Монтаж електропроводок в стальних трубах.
а – загальний вигляд електропроводки в стальних трубах, б – з’єднання труб манжетом з гвинтами, в – з’єднання труб манжетом з клиновою обоймою,
г - з’єднання труб під електрозварку, д – з’єднання труб на різьбі, е – з’єднан-
ня труб муфтою, ж – ввід в коробку на різьбі, з – ввід в коробку за допомогою гільзи з обварюванням по периметру, и – ввід в коробку з допомогою патрубка та манжети з клиновою обоймою, к – ввід в коробку за допомогою заземлюючих гайок, л – ввід в коробку за допомогою втулок , які приварюються до коробки.
Приєднання технологічного обладнання у відгалужувальній коробці до проводів магістралі здійснюється спеціальними затискачами без розрізання самих проводів.
Застосування пластмасових труб дозволяє економити стальні труби, а також знизити трудомісткість і вартість трубних електропроводок.
Пластмасові труби виготовляють в вініпласту, поліетилену та поліпропілену. Їх заборонено застосовувати у вибухо- та пожежонебезпечних приміщеннях. Вони використовуються в нормальних та в приміщеннях сприятливих до корозії, а також у фундаментах під обладнання, в бетонних підлогах (крім гарячих цехів). З’єднання проводів всередині пластмасових труб не допускається, його виконують тільки в коробках. На поліетилен і поліпропілен шкідливо впливають жири, нафтопродукти та тривала дія денного світла. З огляду на це труби допускається застосовувати тільки для
закритої прокладки по негорючій основі та конструкціях.
Скриті електропроводки.
В практиці електромонтажних робіт широке застосування отримали без трубні скриті електропроводки, які виконуються проводами АПВ та АППВ з прокладанням безпосередньо в товщі будівельних конструкцій: в гіпсових, бетонних перегородках, під штукатуркою, в пустотах і каналах перекриттів та стін, із замонолічуванням в будівельні конструкції при їх виготовленні на заводах залізобетонних конструкцій.
Скриту прокладку проводів виконують дотримуючись вимог: проводи в тонкостінних перегородках до 80 мм або під шаром штукатурки прокладають паралельно архітектурно-будівельним лініям; між горизонтально прокладеними проводами і плитами перекриття відстань не повинна перевищувати 150 мм; в будівельних конструкціях товщиною більше 80 мм проводи прокладають найкоротшим шляхом.
В приміщеннях цегляних будівель, а також в блочних будівлях з перегородками, виготовленими з плит невеликих розмірів, скриті електропроводки плоскими проводами виконують наступним чином: в цегляних і шлакобетонних оштукатурених стінах - безпосередньо під шаром штукатурки; в стінах із великих бетонних блоків – в швах між блоками, а окремі дільниці в штробах; в гіпсобетонних перегородках із окремих плит – в борознах, в перекриттях із збірних залізобетонних плит – в пустотах плит або в неметалевих трубах, укладених поверх плит перекриття.
Приклад виконання електропроводок в каналах панельного будинку:
1 – панель перекриття, 2 – стінова панель, 3 – канали для проводів, 4 – ніша щитка освітлення, 5 – ніша для слабкострумових пристроїв, 6 – виїмка в панелі для з’єднання проводів.
ПРАВИЛА І НОРМИ ВИКОНАННЯ ВНУТРІШНІХ ПРОВОДОК 380/220 В ПРИ СИСТЕМІ ІЗ ЗАЗЕМЛЕНОЮ НЕЙТРАЛЛЮ.
У сільській місцевості найбільшого поширення набуло приєднання електроспоживачів до електричних мереж 380/220 В за системою заземлення ТN-S або TN-C-S
Для нових електроустановок (за виключенням живлення електродвигунів).
Для електроустановок, які знаходяться в експлуатації.
Нульовий провід і усі металеві частини, які в нормальних умовах не знаходяться під напругою, але можуть потрапити під напругу при порушенні нормального режиму, заземлюють.
Система 380/220 В завжди працює з заземленою нейтраллю. Нульовий провід, що відходить від споживчої трансформаторної підстанції, при довжині понад 200 м. треба заземлювати в кінці. Через кожні 100…200 м. і в місцях розгалуження влаштовують повторні заземлення. Повторне заземлення нульового проводу в приміщеннях для худоби, біля входу в приміщення, на вигульних площадках та в інших місцях перебування тварин влаштовувати забороняється. Його влаштовують на кінцевій опорі, від якої відходить ввід у тваринницьке приміщення.
У тваринницьких приміщеннях допускається проводка за системою заземлення TN-S.
Освітлювальне навантаження розподіляють рівномірно по усіх трьох фазах і вимикають трифазним рубильником або вимикачем. Однофазні вимикачі допускаються для груп потужністю до 0,6 кВт. При виконанні внутрішньої проводки на ізоляторах відстань від проводу до стіни або стелі повинен бути не менше 10 см.
Магістральні лінії вмикають у групові щитки, від групових щитків відходять окремі лінії для живлення груп споживачів. На групових щитках розміщують вимикачі або рубильники. У групи об’єднують споживачів електроенергії із загальним навантаженням до 6 А, іноді – до 15 А.
Кожна група, крім люстр, світлових карнизів тощо, повинна мати не більше 20 світильників і штепсельних розеток. Лампи на окремі групи розподіляються так, щоб при перегорянні запобіжника або вимиканні автоматом однієї групи не погасли усі лампи в приміщенні. Кількість освітлювальних груп вибирають з таким розрахунком, щоб для їх живлення було використано проводи порівняно невеликого перерізу (2,5…4 мм2).
Однополюсні вимикачі встановлюють у розсічення фазного, а не нульового проводу. На нульовому проводі не повинно бути вимикачів і запобіжників. У сухих приміщеннях з дерев’яною або асфальтовою підлогою цих вимог не додержують.
Приклад схеми електричної проводки невеликого виробничого приміщення.
СПОСОБИ ПРОКЛАДАННЯ КАБЕЛІВ.
Кабельні лінії напругою до 1000 В великих перерізів прокладають для живлення потужних електроприймачів, розподільчих щитів або шаф, а також електроприймачів, встановлених у середовищі з особливими умовами, де обмежена прокладка проводів у трубах.
ПРОКЛАДКА КАБЕЛІВ ВІДКРИТО НА КОНСТРУКЦІЯХ.
Виконується по кабельних опорних конструкціях, що складаються з окремих деталей – стояків і полиць. Кабелі, що прокладені горизонтально,
жорстко закріпляють в кінцевих точках, з обох боків вигинів, та біля з’єднувальних муфт, а прокладені вертикально – по всій опорній конструкції. На кабельних конструкціях можуть прокладатися відкрито броньовані та неброньовані кабелі. Такий спосіб прокладання не гарантує захисту від механічних пошкодження кабелів. Тому цей вид прокладки знайшов застосування в електротехнічних і виробничих приміщеннях, де відсутня можливість механічного пошкодження.
ПРОКЛАДКА КАБЕЛІВ У ЗЕМЛЯНИХ ТРАНШЕЯХ.
Забезпечує захист від механічних пошкоджень, завдяки його покриттю цеглою або бетонними плитами.
Як кабельну подушку застосовують просіяну землю або пісок. Глибина прокладки кабелю не менша за 0,7 м від поверхні землі. При прокладці на меншій глибині (0,5 м), наприклад: при вводі в будівлю, кабель повинен мати надійний захист від механічних пошкоджень.
Ця прокладка є найдешевшою.
ПРОКЛАДКА КАБЕЛІВ У КАНАЛАХ.
а – канал зовнішній, б – канал всередині приміщення, в – розміщення кабелів у приміщеннях: 1 – кабельні конструкції; 2 – вогнестійкі перегородки; 3, 4 – силові кабелі напругою понад 1 кВ та до 1 кВ відповідно; 5, 6 – контрольні
кабелі та кабелі зв’язку.
Застосовується при невеликій кількості кабелів. Кабелі, які прокладені в каналах, добре захищені від механічних пошкоджень. В електротехнічних приміщеннях кабельні канали перекривають плитами на рівні підлоги приміщення. Як правило, застосовують канали із збірних залізобетонних елементів.
ПРОКЛАДКА КАБЕЛІВ У ТУНЕЛЯХ.
Здійснюється при великій кількості кабелів. При прокладанні кабелів у тунелях на території промислових підприємств повинні бути передбачені протипожежні заходи. Це найдорожчий спосіб прокладки.
Розміщення кабелів у тунелях:
1, 2 – силові кабелі напругою понад 1 кВ та до 1 кВ відповідно, 3 – полки для муфт, 4 – контрольні кабелі, 5 – кабелі зв’язку.
ПРОКЛАДКА КАБЕЛІВ У БЛОКАХ.
Кабельним блоком називають підземну споруду з каналами, призначеними для прокладки кабелю. Для спорудження кабельних блоків використовують
Гончарні, азбоцементні або бетонні труби, які укладаються в один або декілька рядів у траншею на бетонну основу. Після стикування труби скріпляють бетоном у загальний блок. В місцях з’єднання та відгалуження кабелів, а також на прямих ділянках кабельних ліній довжиною понад 150 м для полегшення протяжки кабелів через отвори блоків влаштовують колодязі, в які вводять труби блока. Труби в блоках укладають з невеликим нахилом до колодязів, куди стікає вода. Прокладка кабелів у тунелях, каналах і блоках забезпечує його захист від механічних пошкоджень і зменшує витрати на ремонт, який у таких випадках роблять без земляних робіт, не заважаючи пішохідному чи автомобільному руху.
З’ЄДНУВАЛЬНІ ТА КІНЦЕВІ КАБЕЛЬНІ МУФТИ.
З’єднувальні муфти призначені для з’єднання між собою кабелів. Кінцеві муфти та кабельні кінцівки призначено для герметизації кінців кабелю.
Для кабелів напругою до 1 кВ застосовуються чавунні і епоксидні муфти.
Чавунна з’єднувална муфта:
1, 2 – нижня і верхня половини муфти, 3 – підмотка, 4 – кришка, 5 – заливний отвір, 6 – з’єднувальні болти, 7 – фарфорові розпірки, 8 – заземлюючий провідник, 9 – кабель, 10 – з’єднувальні гільзи, 11 – заповнювач, 12 – бітум.
Для з’єднання кабелів напругою 6…10 кВ застосовують свинцеві та епоксидні муфти.
Свинцева муфта для з’єднання кабелів напругою 6…10 кВ.
Муфту заливають масло-каніфольною сумішшю.
При зовнішньому прокладанні кабелів напругою до 10 кВ з паперовою ізоляцією застосовуються муфти: металеві кінцеві КНА ( з алюмінієвим корпусом), КНЧ ( з чавунним корпусом) і КНСт (зі стальним корпусом); щоглові типів КМА та КМЧ; кінцеві епоксидні КНЕ.
Кінцеві муфти зовнішнього установлення для кабелів напругою до 10 кВ з паперовою ізоляцією.
А – КНА, б – КМА, в – КНЕ
При монтажі всередині приміщень кабелів напругою до 10 кВ широко застосовують кінцівки і кінцеві муфти: епоксидні (з термоусаджувальними полівінілхлоридними, найритовими, кремнійорганічними і тришаровими трубками), сухі із самоклеючих стрічок, термоусаджувальні поліетиленові трубки, свинцеві, стальні лійки з бітумним складом, поліуретанові.
Кабельні кінцівки застосовуються тільки для кабелів напругою до 1 кВ.
Габаритні розміри муфт залежать від площі перерізу жил кабелю.
Кінцеві епоксидні лійки внутрішнього установлення.
А – КВЕт і б – КВЕк.
1 – провід заземлення, 2, 4 – бандажі, підмотка зі стрічки, 5 – корпус, 6 – жила кабелю, 7 – трубка, 8 – хомут, 9 – наконечник, 10 – прошарок із лаку,
11 – оболонка, 12 – підмотка із бавовняної стрічки, 13 – поясна ізоляція.
Кінцівка типу КВВ Кінцівка КВР в гумовій рукавичці.
Кінцеві лійки КВБо з овальною лійкою (а), КВБк з круглою лійкою.
Для кабелів з пластмасовою ізоляцією напругою до 10 кВ застосовують кінцівки внутрішнього установлення в термоусаджувальних рукавичках ПКВтп. При відсутності цих кінцівок застосовують кінцівки ПКВ ( в сухих приміщеннях) або ПКВЕ ( в вологих приміщеннях ).
Кінцівки ПКВ
Кінцівки ПКВЕ
1 – провід заземлення, 2 – підмотка із полівінілхлоридної стрічки, 3 – бандаж із ниток, 4 – наконечник, 5 напівпровідний екран, 6 – металевий екран,
7 – конусна підмотка, 8 полівінілхлоридний шланг, 9 – епоксидний корпус,
10 – бандаж із стального дроту.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ.
Які проводки називаються внутрішніми ?
Як поділяються приміщення в залежності від відносної вологості?
Як ще розділяються приміщення окрім вологості?
Наведіть приклади сухих нормальних приміщень.
Наведіть приклади вогких і мокрих приміщень.
Наведіть приклади дуже мокрих приміщень.
Наведіть приклади запилених приміщень.
Наведіть приклади приміщень з хімічно активним середовищем.
Наведіть приклади пожежонебезпечних приміщень.
Наведіть приклади вибухонебезпечних приміщень.
Як ви розумієте поняття – безпечні приміщення?
Як ви розумієте поняття – приміщення з підвищеною небезпекою?
Як ви розумієте поняття – особливо небезпечні приміщення?
Які матеріали застосовуються при монтажі внутрішніх проводок?
Що таке електричний шнур?
Які проводи застосовуються для монтажу внутрішніх проводок?
На які групи поділяються електроізоляційні матеріали?
Які вироби застосовуються для монтажу внутрішніх проводок?
Для чого використовуються лаки, фарби та емалі?
Де використовуються ізоляційні стрічки?
Які ви знаєте електромонтажні вироби?
З якого матеріалу виготовляються дюбелі?
Якими бувають внутрішні проводки?
Які ви знаєте види проводок за конструктивним виконанням?
В яких приміщеннях можна застосовувати проводку в трубах?
З яких матеріалів виготовляються труби для внутрішніх проводок?
Чи можна з’єднувати проводи безпосередньо в трубі?
Де з’єднують проводи внутрішньої проводки?
Чи можна виконувати проводку в пластмасових трубах у вибухонебезпечних приміщеннях?
Які ви знаєте способи виконання скритих проводок?
З яким режимом нейтралі працюють електроустановки 380/220 В?
Коли і де необхідно виконувати повторні заземлення нульового проводу в лініях 380/220 В?
В яких випадках в освітлювальній мережі дозволяється установлювати однофазні вимикачі?
Чи можна виконувати повторне заземлення нульового проводу в тваринницьких приміщеннях або на їх вводі?
Яким може бути загальне навантаження освітлювальної групи споживачів?
Яку кількість світильників може мати освітлювальна група?
Чи можна встановлювати однофазні вимикачі в розсічення фазного проводу?
Які ви знаєте способи прокладання кабелів?
Як з’єднують між собою кабелі?
Які муфти застосовують для з’єднання між собою кабелів напругою до 1 кВ?
Які муфти застосовують для з’єднання між собою кабелів напругою 6 – 10 кВ?
Як виконуються окінцювання кабельних ліній напругою до 10 кВ?
КОНСТРУКЦІЯ ПОВІТРЯНИХ ЛІНІЙ.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ.
Повітряною лінією електропередачі називають пристрій для передачі електроенергії по проводах, розташованих на відкритому повітрі. Основними конструктивними елементами повітряних ліній є: проводи, призначені для передавання і розподілу електричної енергії; опори, які потрібні для підтримування проводів і тросів на певній відстані від землі, води або інженерних споруд; ізолятори, що забезпечують ізоляцію проводів від опор; арматура, яка потрібна для закріплення проводів на ізоляторах, а ізоляторів - на опорах; грозозахисні троси, призначені для захисту проводів від розрядів блискавки. Захисні троси монтують на верхній частині опори, над фазними проводами ліній напругою 110 кВ і вище.
Смуга, яка безпосередньо прилягає до лінії електропередачі, називається трасою лінії.
Горизонтальна відстань між сусідніми опорами називається довжиною проміжного прольоту, або просто прольотом. Крім проміжного прольоту, у повітряних лініях розрізняють ще анкерні прольоти – відстань між двома анкерними опорами.
Відстань між горизонталлю, що проходить через точки кріплення проводів на опорах, і найнижчою точкою провисання проводу в прольоті називається стрілою провисання.
Відстань від найнижчої точки провисання проводу до поверхні землі, води або споруди називається габаритом лінії.
Усі конструктивні елементи повітряних ліній повинні протидіяти впливу зовнішніх факторів, головні з них це: механічні навантаження від ожеледі, тиску вітру, тяжіння проводу; коливання температури навколишнього середовища; дія хімічних елементів і сполук, які є в навколишньому середовищі.
Найпростішу конструкцію мають повітряні лінії напругою до 1000 В, призначені для приєднання споживачів до споживчих трансформаторних підстанцій Вони можуть виконуватись неізольованими або самонесучими ізольованими проводами ( СІП ).
Повітряні лінії 35 кВ і 110 кВ призначені для живлення районних підстанцій від енергосистем.
Повітряні лінії напругою 220 і 330 кВ використовуються для зв’язку між окремими енергосистемами
Найпотужніші енергосистеми об’єднують повітряними лініями 500 і 750 кВ.
Для повітряних ЛЕП використовують неізольовані (голі) проводи алюмінієві, сталеалюмінієві або зі сплавів алюмінію. ПЛЕП напругою до 1000 В виконуються також ізольованими само несучими проводами. Проводи для повітряних ЛЕП мають стандартні значення перерізу: 10, 16, 25, 35, 50, 70, 95, 120, 150, 185, 240, 270, 300, 400, 500 і 600 мм2.
Неізольовані проводи для повітряних ліній
а – алюмінієвий марки А; б - сталеалюмінієвий марки АС; в – сталеалюміні –
вий підсилений АСУ.
Основні типи СІП напругою до 1 кВ.
СІП з ізольованою несучою нейтраллю.
Самонесуча система СІП.
Само несуча система СІП складається із 4-х ізольованих алюмінієвих жил з однаковим перерізом і механічною міцністю. При натягуванні лінії всі 4 жили несуть однакове механічне навантаження.
СІП з голою несучою нейтраллю.
Механічна міцність і переріз 3 фаз однаковий, Провідник нейтралі призначений для підвішування СІП, має високу міцність і несе усе механічне навантаження.
ІЗОЛЯТОРИ І АРМАТУРА ПОВІТРЯНИХ ЛІНІЙ.
Ізолятори використовуються для ізолювання проводів повітряних ліній від опори і її конструктивних елементів. Ізолятори повітряних ліній називають лінійними. Лінійні ізолятори виготовляють з високоякісного фарфору, загартованого лужного або мало лужного скла та полімерних матеріалів. Ці матеріали мають високі ізоляційні якості, досить високий опір під дією згинального моменту.
Скло порівняно з фарфором має ряд переваг. Прозорість скляних ізоляторів дає змогу порівняно легко виявляти дефекти. При електричному пробої скляні ізолятори здебільшого руйнуються, що полегшує виявлення місця пошкодження.
За конструктивним виконанням лінійні ізолятори повітряних ліній поділяються на штирьові та підвісні. Штирьові використовуються на лініях напругою до 35 кВ включно, підвісні – на лініях напругою 35 кВ і більше.
Підвісні з полімерних матеріалів - на лініях напругою 35 кВ.
Штирьові ізолятори напругою до 1000 В, а також для ліній 6 – 10 кВ виготовляють монолітними. У верхній частині є канавки для укладання проводу, а в нижній – отвір з гвинтовою нарізкою для накручування ізолятора на штир або гак. Штир гайкою закріпляється на траверсі, а гак вгвинчується в дерев’яний стояк опори. Штирьові ізолятори напругою 35 кВ складаються з двох і більше фарфорових елементів, жорстко з’єднаних між собою за допомогою спеціального цементуючого розчину.
д)
Штирьові ізолятори.
а – ізолятор напругою до 1000 В (ТФ або НС), б – ізолятор напругою 6 кВ ШС-6 або ШС-10, в – ізолятор ШФ-10В, г – ізолятор ШФ-10Г, д – ізолятор на напругу 35 кВ ШТ-35.
Лінійні підвісні ізолятори складаються з фарфорового або скляного елемента, на голівці якого закріплена на цементному розчині оцинкована шапка з ковкого чавуну. У внутрішній порожнині ізолятора закріплюють
оцинкований сталевий стержень. Підвісні ізолятори з’єднують у гірлянди, які забезпечують шарнірний зв’язок проводу з опорою лінії.
Підвісний ізолятор ПФ або ПС.
Для кріплення проводів до ізоляторів і ізоляторів до траверс опор застосовують спеціальну арматуру: скоби, серги, одно і дволапчасті вушка, пестики, коромисла та ін. Для приєднання проводів до гірлянди підвісних ізоляторів використовують затискачі. До гірлянд, що в нормальному режимі займають вертикальне положення, підвішують підтримуючі затискачі. Провід у затискачі закладається в коритоподібне заглиблення і закріпляється натискними плашками і гвинтовим кріпленням. До натяжних гірлянд провід провід кріплять за допомогою натяжних затискачів.
Для монтажу ліній напругою до 1000 В з самонесучими ізольованими проводами застосовують спеціальну арматуру: проміжні затискачі, проколюючи затискачі, різноманітні анкерні затискачі, кронштейни, арматуру для прокладання по стінах, скріпки для кріплення стрічок, стальні стрічки, абонентські відгалуження, відгалужу вальні затискачі, крюки тощо.
Проколюючий затискач для СІП.
Анкерний затискач для СІП.
Відгалужу вальний затискач для СІП.
Проміжний підвісний затискач для СІП.
Крюк настінний для кріплення СІП.
Кронштейни, крюки, болти для кріплення СІП.
Арматура для прокладання СІП до 1кВ по стінах будівель.
ОПОРИ ПОВІТРЯНИХ ЛІНІЙ ТА ЇХ ТИПИ.
Опори повітряних ліній призначені для підтримування проводів на належній відстані між собою і від поверхні землі, води та різних споруд. Їх виготовляють з дерева, залізобетону і металу.
Дерев’яні опори застосовуються в основному до 1000 В. Використовують для опор дерева хвойних порід, в основному сосну. Дерев’яні опори недовговічні. Непросочені опори служать 3…5 років. Просочені антисептиками – 15…20 років.
На повітряних лініях електропередачі найбільше використовують залізобетонні опори. Вони потребують значно менше металу порівняно з металевими. Вони майже не потребують ремонту, завдяки чому знижуються експлуатаційні витрати. Міцність залізобетонних опор залежить від способу ущільнення бетону.
Центрифуговані опори, виготовлені на відцентрових верстатах заводським способом, надзвичайно міцні. Їх застосовують на лініях напругою 35-500 кВ. Залізобетонні опори ліній напругою до 1000 В здебільшого виготовляють з віброваного попередньо напруженого залізобетону.
Основним недоліком залізобетонних опор є їх порівняно велика маса, утворення тріщин і сколювання захисного шару бетону. Для захисту опори від вологи стояк на висоту 2,8 м від основи грунтують розчином бітуму в бензині або гасі, а потім покривають бітумом у два шари.
Іноді при пошкодженні ізоляції від замикання на землю перегоряє арматура і розплавляється бетон опор. Тому усі металеві елементи опори (штирі, арматуру, траверси, оголовки тощо) необхідно надійно з’єднувати між собою і заземлювати. Для заземлення , незалежно від питомого опору грунту, використовують заземлювач з круглої сталі діаметром 6…8 мм завдовшки 1,8 м. Його приєднують до арматури, перед установленням опори, обмотують навколо неї на довжину 1 м від основи і опускають в котлован разом зі стояком. Якщо арматуру неможливо використати для заземлення, то усі металеві частини треба з’єднати і заземлити зовнішнім заземлюючим спуском.
Для
ненаселеної місцевості опір заземлення
залізобетонних опор не визначають, а
для населеної місцевості він не повинен
перевищувати
