Природна рослинність

Багатство рослинного покриву Бразилії багато в чому обумовлене різноманітністю географічних, кліматичних, ґрунтових і гідрогеологічних умов країни.

У Бразилії переважають ліси на червоноколірних латеритних (ферралітних) ґрунтах. За запасами твердої деревини Бразилія займає перше місце у світі. Густі вологі екваторіальні вічнозелені ліси — гілеї, або сельва, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними розвинуті підзолисті латеритні ґрунти. На сході розташовані низовини, уздовж узбережжя тягнеться смуга атлантичних лісів. На невисоких схилах, що обрамляють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в ґрунтах процес підзолення виражений слабше та мінливо. Подібні типи ґрунтів і рослинності, але з проявом висотної поясності, властиві східним, навітряним і високим схилам та масивам Бразильського плоскогір'я; їхні західні схили одягнені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зайнята саваною (кампос) на червоних латеритних ґрунтах, місцями зі щільною корою — кангою: найбільш поширені чагарникові мілкодеревні савани — серрадо; уздовж рік простягаються галерейні ліси, у яких особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я — напівпустельне рідколісся (каатинга) із ксерофітних і сукулентних дерев та чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих ґрунтах. На рівномірно вологому півдні знову з'являються вічнозелені листяні і змішані ліси з хвойної бразильської араукарії з вічнозеленим листяним підліском (у тому числі з «парагвайського чаю» — йерба-мате) на червоноземних ґрунтах, що займають піднесені плато до півдня від 24° південної широти; у зниженнях на пористих осадових породах з червонясто-чорними ґрунтами поширені бездеревні трав'янисті савани — кампос лимпос. В западині Пантанал значна площа під болотами. [2]

Сельва (вологий тропічний ліс)

Завдяки великій кількості опадів і високим температурам протягом всього року в басейні Амазонки і на побережжі Атлантичного океану між Салвадором і Сантусом широко поширена сельва (selva). Це високостовбурний вологий ліс, що складається з різноманітних деревних порід, із слабо вираженим підліском, який добре розвинений тільки в більш освітлених місцях. Стовбури дерев прямі, крони зонтичні, характерний велика кількість ліан. При незначних сезонних коливаннях температури і вологості кожна деревна порода слідує своєму індивідуальному циклу цвітіння, плодоношення і розсіювання насіння, тому у всі пори року ліс в цілому виглядає приблизно однаково. На затоплюваних під час повеней ділянках, головним чином в долині Амазонки, гідрофільні пальми, деревовидні папороті і інші рослини нижнього ярусу підіймаються до висоти 8 м над очеретяними і осоковими болотами. У більш освітлених ділянках лісу ліани, що шалено розрослися, і епіфіти (непаразитичні рослини, що селяться інших, вищих і стійкіших деревах) перетворюють ліс на непрохідні джунглі. Велика кількість світла, тепла і вологи забезпечує розвиток пишної пологової рослинності, компенсуючи бідність ґрунтів у вологих тропічних лісах. В умовах теплого вологого клімату органічний опад дуже швидко мінералізується грибами і бактеріями, тому тут утворюється вкрай мало гумусу, а поживні речовини, необхідні для вирощування сільськогосподарських культур, під час злив вимиваються з верхніх горизонтів ґрунту. Індейці пристосувалися до низької родючості ґрунтів. У цих районах застосовується перелогова система землеробства: протягом декількох років з поля знімається урожай, після чого воно закидається, а під посіви розчищається нова ділянка лісу. Такий тип господарювання, звичайно, можливий тільки в малонаселених районах. Лісооновлення в подібних умовах досить швидко здійснюється природним чином, проте лише до певної межі. [1]