нетривалого часу. Приступаючи до будь-якого завдання, учень повинен знати, для чого, з якою метою він його має виконувати. Увагу дітей найбільше відвертають подразники, тісно пов'язані з їхніми інтересами, а також-такі, що впливають на їхні почуття. Іноді вчителі, не вра­ховуючи цього, самі створюють умови, які відволікають і розпорошують увагу дітей. Відомо, наприклад, який підвищений інтерес викликає в учнів оцінка, по­ставлена й аргументована вчителем відразу ж після відповіді. Така практика недоцільна тому, що це надовго виводить учнів зі стану уважності: пошепки, жестами, подумки вони продовжують обмірковуватися, зіставляти поставлені щойно оцінки. Це негативно по­значається на засвоєнні навчального матеріалу.

Для -активізації думки дітей і підтримання належ­ної уваги є такі прийоми: підбадьорювання реплі­ками того, хто відповідає: «Добрий початок відпо­віді», звернення до класу з пропозицією точніше висловити думку; допоміжні запитання, спрямовані на зв'язок навчального матеріалу з сьогоднішнім днем; вимога висловлюватися лаконічніше; поради учневі, який заплутався у відповіді (наприклад: «Як­що ти все сказав, зроби висновок, коли ж ні і маєш додати деякі факти, — наведи їх»).

Мимовільну увагу дитина має від народження, а довільну треба виховувати. Знаючи, наприклад, про те, що учні йдуть щодня додому через парк, вчитель дав їм завдання протягом тижня спостерігати, як зміню­ється колір листя на деревах, поведінка птахів, одяг на зустрічних людях і т.д., записувати все це з тим, щоб потім написати твір. Багато учнівських робіт свідчить, що такі і подібні завдання сприяють розвитку спосте­режливості й уваги.

З методичних прийомів, що їх варто застосовувати для активізації уваги під час перевірки домашніх зав­дань, відзначимо такі:

1. Тому, хто відповідає, учні ставлять запитання з місця.

2. Усні рецензії на відповіді, виправлення, доповнення і продовження відповіді.

3. Звернення до учнів на початку уроку: «У кого виникли

питання під час роботи над матеріалом?»

4. Аналіз учнями помилок, допущених ними напередодні контрольної роботи або під час виконання домашніх завдань.

4. Зв'язок матеріалу уроку з життям.

4. Наведення вчителем прикладів вдалих відповідей учнів з паранельних класів.

Дуже важливо загострити увагу на самому початку викладу — повідомленням не лише теми, а й мети уроку. Не завадить і коротко ознайомити учнів з тим, як ця мета має бути досягнута, а в 9—11-х класах можна навіть «видати» деякі секрети своєї творчої лабо­раторії: розповісти, наприклад, як сам учитель пра­цював над текстом- твору. Це сприяє зосередженню уваги дітей на матеріалі, що вивчатиметься. І ще одне важливо: все, що вчитель вимагатиме від учнів — виразного читання, показу на карті, міркувань, він має показати сам — і учні будуть уважні.

Практика показує, що учень завжди уважний при вивченні нового матеріалу, якщо ми пропонуємо йому не репродуктивний метод, а творчий, само­стійний, по якому не можна успішно просуватися без власних інтелектуальних зусиль. Під час ви­вчення нової теми велику роль у забезпеченні уваж­ності відіграють мова вчителя, його ораторські прийоми. До них належать риторичні питання, повторення, звертання, підвищення й зниження голосу, логічні наголоси, паузи, багатодіапазонна контрастна інтонація, образність (порівняння, епі­тети). Всі ці та інші прийоми (див, розділ «Особа вчителя літератури») в поєднанні з жестами та мі­мікою роблять розповідь учителя живою, барвистою і захоплюють увагу школярів, допомагають їм краще запам'ятовувати матеріал. Мають значення сила і тембр голосу. Найкраще говорити неголосно, щоб у разі потреби голос посилювати.

Серед інших прийомів, які сприяють оволодінню увагою учнів під час вивчення нового матеріалу, варто відзначити виклад матеріалу за планом, поданим на початку уроку; часте звертання до учнів із запитанням: «А як ви думаєте?», «Чому?», «Чи правильно саме так це?», «Хто думає інакше?», «Хто здійснить це іншим чином?», наведення прикладів не з підручника, а з інших джерел.

Пропонуємо деякі з методичних прийомів, що дають ефективні результати у вихованні дітей під час за­кріплення вивченого.

І. На поставлене вчителем запитання хоче відповісти багато учнів, але він, як правило, викликає того, хто руки

не підняв.

2. Усе, що диктує вчитель на уроці, диктується лише двічі, про що учні повинні знати.

2. Пропозиція тому чи іншому учневі міркувати вголос.

2. Для того, хто розв'язав завдання швидше за інших, учитель дає нове, складніше, але цікавіше.

5. Навідні запитання: «Я бачу, що ви не погоджуєтеся зі своїм однокласником. Але хочу, щоб він сам проаналізував свою відповідь, а ви допоможіть йому навідними запитан­ нями». Учні ставлять запитання, а той, хто відповідав, знаходить свою помилку і виправляє її.