1.2. Мезоліт
Близько 11 тис. років археологи датують початок мезоліту — середнього кам'яного віку (від грецьких слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закінчився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося нове потепління, льодовики танули й відступали на північ. Природні умови змінювалися й поступово стали подібними до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шерстисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лісах і степах люди стали полювати в основному на сучасні види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведмедя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для полювання на цих тварин і птахів люди почали застосовувати лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками. Винайдення спису мало велике значення, бо завдяки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — однією з звичайних галузей праці. Крім того щодня, люди займалися рибальством і збиранням рослинної їжі.
Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чого переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях Східної Європи. В Україні це Журавська-Стоянка на Чернігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.
Неоліт. Розквіт первіснообщинного ладу.
Близько 6 тис. років тому закінчився мезоліт і почався неоліт — ладу новий кам'яний вік (від грецьких слів «неос» — новий і «літос» — камінь), який на території України тривав приблизно до IV тисячоліття до н. є. Основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від присвоюючих (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючих форм господарської діяльності — скотарства і землеробства, що почався ще в кінці мезоліту. Скотарство виникло з приручення тварин— корів, овець, кіз, свиней, собак; землеробство — із збиральництва, коли люди, особливо жінки, спостерігаючи за виростанням зерна, що потрапляло в грунт, прийшли до думки самим сіяти його і потім збирати врожай. Люди також навчилися виготовляти знаряддя пралі шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю (сокири, тесла, долота, мотики і т.д.). Виникало і примітивне ткацтво та вироблення ліпного глиняного посуду без гончарного круга.
Люди продовжували жити матріархальними родами, які входили до складу племен, що, в свою чергу, інколи об'єднувалися в союзи племен.
До археологічних культур періоду неоліту, що охоплюють значні території України, належать дніпроводонецька, буго-дністровська культури і культура ямково-гребінцевої кераміки. З окремих стоянок можна назвати Ізюмські в Харківській області, Сокільця Вінницької області, Віту-Литовську в Київській області.
Енеоліт. Трипільська культура.
Перехідною епохою від кам'яного періоду до металічного був енеоліт — мідно-кам'яний вік, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (IV — початок II тисячоліття до н. е.).
Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).
Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.
Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.
Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.
Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).