2. Види ринків, їх структура та критерії розмежування.

Ринок робочої сили – сукупність економічних відносин між найманими працівниками , з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) – з іншого, з приводу організації, купівлі-продажу і використання робочої сили.

Ринок засобів виробництва – сукупність економічних відносин і передусім відносин економічної власності між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, купівлі-продажу засобів та предметів праці і привласнення на цій основі частини національного доходу.

Ринок предметів споживання – система економічних відносин між продавцями і покупцями та посередниками з приводу організації, купівлі-продажу товарів тривалого користування, їх використання на ринку товарів поточного споживання, а також привласнення на цій основі необхідного і додаткового продукту.

Ринок послуг - система економічних відносин між підприємствами (а також фірмами, компаніями, об'єднаннями), виробниками і споживачами з приводу надання, купівлі-продажу цих послуг та їх споживання, а також відносин привласнення, що виникають і розвиваються на цій основі.

Фінансовий ринок - сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал і привласнення на цій основі частини необхідного і додаткового продукту.

Ринок цінних паперів – сукупність організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності на первинному і вторинному ринках акцій і облігацій з приводу їх купівлі-продажу, організації й управління цим процесом і привласнення на цій основі частини додаткового продукту у різних формах.

3. Інфраструктура ринку.

Інфраструктура – сукупність базових галузей (або матеріальна основа економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі, аукціони, торгові доми в торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, інжинірингові фірми, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємств і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв’язку.

Фінансову-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій.

Науково-дослідницька інфраструктура – наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Функції, що виконує інфраструктура:

1. постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінан­со­вих, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та орга­ніза­ція­ми, виробниками і споживачами;

2. купівля-продаж різноманітних товарів;

3. забезпечення інформацією учасників ринку;

4. підвищення ефективності роботи суб’єктів регульованих ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;

5. організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин;

6. відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7. сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.